Рішення

від 14.06.2018 по справі 810/2269/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року № 810/2269/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у наданні ОСОБА_1 інформації про наявність усіх вільних земель державної та комунальної власності в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з числа яких можливе виділення земельної ділянки у відповідності до вимог статті 121 Земельного кодексу України, як учаснику АТО;

- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у наданні ОСОБА_1 належних графічних матеріалів вільних земель, в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які необхідні для дотримання порядку отримання земельної ділянки у власність громадянами у відповідності до норм статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України;

- зобов'язати Виконавчий комітет Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 інформацію про наявність усіх вільних земель державної та комунальної власності в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з числа яких можливе виділення земельної ділянки у відповідності до вимог статті 121 Земельного кодексу України, як учаснику АТО;

- зобов'язати Виконавчий комітет Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 графічні матеріали вільних земель, в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які необхідні для дотримання порядку отримання земельної ділянки у власність громадянами у відповідності до норм статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Виконавчий комітет Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не надав інформацію, яку вимагав позивач згідно з його інформаційним запитом. Посилаючись на положення Закону України Про доступ до публічної інформації , позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що надав відповідь на запит позивача в межах своєї компетенції в строк, який встановлений законом. Окрім цього відповідач, звертає увагу суду, що такого органу місцевого самоврядування, як Виконавчий комітет Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не існує, а зазначений в позові код ЄДРПОУ, належить Княжицькій сільській раді Києво-Святошинського району Київської області, яка і надавала відповідь на інформаційний запит позивача. Також, відповідач стверджує, що належним органом, для отримання запитуваної, позивачем, інформації є Державне агенство земельних ресурсів України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

31 січня 2018 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з інформаційним запитом, в якому посилаючись на Закон України "Про доступ до публічної інформації", просив надати відомості:

- наявність усіх вільних земель державної та комунальної власності в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з числа яких можливе виділення земельної ділянки у відповідності до вимог статті 121 Земельного кодексу України, як учаснику АТО;

- належні графічні матеріали вільних земель, в межах сіл Княжицької сільської ради з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які необхідні для дотримання порядку отримання земельної ділянки у власність громадянами у відповідності до норм статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України.

Листом від 14.03.2018 № 153 Княжицька сільська рада надала відповідь, в якій повідомила, що у неї відсутні інвентаризаційні матеріали, а тому сільська рада не має можливості задовольнити запит позивача, та повідомила, що органом уповноваженим здійснювати ведення та адміністрування Державного земельного кадастру України є Державне агенство земельних ресурсів України.

Вважаючи, що сама по собі неспроможність органу місцевого самоврядування надати потрібну інформацію не може бути достатньою підставою для звільнення від виконання передбаченого законом обов'язку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з статтею 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.

Положеннями статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (надалі - Закон №2939) встановлено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (частина 2 статті 5 Закону №2939).

Відповідно до положень частини 1 статті 22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з статтею 20 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Положеннями статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин належать, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, надання їх у користування відповідно до вимог цього Кодексу.

Підстави набуття права на землю визначені у статті 116 Земельного кодексу України, частиною першою якої, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 зазначеної статті).

Так, відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

В розумінні положень, закріплених в Кодексі адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Водночас, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо Відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Як установлено судом, розпорядником інформації, надання якої вимагав позивач згідно з його інформаційним запитом, Виконавчий комітет Княжицької сільської ради Київської області не являється, більше того, такого органу місцевого самоврядування взагалі не існує, згідно відомостей зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначений код ЄДРПОУ 04358554 належить Княжицькій сільській раді Київської області.

У той же час, Княжицька сільській раді Київської області надала відповідь на інформаційний запит позивача, в межах своєї компетенції, а тому ознаки бездіяльності, в її діях - відсутні.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 205, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.