Рішення

від 10.05.2018 по справі 804/1569/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Справа № 804/1569/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Наукове-виробниче товариство "Трансчермет" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №457181/20294044 від 21.12.2017р. та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

28.02.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство "Трансчермет" звернулося до Державної фіскальної служби України та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФСУ, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 21.12.2017р. №457181/20294044 щодо відмови в реєстрації податкової накладної №9 від 23.11.2017р., поданої до реєстрації ТОВ НВТ "Трансчермет";

- зобов'язати відповідача зареєструвати податкову накладну №9 від 23.11.2017р., поданої до реєстрації ТОВ НВТ "Трансчермет" в ЄРПН.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з частковою попередньою оплатою за договором поставки №10691/к укладеного між позивачем та ТОВ Метпрофі позивачем було складено та направлено на реєстрацію до ЄРПН податкову накладну №9 від 23.11.2017р. на загальну суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ 5000,00 грн. Зазначена податкова накладна була прийнята контролюючим органом, проте її реєстрацію було зупинено у зв'язку з тим, що дана податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017р. з підстав виявлення у ній невідповідності обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД та підприємству було запропоновано надати пояснення та/або копії документів достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК. На виконання цієї вимоги позивачем 15.12.2017р. засобами електронного зв'язку були надіслані пояснення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по вказаній податковій накладній, проте, відповідачем було прийнято рішення №457181/20294044 від 21.12.2017р. про відмову у реєстрації податкової накладної №9 від 23.11.2017р. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки у оскаржуваному рішенні чітко не вказано на конкретний вид критерію, який встановлений п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, оскільки такий критерій як невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД у п.6 Критерії оцінки ступеня ризиків непередбачений. Також і позивач вказує на те, що оскаржуване рішення не містить чіткого визначення підстави для його винесення тому, що в ньому не зазначено, які саме документи складені з порушенням законодавства, які вимоги законодавства порушено при складанні документів та яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, натомість, позивач стверджує, що ним були надіслані контролюючому органу всі документи разом із відповідними поясненнями, що підтверджують реальність господарської операції, відображеної в податковій накладній №9 від 23.11.2017р.

Ухвалою суду від 12.03.2018р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому, зазначеною ухвалою зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву, що підтверджується змістом відповідної ухвали суду (а.с.2).

Вказана ухвала суду разом з копією позову та доданих до нього документів була отримана відповідачем 19.03.2018р., що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи (а.с.95).

На виконання вимог вказаної ухвали суду, відповідачем 12.03.2018р. було подано до канцелярії суду відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні вказаного позову відмовити посилаючись на те, що п.п.201.16.3 п.201.16 ст. 201 ПК України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, встановлених відповідно до п.74.2 ст.74 ПК України. Представник відповідача вказує на те, що комісією ДФС були прийняті оспорювані рішення цілком обґрунтовано, оскільки надані платником податків копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування №9 від 23.11.2017р. з урахуванням Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017р. (далі - Критерії оцінки ступеня ризиків Наказу №567). Щодо вимог позивача про зобов'язання зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №9 від 23.11.2017р., відповідач зазначає, що реєстрація податкових накладних у ЄРПН є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу ДФС України та законодавець надав відповідному державному органу і його посадовим особам на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінських рішень, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати податкову накладну є необґрунтованими та такими вимогами позивач намагається недобросовісно скористатися належним йому правом на захист (а.с.96-98).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство Трансчермет з 26.04.1994р. зареєстровано як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Соборному районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується копіями витягів з ЄДРПОУ, статуту, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, довідки з ЄДРПОУ та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №04177772 від 02.04.2001р. (а.с.16-30).

21.11.2017р. між ТОВ НВТ Трансчермет (Постачальник) та ТОВ Метпрофі (Покупець) було укладено договір поставки №21/11-17, що підтверджується копією відповідного договору (а.с.76).

На виконання умов вказаного договору у листопаді 2017р. позивачем було продано лист сталевий просічно-витяжний ТОВ Метпрофі , що підтверджується копіями рахунку-фактури №СФ-0000168 від 21.11.2017р., виписок по рахунку за 23.11.2017р. та за 30.11.2017р., платіжних доручень №2015 від 23.11.2017р. та №2023 від 30.11.2017р., видаткової накладної №РН-0000132 від 06.12.2017р., товарно-транспортної накладної №000000Р132 від 06.12.2017р., довіреності №373 від 05.12.2017р., наявних в матеріалах справи (а.с.41,44,51-56).

Згідно до вимог п.201.10 ст.201 ПК України, позивачем за вказаною господарською операцією по зазначеному договору було оформлено, зокрема, податкову накладну №9 від 23.11.2017р. на загальну суму 30000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість - 5000,00 грн., що підтверджується копією наведеної податкової накладної (а.с.31).

Вказана податкова накладна №9 була надіслана позивачем для реєстрації у встановленому законодавством порядку у ЄРПН та згідно копії Квитанції від 05.12.2017р. реєстрацію вказаної накладної було зупинено з підстав того, що у ній виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 7314 та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, що підтверджується копією відповідної квитанції (а.с.32).

З метою проведення реєстрації вищевказаної податкової накладної позивачем 15.12.2017р. було надіслано контролюючому органу повідомлення №1, №2 та таблицю даних платника податків разом з документами, що підтверджують реальність здійснення операцій по зупиненій податковій накладній, що підтверджується копіями відповідних повідомлень та таблиці, наявними в матеріалах справи (а.с.35-37).

21.12.2017р. відповідачем було прийнято оспорюване рішення №457181/20294044 про відмову у реєстрації у ЄРПН податкової накладної №9 від 23.11.2017р., поданої позивачем, з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування, що підтверджується його копією (а.с.38).

Позивач оспорює вищевказане рішення комісії ДФС України щодо відмови у реєстрації у ЄРПН податкової накладної №9 від 23.11.2017р., просить визнати його протиправним та скасувати, зобов'язати зареєструвати вказану податкову накладну у ЄРПН посилаючись на те, що у оскаржуваному рішенні чітко не вказано на конкретний вид критерію, який встановлений п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, оскільки такий критерій як невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД у п.6 Критерії оцінки ступеня ризиків непередбачений, оскаржуване рішення не містить чіткого визначення підстави для його винесення тому, що в ньому не зазначено, які саме документи складені з порушенням законодавства, які вимоги законодавства порушено при складанні документів та яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, натомість, позивач стверджує, що ним були надіслані контролюючому органу всі документи разом із відповідними поясненнями, що підтверджують реальність господарської операції, відображеної в податковій накладній №9 від 23.11.2017р.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

За приписами п.74.2 статті 74 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних далі - ЄРПН) забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування (далі - ПН/РК) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких ПН/РК в ЄРПН.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій і завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики - п.74.3 ст.74 ПК України.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" №1246 від 29.12.2010р.(далі - Порядок №1246) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно до п.12 вказаного Порядку №1246 (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) після надходження ПН/РК до ДФС в автоматизованому режимі здійснюються їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності ПН/РК затвердженому формату (стандарту); чинності цифрового електронного підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких ПН/РК; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію ПН/РК, платником податку на момент складання та реєстрації таких ПН/РК; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 в 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для ПН/РК, що реєструються після 1 липня 2015р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації ПН/РК з такими ж реквізитами; відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п.13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації ПН/РК.

Аналогічні приписи містить підпункт 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України згідно яких реєстрація ПН/РК в ЄРПН може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у разі відповідності такої ПН/РК сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої ПН/РК. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК зазначаються: а)порядковий номер та дата складення ПН/РК; б) визначення критерію (їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації ПН/РК; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої ПН/РК в ЄРПН.

Так, пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, містить у собі визначення трьох різних критеріїв, а саме:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яку (який) подано на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеному у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75% загального такого залишку для платників, у яких значення показника D становить більше 0,03; більше 60% - від 0,02 до 0,03; більше 50% - від 0,015 до 0,02; більше 40% - від 0,01 до 0,015, більше 30% - від 0,005 до 0,01, більше 20% - до 0,005) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу УІ Податкового кодексу України, стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

3) розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку на додану вартість, якщо передбачається зміна вартості товару/послуг більше ніж удвічі та/або зміна номенклатури товарів/послуг (для кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД - зміна перших чотирьох цифр кодів, а для кодів послуг відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг - перших двох цифр кодів).

Аналізуючи вказані вище норми, можна дійти висновку про те, що, здійснюючи моніторинг ПН/РК, контролюючі органи зобов'язані, у разі зупинення реєстрації ПН/РК, у Квитанції №1 зазначати конкретний вид із трьох вищенаведених критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації ПН/РК, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

Разом з тим, як свідчить зміст копії Квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної №9 від 23.11.2017р., поданої позивачем, відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПК України з підстав відповідності вказаної податкової накладної критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, вказана Квитанція не містить зазначення конкретного із трьох критеріїв, визначених п.6, достатніх для зупинення реєстрації у ЄРПН вказаної податкової накладної (а.с.32).

Зазначення ж у вказаній Квитанції та віднесення до п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків податкової накладної №9 від 23.11.2017р. з підстав того, що у ній виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД:7314 є безпідставним, з огляду на те, що наведені причини не віднесено до переліку критеріїв оцінки ступеня ризиків, які визначені у п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що зупинення контролюючим органом реєстрації податкової накладної №9 від 23.11.2017р. у ЄРПН є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам вищенаведеного податкового законодавства, суперечить вказаним нормам з урахуванням того, що, зупиняючи реєстрацію вказаної податкової накладної, орган ДФС не визначив у Квитанції конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначеного п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 в порушення вимог п.п. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Також судом враховується і те, що не визначення контролюючим органом конкретного виду критерію, який встановлений п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у Вичерпному переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017р. №567 (далі - Вичерпний перелік документів Наказу №567).

Так, відповідно до пункту 1 Вичерпного переліку документів Наказу №567, встановлено вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017р. №567, а саме:

1) для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв: договору, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договору, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантажування продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором або/законодавством;

2) для критерію, зазначеного в підпункті 2 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Таким чином, із аналізу даних норм законодавства вбачається, що можливість надання платником податку вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення контролюючим органом ДФС конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначених у п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

Отже, не визначення контролюючим органом у Квитанції про зупинення реєстрації у ЄРПН податкової накладної конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, передбачених у п. 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, зазначення у відповідній Квитанції причин зупинення реєстрації ПН/РК, які не відповідають п.6 вказаних Критеріїв, свідчить про порушення контролюючим органом вимог податкового законодавства, а як наслідок, протиправність дій контролюючого органу щодо зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН.

У відповідності до підпункту 201.16.1 п.201.16 ст. 201 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті "в" підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій ПН/РК. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (підпункт 201.16.3 п.201.16 ст.201 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію ПН/РК в ЄРПН; відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок роботи комісії визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН приймається та надсилається платнику податку протягом п'яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та документів, поданих відповідно до підпункту 201.16.2 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Так, позивачем у порядку, визначеному п.п.201.16.2 п.201.16 ст.201 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) були надані письмові пояснення №1, №2 від 15.12.2017р., таблиця даних платника податку від 15.12.2017р. та копії документів, що підтверджують продаж товару за договором поставки №21/11-17 ТОВ Метпрофі , про що свідчать копії відповідних повідомлень, таблиці платника податку та копії наданих контролюючому органу документів (а.с.35-37,41-87).

Разом з тим, контролюючим органом ДФС, було прийнято оспорюване рішення про відмову у реєстрації у ЄРПН податкової накладної №9 від 23.11.2017р. з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК (а.с.38).

Вивчивши зміст вказаного оспорюваного рішення, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, а також і копії документів наданих позивачем, що підтверджують виконання господарських операцій, оформлених позивачем за податковою накладною №9 від 23.11.2017р., а також проаналізувавши і зміст вищенаведеного нормативно-правового акту, який був підставою для прийняття вказаного вище рішення, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення не відповідає вимогам вищевказаної постанови КМУ №190 (чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), є протиправним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Абзацом 1 постанови КМУ №190 (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що комісія ДФС приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації на підставі отриманих від платника податку на додану вартість відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, та/або копій документів, які платник податку має право подати до органу ДФС протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у ПН/РК.

Згідно до абз.2 постанови КМУ №190 (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації ПН/РК є:

- не надання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.6 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що на момент прийняття оспорюваного рішення було встановлено, що у разі прийняття рішення контролюючим органом про відмову у реєстрації у ЄРПН ПН/РК контролюючий орган у відповідному рішенні повинен зазначити чіткі підстави для прийняття рішення про відмову та зазначити, які саме документи складені з порушенням вимог законодавства, а яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію у ЄРПН ПН/РК.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного рішення вбачається, що вказане рішення органу ДФС є необґрунтованим та не містить чітких посилань на підстави, які слугували причинами для прийняття оспорюваного рішення про відмову контролюючого органу ДФС зареєструвати податкову накладну у ЄРПН з урахуванням наданих позивачем письмових пояснень та документів, які підтверджують реальність господарської операції за вказаною податковою накладною, оскільки вказане рішення не містить доводів та обґрунтувань відносно того, що надані документи складені з порушенням законодавства якого саме не зазначено, як не зазначено і документу, який складено з порушенням законодавства, а яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про скасування оспорюваного рішення, суд також виходить із того, що оспорюване рішення є актом індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозахисний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме: індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Натомість, як свідчить зміст оспорюваного рішення, вказане рішення контролюючого органу ДФС не відповідає критеріям чіткості, обґрунтованості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжують його неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податку виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваного рішення з урахуванням обставин встановлених судом, доказів наданих позивачем та аналізу наведених норм податкового законодавства.

Тоді як, позивачем надано достатньо доказів та наведено підстав, які свідчать про протиправність оспорюваного рішення відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що обставини, які слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення підлягають задоволенню.

Також суд приходить до висновку, що підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати в ЄРПН податкову накладну №9 від 23.11.2017р., подану позивачем, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність оспорюваного рішення та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладено в основу даного судового рішення доводи відповідача у відзиві про те, що прийняття управлінського рішення на основі певної свободи розсуду є дискреційними повноваженнями відповідача як суб'єкта владних повноважень, виходячи з наступного.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013р. №7 суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної судової практики, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання Державну фіскальну службу України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану позивачем є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №46 від 29.01.2018р. у розмірі 1762,00 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 90, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство "Трансчермет" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №457181/20294044 від 21.12.2017р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 21.12.2017р. №457181/20294044 щодо відмови в реєстрації податкової накладної №9 від 23.11.2017р., поданої до реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим товариством "Трансчермет".

Зобов'язати Державну фіскальну службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 39292197) зареєструвати податкову накладну №9 від 23.11.2017р., подану Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим товариством "Трансчермет" (49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернандського, буд. 8, кв. 2, код ЄДРПОУ 20294044) в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стягнути з бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 39292197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче товариство "Трансчермет" (49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернандського, буд. 8, кв. 2, код ЄДРПОУ 20294044) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва