Рішення

від 06.07.2018 по справі 910/5802/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 06.07.2018Справа №  910/5802/18 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", с. Руда, Сквирського району, Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Інпром", м. Київ про стягнення 18  039,81 грн., - ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Інпром" (відповідач) суми надмірно сплачених коштів за отриманий товар в розмірі 18  039,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач (покупець) отримавши від відповідача (постачальник) товар (металеві вироби) на суму в розмірі 324   934,68 грн., здійснив оплату за нього на загальну суму 333 019,67 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму надмірно сплачених коштів в розмірі 8   084,99 грн. та окрім цього просить стягнути кредиторську заборгованість постачальника перед покупцем згідно акту звірки взаємних розрахунків сальдо станом на 01.01.2017р., що складає 9   954,82 грн. Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи. Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 17.05.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.05.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, буд. 5, офіс 15, прим. 191. 23.06.2018р. до суду повернулось за закінченням встановленого строку зберігання поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з ухвалою суду від 15.05.2018р., яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку з відбитком календарного штемпелю за 21.06.2018р. не вручене під час доставки останньому. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю за 21.06.2018р. про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: Між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було досягнуто домовленостей (усний договір), за якими відповідач брав на себе зобов'язання поставити товар, а позивач – оплатити його вартість. Матеріалами справи підтверджується виставлення відповідачем рахунків-фактур на оплату вартості поставленого товару, а саме №СФ-0000434 від 25.01.2017р. на суму 10  632,67 грн., №СФ-0000566 від 02.02.2017р. на суму 10 203,02 грн. та №СФ-0000681 від 10.02.2017р. на суму 322  138,80 грн., тобто всього на суму 342 974,49 грн. Як зазначає позивач, ним було оплачено вартість товару на загальну суму в розмірі 333 019,67 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними доручення №222 від 31.01.2017р. на суму 10  632,67 грн., №249 від 02.02.2017р. на суму 248,20 грн. та №416 від 15.02.2017р. на суму 322 138,80 грн. На виконання усного договору, відповідач (постачальник) поставив позивачеві (покупець) товар (металеві вироби) на загальну суму в розмірі 324 934,68 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0702-09 від 07.02.2017р. на суму 10   203,02 грн., №РН-0702-08 від 07.02.2017р. на суму 10   722,02 грн. та №РН-1702-11 від 17.02.2017р. на суму 304   009,64 грн. Факт отримання та оприбуткування поставленого товару позивачем не заперечується та підтверджується прибутковими накладними №211 від 22.02.2017р. на суму 10 203,02 грн., №210 від 22.02.2017р. на суму 10  722,02 грн. та №520 від 22.03.2017р. на суму 304 009,64 грн. Окрім того, як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи станом на 01.01.2017р. у відповідача перед позивачем рахується кредиторська заборгованість (надмірно сплачені останнім кошти) у розмірі 9   954,82 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актом звірки взаєморозрахунків станом на 15.03.2017р. Вказана заборгованість виникла у зв'язку з оплатою позивачем вартості товару на суму 66 830,80 грн. (платіжне доручення № 2454 від 14.07.2016р. у справі) згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0002763 від 12.07.2016р., тоді як останнім здійснено поставку товару на суму 56   875,98 грн. (видаткова накладна № РН-1907-01 від 19.07.2016р. та прибуткова накладна № 1647 від 27.07.2016р. на вказану суму містяться у матеріалах справи). У зв'язку з наявною різницею вартості сплаченого та поставленого відповідачем товару, позивач звернувся до відповідача з претензією №137 від 12.03.2018р. (докази направлення та отримання претензії відповідачем наявні в матеріалах справи) про сплату заборгованості в розмірі 18  039,81 грн., яка була залишена останнім без відповіді та задоволення. Зважаючи на те, що відповідач не повернув позивачу надмірно сплачені кошти, останній звернувся до суду з даним позовом. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Матеріалами справи підтверджується виставлення відповідачем рахунків-фактур на оплату вартості поставленого товару, а саме №СФ-0000434 від 25.01.2017р. на суму 10   632,67 грн., №СФ-0000566 від 02.02.2017р. на суму 10 203,02 грн. та №СФ-0000681 від 10.02.2017р. на суму 322   138,80 грн., тобто всього на суму 342 974,49 грн. Судом встановлено факт оплати позивачем вартості товару на загальну суму в розмірі 333 019,67 грн. (платіжні доручення №222 від 31.01.2017р. на суму 10   632,67 грн., №249 від 02.02.2017р. на суму 248,20 грн. та №416 від 15.02.2017р. на суму 322 138,80 грн.) та факт поставки відповідачем та отримання позивачем товару на загальну суму в розмірі 324   934,68 грн. (видаткові накладні №РН-0702-09 від 07.02.2017р. на суму 10   203,02 грн., №РН-0702-08 від 07.02.2017р. на суму 10   722,02 грн. та №РН-1702-11 від 17.02.2017р. на суму 304   009,64 грн.) та його оприбуткування позивачем. Таким чином, різниця між вартістю оплаченого позивачем та поставленого відповідачем товару складає 8   084,99 грн. (333 019,67 грн. - 324   934,68 грн.). Крім того, позивач вказує на наявну у відповідача перед ним кредиторської заборгованості (надмірно сплачені останнім кошти) у розмірі 9   954,82 грн. Виникнення вказаної заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи первинними доказами, а саме платіжним дорученням № 2454 від 14.07.2016р. про оплату позивачем вартості товару на суму 66   830,80 грн., згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0002763 від 12.07.2016р. та здійснення останнім поставки товару на суму 56   875,98 грн. (видаткова накладна № РН-1907-01 від 19.07.2016р. на вказану суму містяться у матеріалах справи). Таким чином, різниця між вартістю оплаченого позивачем та поставленого відповідачем товару складає 9   954,82 грн. (66   830,80 грн. - 56   875,98 грн.). Названа сума заборгованості відповідача також підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актом звірки взаєморозрахунків станом на 15.03.2017р. При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання. Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за договором. Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не досягнуто згоди щодо повернення надмірно сплачених коштів у випадку переплати за поставлений товар. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України). Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Як видно з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу претензію №137 від 12.03.2018р. про сплату суми заборгованості в розмірі 18 039,81 грн., яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 0306105388464 вручена відповідачеві 30.03.2018р. Судом також здійснено перевірку вручення вказаної претензії відповідачу за допомогою сервісу підприємства поштового зв'язку (http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku) та встановлено, що вказане поштове відправлення було вручено під час доставки 30.03.2018р. Відтак, обов'язок відповідача повернути надмірно сплачені кошти настав і на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України мав бути виконаний останнім у строк до 06.04.2018р. включно. Доказів на підтвердження повернення позивачу надмірно сплачених коштів в розмірі 18 039,81 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/5802/18 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума надмірно сплачених коштів в розмірі 18 039,81 грн. Судовий збір у розмірі 1762,00 грн., відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Інпром" (ідентифікаційний код 39524101, адреса: 03061, м. Київ, вул. Миколи Шепелєва, буд. 5, офіс 15, прим. 191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (ідентифікаційний код 13737989, адреса: 09035, Київська область, Сквирський район, село Руда, вул. Заводська, буд. 27) 18 039,81 грн. (вісімнадцять тисяч  тридцять дев'ять гривень 81 коп.) суми основного боргу та 1   762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повне рішення складено 06.07.2018р. Суддя                                                                                                                                  С.М. Морозов