Рішення

від 03.07.2018 по справі 918/227/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" липня 2018 р. Справа № 918/227/18

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" про стягнення заборгованості в сумі 7 700 199 грн. 52 коп.,

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 3 квітня 2018 року № 1,

від відповідача: ОСОБА_2, договір б/н від 14 травня 2018 року.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер D19616.

У судовому засіданні 3 липня 2018 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" договору поставки від 12 грудня 2017 року № 12/12/17, позивач у період з грудня 2017 року по березень 2018 року перерахував останньому попередню оплату в загальному розмірі 7 700 199 грн. 52 коп. за здійснення відповідачем поставки будівельних матеріалів. Оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія", посилаючись на статті 15, 526, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з відповідача суму вартості непоставлених відповідачем будівельних матеріалів у розмірі 7 700 199 грн. 52 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" від 11 квітня 2018 року № 11/04/18 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/227/18 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні на 15 травня 2018 року.

Ухвалою суду від 15 травня 2018 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 31 травня 2018 року.

30 травня 2018 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" на позовну заяву від 29 травня 2018 року (а.с. 80-83), в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на наявність можливості виконання ним свого обов'язку щодо поставки спірного товару у будь-який момент до 12 грудня 2018 року, тобто до спливу річного строку з дня укладення між сторонами договору поставки від 12 грудня 2017 року № 12/12/17, оскільки останній не містить конкретного строку виконання постачальником його зобов'язань. Крім того, відповідач зазначив, що надані позивачем копії платіжних доручень від 18 січня 2018 року № 3744 на суму 206 000 грн. 00 коп. та від 6 березня 2018 року № 4195 на суму 3 000 000 грн. 00 коп., на його думку, не можуть братися судом до уваги та є неналежними доказами у даній справі з огляду на те, що призначенням платежів за наведеними документами була передоплата за будівельно-монтажні роботи, а не за будівельні матеріали, поставка яких була предметом укладеного між сторонами правочину.

Ухвалою суду від 31 травня 2018 року підготовче провадження у справі № 918/227/18 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 19 червня 2018 року.

Слід також зазначити, що в процесі розгляду справи на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову від 14 червня 2018 року № 14/06-18, в якій останній просив суд накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках відповідача, у розмірі ціни позову та судового збору.

Водночас ухвалою суду від 15 червня 2018 року вказану заяву та додані до неї документи було повернуто заявнику.

У судовому засіданні 19 червня 2018 року оголошувалася перерва до 3 липня 2018 року.

У судовому засіданні 3 липня 2018 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 29 травня 2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками справи документів їх оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" було укладено договір поставки № 12/12/17, згідно умов якого відповідач взяв на себе обов'язок в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність позивача будівельні матеріали, а останній, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість вказаного товару (а.с. 8).

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Згідно пункту 2.1 цього договору загальна сума договору складається із суми вартостей товару, зазначених у видаткових накладних, оформлених постачальником на видачу товару покупцю протягом дії цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 вказаного правочину поставка товару здійснюється на умовах EXW: франко-склад продавця (у відповідності з правилами "Інкотермс-2010").

У залежності від умов поставки, датою передачі товару вважається дата здачі товару перевізнику, яка зазначається у залізничній або товарно-транспортній накладній, або дата, яка зазначається у видатковій накладній на відпуск товару покупцеві.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця в момент передачі товару. Передача товару постачальником і прийняття його покупцем оформлюється видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктами 4.1-4.2 цієї угоди встановлено, що розрахунки між сторонами здійснюються в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки за товар покупець проводить шляхом 100% передоплати, або після отримання товару.

За умовами пункту 8.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеної угоди позивач платіжними дорученнями від 8 грудня 2017 року № 3367 на суму 500 000 грн. 00 коп. (а.с. 9), від 22 грудня 2017 року № 3503 на суму 1 296 899 грн. 52 коп. (а.с. 10), від 27 грудня 2017 року № 3559 на суму 2 697 300 грн. 00 коп. (а.с. 11), від 18 січня 2018 року № 3744 на суму 206 000 грн. 00 коп. (а.с. 12) та від 6 березня 2018 року № 4195 на суму 3 000 000 грн. 00 коп. (а.с. 13) перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" грошові кошти, які становлять попередню оплату товару за укладеним між сторонами договором поставки від 12 грудня 2017 року № 12/12/17 в загальному розмірі 7 700 199 грн. 52 коп.

У той же час судом встановлено, що передбаченого вищенаведеною угодою товару Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" позивачу в розумні строки не поставило, у зв'язку з чим 21 березня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" направило на адресу відповідача відповідним описом вкладення вимогу від 20 березня 2018 року № 20/03/18 про поставку оплаченого ним товару на загальну суму 7 700 199 грн. 52 коп. (а.с. 14).

Крім того, у зв'язку з ігноруванням відповідачем вищенаведених законних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія", позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" повторну претензію від 6 квітня 2018 року № 06/04/18 (а.с. 18), в якій просив відповідача повернути сплачені покупцем кошти у випадку неможливості поставки оплаченого ним товару.

Проте вказана вимога також була залишена відповідачем без задоволення, товар поставлений не був, а також не були повернуті й сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" грошові кошти в сумі 7 700 199 грн. 52 коп. за поставку наведеного товару.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з поставкою будівельних матеріалів.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У той же час якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частина 3 статті 612 ЦК України).

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.

Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" виконання свого обов'язку щодо поставки спірного товару, у квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом, в якому просило повернути суму попередньої оплати спірних будівельних матеріалів у розмірі 7 700 199 грн. 52 коп.

У той же час на момент прийняття рішення у даній справі проведена позивачем попередня оплата спірного товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" повернута не була. Дана обставина фактично не заперечувалася і представником відповідача у судових засіданнях.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відтак, враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 7 700 199 грн. 52 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" про стягнення вказаної суми боргу.

Заперечення відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву від 29 травня 2018 року, в яких останній посилався на можливість виконання ним свого обов'язку щодо поставки спірного товару у будь-який момент до 12 грудня 2018 року, тобто до спливу річного строку з дня укладення між сторонами договору поставки від 12 грудня 2017 року № 12/12/17, оцінюються судом критично з огляду на те, що відповідачем у його відзиві безпідставно ототожнено поняття строку дії договору та строку виконання зобов'язання за договором, який в останньому випадку є погодженою сторонами умовою договору, а в разі відсутності такого прямого погодження - визначається відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України. Слід також зазначити, що чинним законодавством України закінчення строку дії договору не пов'язується, зокрема, з припиненням встановленого такою угодою зобов'язання, яке лишилося не виконаним, а також не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Крім того, у своєму відзиві відповідач також вказував на те, що надані позивачем копії платіжних доручень від 18 січня 2018 року № 3744 на суму 206 000 грн. 00 коп. (а.с. 12) та від 6 березня 2018 року № 4195 на суму 3 000 000 грн. 00 коп. (а.с. 13), на його думку, не можуть братися судом до уваги та є неналежними доказами у даній справі з огляду на те, що призначенням платежів за наведеними документами була передоплата за будівельно-монтажні роботи, а не за будівельні матеріали, поставка яких була предметом укладеного між сторонами правочину.

У той же час з матеріалів справи та зібраних доказів у їх сукупності вбачається, що наведені платежі були здійснені позивачем в рамках саме договору поставки від 12 грудня 2017 року № 12/12/17, проте з допущенням технічної описки у призначенні цих платежів. Вказані обставини додатково підтверджуються поясненнями представників сторін у судовому засіданні, які повідомили про відсутність між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" будь-яких інших, крім спірних, правовідносин, предметом яких було, зокрема, виконання будівельно-монтажних робіт.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 2.35 Постанови Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

У пункті 1.4 цієї Постанови зазначено, що неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 16 березня 1995 року № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін помилково зараховані кошти.

З огляду на наведене суд констатує, що відповідач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" суму грошових коштів, перераховану останнім згідно платіжних доручень від 18 січня 2018 року № 3744 на суму 206 000 грн. 00 коп. та від 6 березня 2018 року № 4195 на суму 3 000 000 грн. 00 коп.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Відтак, вказаний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Кавказька, будинок 9А, офіс 101, код ЄДРПОУ: 35749943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліос Стратегія" (49000, місто Дніпро, вулиця Челюскіна, будинок 12 А-3, код ЄДРПОУ: 37807163) 7 700 199 (сім мільйонів сімсот тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн. 52 коп. основного боргу та 115 502 (сто п'ятнадцять тисяч п'ятсот дві) грн. 99 коп. судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" липня 2018 року.

Суддя Церковна Н.Ф.