Рішення

від 03.07.2018 по справі 916/916/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/916/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача : ОСОБА_1 - на підставі довіреності №04/06-18 від 04.06.2018р.;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» до відповідача ОСОБА_2 підприємства «МАРМАРА-В» про стягнення заборгованості у розмірі 53 062,64 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (надалі - позивач), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 підприємства «МАРМАРА-В» (надалі - відповідач) суму заборгованості у розмірі 53 062,64 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі №916/916/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. було відкладено розгляд справи на "03" липня 2018 р. о 10:45 год.

Відповідач в засідання суду призначені на 14.06.2018р. та 03.07.2018р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 18.05.2018р. та 14.06.2018р. були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

03.07.2018р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В обґрунтування заявлених вимог, серед іншого, позивач посилається на наступні обставини.

01 березня 2017 року між ТОВ „ПЛАСТІКС - УКРАЇНА» (надалі - Постачальник) та ПП "МАРМАРА-В" (надалі - Покупець) було укладено договір поставки з відстрочкою платежу №ОД306 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність Покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його.

Відповідно до п. 5.2. Договору, передача товару від Постачальника Покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником за умови підписання видаткової накладної Покупцем. З моменту підписання Покупцем видаткової накладної Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару Покупцю.

Згідно п. 7.4. Договору, строк оплати кожної окремої партії товару складає 10 календарних днів з моменту поставки товару Покупцю та підписання видаткової накладної.

За приписами п. 8.2. Договору, за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язань, яка нараховується до повної сплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції

Відповідно до умов п. 8.4. Договору, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим договором Покупець сплачує Постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.

На виконання умов вищезазначеного договору Позивач передав Відповідачу товар а Відповідач прийняв товар відповідно до видаткових накладних, а саме: видаткова накладна №112606 від 23.11.2017р. на суму 965,48 грн.; видаткова накладна №112642 від 23.11.2017р. на суму 17 512,31 грн.; видаткова накладна №115773 від 30.11.2017р. на суму 618,73 грн.; видаткова накладна №124577 від 20.12.2017р. на суму 23 077,56 грн.

Позивач зазначає, що ним виконані умови договору в повному обсязі, проте відповідач в порушення умов договору за поставлений товар у встановлений термін не розрахувався, у зв'язку із чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №4 від 23.03.2018р. з вимогою про необхідність виконання свого зобов'язання за договором.

Однак, відповідач на вказану претензію не відреагував.

З наведених підстав, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 підприємства «МАРМАРА-В» суму заборгованості у розмірі 53 062,64 грн., з яких: 42 174,08 грн. - сума основного боргу, 5 124,92 грн. - пеня та 5 763,64грн. - 36% річних.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склалися на підставі укладеного між ними договору поставки з відстрочкою платежу №ОД306 від 01.03.2017р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В підтвердження передачі товару за договором позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткових накладних, а саме: видаткова накладна №112606 від 23.11.2017р. на суму 965,48 грн.; видаткова накладна №112642 від 23.11.2017р. на суму 17 512,31 грн.; видаткова накладна №115773 від 30.11.2017р. на суму 618,73 грн.; видаткова накладна №124577 від 20.12.2017р. на суму 23 077,56 грн.

Вищезазначені накладні містять печатки та підписи уповноваженої особи відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладених договорів, договірні зобов'язання щодо оплати за товар не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у загальній сумі 42 174,08 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отриманий товар за договором поставки, в розмірі 42 174,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 5 124,92грн. - пені та 5 763,64грн. - 36% річних.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

За приписами п. 8.2. Договору, за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов'язань, яка нараховується до повної сплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції

Відповідно до умов п. 8.4. Договору, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим договором Покупець сплачує Постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до умов п. 8.4. Договору, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим договором Покупець сплачує Постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок пені та 36% річних, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку допущено арифметичні помилки, у зв'язку із чим, судом, за допомогою системи «Ліга-Закон» здійснено власний розрахунок сум пені та 36% річних, що підлягають стягненню з відповідача за порушення зобов'язання, та встановлено їх належний розмір, а саме: 5 273,11 грн. - пені та 5 907,26 грн. - 36% річних.

З вирахуваних судом сум штрафних санкцій вбачається, що вони є вищими ніж заявлені до стягнення позивачем суми. Таким чином, враховуючи, що в даному випадку в суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 5 124,92грн. - пені та 5 763,64грн. - 36% річних у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» до відповідача ОСОБА_2 підприємства «МАРМАРА-В» про стягнення заборгованості у розмірі 53 062,64грн. - задовольнити.

2. Стягнути із ОСОБА_2 підприємства «МАРМАРА-В» (65033, Одеська область, м.Одеса, вул. Желябова, буд. 4В; код ЄДРПОУ 34931640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82-А; код ЄДРПОУ 24587464) 42 174 /сорок дві тисячі сто сімдесят чотири/ грн. 08 коп. - суми основного боргу, 5 124 /п'ять тисяч сто двадцять чотири/ грн. 92 коп. - пені, 5 763 /п'ять тисяч сімсот шістдесят три/ грн. 64 коп. - 36% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 06 липня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут