Рішення

від 18.06.2018 по справі 910/3956/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/3956/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аміго И С

до Товариства з обмеженою відповідальністю Скан ТМЦ

про стягнення 42.920,45 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

02.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Аміго И С до Товариства з обмеженою відповідальністю Скан ТМЦ про стягнення 42.920,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.01.2016 між сторонами укладено договір № 02/16, відповідно до якого виконавець (відповідач) зобов'язався надати замовнику (позивачу) послуги по проведенню інвентаризації у офісних, торговельних, складських та будь-яких інших об'єктах, а замовник зобов'язався приймати та оплачувати послуги. Позивач свої зобов'язання за договором виконав вчасно та в обумовлений строк 26.01.2016 здійснив передоплату (50% вартості послуг) у розмірі 21.500,00 грн. Після проведеної з 03.02.2016 по 10.02.2016 інвентаризації, було встановлено, що відповідачем послуги надано неналежним чином та погоджено повторну інвентаризації у період з 06.07.2016 по 19.07.2016. Проте виконавцем повторно неналежно виконано взяті на себе зобов'язань згідно договору № 02/16 від 11.01.2016, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 42.920,45 грн., з яких: 21.500,00 грн. основного боргу, 6.439,25 грн. пені, 8.600,00 грн. штрафу, 5.323,40 грн. інфляційних втрат, 1.057,80 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3956/18 від 04.04.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

16.04.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 відкрито провадження у справі № 910/3956/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.04.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103046062276 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03062, м. Київ, вул. Невська, 21, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30.03.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 19.04.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 24.04.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103046062276, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 10.05.2018 включно.

Відповідачем 17.05.2018 до відділу діловодства суду подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що у період з 24.04.2018 по 08.05.2018 (включно) директор відповідача Завірюха Л.В. та директор з юридичних питань відповідача Шкот О.Ю. знаходились у відпустці (копії наказів додаються, додаток 1 та додаток 2). У зв'язку з тим, що відпустка припадала на період травневих свят, то виконуючий обов'язки директора не призначався. Ухвалу 24.04.2018 отримала помічник керівника Кучма Н.В. і не відкриваючи конверта передала її директору 10.05.2018, в день виходу з відпустки. Отже, відповідач не мав змоги надати вчасно відзив через відпустку директора та юриста товариства.

Суд розглянувши дане клопотання, з урахуванням наявності доказів в підтвердження викладеного відповідачем, вважає за можливе, відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідачем 17.05.2018 до відділу діловодства суду подано відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на наступне. 10.02.2016 було завершено інвентаризацію та 10.02.2016 позивачу було надано результат інвентаризації в електронному вигляді у вигляді ехеl файлів, що були надіслані представником відповідача О.Бондаренко представнику позивача Г.Брейману. Надання результатів інвентаризації в електронному вигляді передбачено п. 2.4. Замовленням-1 від 22.01.2016. Під час проведення інвентаризації 03.02-10.02.2016 відповідачем були виявлені надлишки товару на складі позивача. Позивач заперечував проти результатів інвентаризації, при цьому відмовився підписати будь-які документи щодо мотивів відмови. Також представник позивача висував вимоги до кількості файлів, в яких має бути викладені результати інвентаризації, що не передбачено Інструкцією з організації та проведення інвентаризації на об'єктах ТОВ Аміго И С та п. 2.4. Замовлення-1 від 22.01.2016. Таким чином, твердження позивача про некоректний перерахунок, не надання інформації в узгодженому форматі не відповідає дійсності. Виявивши надлишки товарів на складі, що свідчить про зловживання персоналу замовника та зважаючи на погрозливий характер спілкування з боку співробітників позивача, в тому числі погрози не оплатити надані послуги, відповідач погодився на повторне надання послуг з власний рахунок про що сторони уклали додаткову угоду від 12.02.2016. 19.07.2017 по завершенню повторної інвентаризації, проведеної за рахунок відповідача, позивачу було надано результат інвентаризації в електронному вигляді у вигляді ехеl файлів, що були надіслані представником відповідача О.Бондаренко представнику позивача Г.Брейману. Однак, позивач повторно відмовився від прийняття результатів повторної інвентаризації, посилаючись на неякісне надання послуг, при цьому не надаючи жодних зауважень до суті послуг чим порушив п. 3.2.6 договору, відповідно до якого замовник зобов'язаний підписати акт про проведення інвентаризації в момент надання та акт наданих послуг упродовж 7 (семи) робочих днів з дати його отримання від виконавця або в той же строк надати свої письмові аргументовані зауваження. Таким чином, вимога позивача про неякісне надання послуг не відповідає ані договору та додаткам до договору (замовлення та інструкція), ані чинному законодавству України. Відповідно до договору надання послуг з інвентаризації № 02/16, одним з обов'язків замовника є (п. 3.1.1. договору) перевіряти хід надання послуг виконавцем та п. 3.1.2 договору контролювати порядок надання послуг. Відповідно до п. 3.2.4. договору замовник має забезпечити присутність достатньої кількості (але не менше двох) вповноважених представників замовника підчас надання послуг та п. 3.2.9. договору говорить про необхідність дотримуватись погодженої сторонами методики проведення інвентаризації, що є невід'ємною частиною договору і викладається в додатку 2 до договору. В розділі 3.2. додатку 2 до договору до обов'язків позивача віднесено інструктування всіх співробітників об'єкту, які будуть приймати участь в інвентаризації про порядок її проведення. В розділі 5 Інструкції зазначено, що претензій керівника об'єкту до організації процесу інвентаризації мають бути зазначені в акті. Позивач під час проведення інвентаризації не надавав жодних письмових зауважень. Також позивач не надав суду акт з зазначенням претензій щодо процесу перерахунку. Твердження позивача про ненадання йому результатів перерахунку є неправдивим, що підтверджується електронним листуванням представників сторін. Отже, позивач зважаючи на характер послуг, що споживаються в момент надання та встановлений договором порядок надання результатів інвентаризації в електронному вигляді, неправомірно використовує поданий позов для ухилення від оплати двічі наданих послуг. Відповідач зазначає, що розрахунок штрафних санкцій здійснений більш ніж півтора року та не відповідає ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

04.06.2018 від позивача 04.06.2018 до суду надійшли заперечення на заяву відповідача про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву на позовну заяву. Позивач вважає, що відповідач завчасно отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та мав час і мав можливість своєчасно реалізувати своє право на подачу відзиву на позовну заяву, але не скористався таким правом. Просить відмовити у задоволені заяви відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву.

04.06.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідачем не подано жодних доказів в підтвердження проведення першої інвентаризації належним чином. Зазначає, що між сторонами укладено додаткову угоду до договору в п. 1.1 якої відповідач погодився з тим фактом, що інвентаризацію було проведено не належним чином та погоджується на проведення повторної інвентаризації. Вважає твердження відповідача про зловживання персоналу та погрозливий характер спілкування з їх боку, а також погрози не оплатити послуги є безпідставними, необґрунтованими та надуманими. Відповідачем не надано підтверджень, що ним були передані позивачу в електронному вигляді дані за результатами інвентаризації та що вони відповідають вимогам та формату, встановленими та узгодженими сторонами. Вважає твердження відповідача що позивач безпідставно відмовився від приймання результатів повторної інвентаризації та підписання акту надання послуг не відповідають дійсності. Зазначає, що не погоджуючись з результатами інвентаризації позивачем було направлено відповідачу претензію № 309 від 02.08.2016, яка була отримана відповідачем. Також зазначає, що відповідач не надав жодного підтвердження до суду щодо надання позивачу належним чином оформленого акту наданих послуг. Вказує на те, що відповідач жодного разу не звертався до позивача з вимогами про сплату наданих послуг, а також не звертався до суду з позовними вимогами до позивача про примусове стягнення коштів за надані послуги, що на думку позивача свідчить про те, що відповідач розуміє та усвідомлює, що послуги з інвентаризації було надано не належним чином та відсутні об'єктивні підстави для їх оплати. З огляду на викладене позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем 11.06.2018 до відділу діловодства суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує на те, що позивач постійно посилається на неякісне надання послуг, але не зазначає зауважень по суті. Така ж ситуація і з претензією позивача № 01/08 від 01.08.2016 в якій не зазначено в чому полягає некоректність результатів послуг. Про що відповідач підкреслив позивачу у претензії № 08/08 від 08.08.2016 та просив надати детальні причини неприйняття послуг або сплатити повну вартість послуг. Лише після двох років відповідач знов отримав претензію № 20 від 19.01.2018, яка є фактично копією першої претензії. Зазначає, що наданий акт представники позивача відмовились підписати. З приводу укладеної додаткової угоди зазначає, що уклав її сподіваючись таким чином вирішити конфлікт з позивачем. Результати двох інвентаризації було надано позивачу в електронному вигляді. З копій електронного листування вбачається, що позивач після отримання результатів висунув вимогу щодо внесення змін в формат даних, які договором та замовленням не передбачені. Таким чином, позивач результати отримав та по суті результатів та порядку зауважень не висував, але виявив бажання змінити умов договору в частині узгодженого формату даних після повного виконання договору відповідачем, що порушує ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України. Позивач повторно відмовився від прийняття результатів повторної інвентаризації, посилаючись на неякісне надання послуг, знову ж таки при цьому не надаючи жодних зауважень до суті послуг чим порушив пп. 3.2.1, 3.2.4, 3.2.6, 3.2.9 договору, п. 3.2. додатку 2 до договору, відповідно якого замовник (позивач) зобов'язаний підписати акт про проведення інвентаризації в момент надання та акт наданих послуг упродовж 7 (семи) робочих днів з дати його отримання від виконавця або в той же строк надати письмові аргументовані зауваження. Розбіжності маж залишками є нормальним показником, а не доказом неякісних послуг, оскільки можуть бути пересорти товару, або надлишки, або недостачі. Все це є помилками обліку, а не наслідком неякісних послуг. В даному випадку позивач не надав відповідачу даних про планові залишки товару. Знову зазначає, що штрафні санкції нараховано з порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Просить в позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аміго И С (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Скан ТМЦ (далі - виконавець, відповідач) укладено договір про надання послуг з інвентаризації № 02/16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець у відповідності до умов цього договору, зобов'язується надавати замовнику послуги по проведенню інвентаризації у офісних, торгівельних, складських та будь-яких інших об'єкта замовника, надалі - послуги, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати послуги виконавця.

Згідно з п. 2.1 договору послуги з інвентаризації передбачають:

2.1.1 обробку даних довідника ТМЦ замовника;

2.1.2 налаштування обладнання виконавця та програмного забезпечення виконавця;

2.1.3 перерахунок (сканування) ТМЦ;

2.1.4 порівняння планових та фактичних залишків ТМЦ замовника;

2.1.5 обробку даних перерахунку і формування звіту у вигляді електронного файлу;

2.1.6 інші дії, якщо буде зазначено у відповідному замовленні.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором послуги не надав, в зв'язку з чим позивач вимагає повернення здійсненої ним передоплати в сумі 21.500,00 грн. та нараховано штраф в розмірі 8.600,00 грн., пеню в розмірі 6.439,25 грн., інфляційні втрати в розмірі 5.323,40 грн. та 3% річних в сумі 1.057,80 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором.

Відповідно до замовлення № 1 від 22.01.2016, що є додатком № 1 до договору сторони визначили предмет замовлення, а саме: виконавець надає послуги з проведення інвентаризації за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7 Д (склад), плановий обсяг залишків 500 000, строк надання послуг 03.02-10.02.2016, ціна послуг становить 43.000,00 грн. з ПДВ.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за надані виконавцем послуги проводяться замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця в наступному порядку:

4.2.1 50% ціни послуг, визначеної відповідним замовленням сплачуються на умовах передоплати не пізніше як за 5 (п'ять) робочих днів до дати початку надання послуг на першому об'єкті згідно відповідного замовлення, якщо місцем надання послуг є місто Київ, та не пізніше як за 7 робочих днів до початку надання послуг, якщо місцем надання послуг є територія інших населених пунктів;

4.2.2 50% ціни послуг, що на підставі відповідного замовлення остаточно визначається в акті прийому-передачі наданих послуг, сплачуються не пізніше 5 робочих днів з дати підсипання акту прийому-передачі наданих послуг.

У відповідності до умов договору згідно платіжного доручення № 1454 від 26.01.2016 позивач перерахував відповідачу кошти за послуги з проведення інвентаризації в розмірі 21.500,00 грн.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем у період з 03.02.2016 по 10.02.2016 відповідно до замовлення № 1 до договору представниками відповідача проводилась інвентаризація на складі позивача за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7 Д , послуги з надання якої надано неналежним чином.

У зв'язку з цим, 12.02.2016 сторонами укладено додаткову угоду до договору, в п. 1.1 якої зазначено, що у зв'язку з неналежним виконанням виконавцем своїх зобов'язань за договором щодо проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей замовника, яка проводилася в період з 03.02.2016 по 10.02.2016, сторони погодили, що виконавець проведе повторну інвентаризацію у офісних, торговельних, складських та будь-яких інших об'єктах замовника у відповідності до умов договору.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем повторна інвентаризація проводилась у період з 06.07.2016 по 19.07.2016 на складі позивача за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7 Д .

Відповідно до п. 2.3 замовлення № 1 від 22.01.2016 визначено, що по завершенні підрахунку товару результат передається в електронному форматі, затвердженому в п. 2.4 замовлення, представнику замовника. Відомість розбіжностей передається у форматі Exel представнику замовника. Директор (керуючий або його уповноважений представник) торгівельного об'єкта та менеджер інвентаризації виконавця підписують акт про проведення інвентаризації. Акт підписується у двох примірниках, у форматі, узгодженому сторонами.

Згідно з п. 2.4 замовлення № 1 від 22.01.2016 перед початком робіт замовник надає електронний файл у форматі Exel наступної структури: Поля: 1. Код товару. 2. Штрих код. 3. Найменування. По завершенню робіт виконавець надає замовнику електронний файл у форматі Exel наступної структури: Поля: 1. Код товару. 2. Штрих код. 3. Назва. 4. Кількість.

За умовами п.п. 3.4.3, 3.4.6 договору виконавець зобов'язався не пізніше 3-х робочих днів від дати закінчення строку надання послуг надати замовнику для підписання акт наданих послуг; надати замовнику звіт (акт) про проведену інвентаризацію в узгодженому форматі.

Жодних доказів в підтвердження того, що відповідачем було надано (вручено під розпис уповноваженій особі або надіслано засобами поштового зв'язку) позивачу для підписання акт наданих послуг та звіт (акт) про проведену інвентаризацію в узгодженому форматі не подано.

З наданого відповідачем електронного листування з позивачем не вбачається надання позивачу акту наданих послуг та звіту (акту) про проведену інвентаризацію в узгодженому форматі. Подане електронне листування свідчить про наявність зауважень з боку позивача щодо змісту інформації зазначеної відповідачем в наданих файлах.

Відповідачем взагалі не подано доказів складання зазначених актів та їх зміст. Також відповідачем не підтверджено, що надані ним позивачу файли у форматі Exel було складено у відповідності до вимог замовлення № 1 від 22.01.2016. Відповідні роздруківки файлів у форматі Exel не подано до суду.

Згідно з п. 3.2.6 договору замовник зобов'язався підписати акт про проведення інвентаризації в момент надання та акт наданих послуг упродовж 7 (семи) робочих днів з дати його отримання від виконавця або в той же строк надати свої письмові аргументовані зауваження.

Отже за відсутності доказів того, що відповідачем було передано позивачу акт про проведення інвентаризації та акту наданих послуг позивач не міг їх підписати або надати зауваження.

Пунктом 1.4 додаткової угоди від 12.02.2016 визначено, що у випадку відмови виконавця від проведення повторної інвентаризації або неналежного її проведення, виконавець протягом 5 (п'яти) календарних днів зобов'язаний повернути замовнику усю суму передоплати, перераховану замовником, та сплатити штраф у розмірі 20% від вартості проведення інвентаризації, вказаної в узгодженому сторонами додатку № 1 до договору.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 01/08 від 01.08.2016, в якій зазначив, що обидві інвентаризації було проведено неякісно, коректних результатів виконавцем надано не було, у зв'язку з чим здійснено висновок що послуги не надано належним чином та у відповідності до п. 1.4 додаткової угоди просив протягом 5-ти днів з моменту отримання даної претензії повернути суму попередньої оплати в розмірі 21.500,00 грн. Дана претензія отримана відповідачем 02.08.2018.

У відповіді № 08/08 від 08.08.2018 відповідач зазначив, що в претензії немає жодного аргументованого пояснення несплати коштів ТОВ Скан ТМЦ за проведені роботи. Звернув увагу на те, що за результатами двох інвентаризацій відповідачем виявлено надлишки товарів на складах. Просив надати детальні причини не прийняття результатів робіт.

Позивач вдруге звернувся до відповідача з претензією № 19/01 від 19.01.2018, яка за своїм змістом ідентична змісту претензії № 01/08 від 01.08.2016. Дана претензія надіслана відповідачу 19.01.2018, що підтверджується фіскальним чеком № НОМЕР_1 00081 та описом вкладення у цінний лист від 19.01.2018.

Відповідь на дану претензію відповідач не надав та кошти не повернув.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 8 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 21.500,00 грн. коштів, сплачених за послуги, які фактично виконано не було.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що за несвоєчасне надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,05% від ціни послуг за кожен день прострочення надання послуг.

Таким чином, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо надання послуг.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по наданню послуг відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої за розрахунками суду становить 1.988,75 грн. (у період з 20.07.2016 по 20.01.2017).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1.988,75 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушення норм чинного законодавства України, а саме невірно визначено період прострочення та перевищено шестимісячний період нарахування.

За відсутності доказів належного проведення повторної інвентаризації згідно з п. 1.4 додаткової угоди від 12.02.2016 суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 8.600,00 грн. штрафу (20% від вартості послуг - 43.000,00 грн.).

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 5.323,40 грн. інфляційних втрат та 1.057,80 грн. - 3 % річних нарахованих на суму передоплати в розмірі 21.500,00 грн. за період з 08.08.2016 по 29.03.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже даною нормою передбачено можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за не надані послуги.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України (даної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові № 3-90гс14 від 16.09.2014 та Вищий Господарський суд України в постанові № 5011-42/13539-2012 від 20.11.2013).

Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

У відповідності до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав,

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на попередню оплату є необґрунтованими.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аміго И С є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Скан ТМЦ (03062, м. Київ, вул. Невська, 21, код ЄДРПОУ 37921551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аміго И С (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Д, код ЄДРПОУ 37670844) 21.500 (двадцять одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. попередньої оплати, 8.600 (вісім тисяч шістсот) грн. 00 коп. штрафу, 1.988 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 75 коп. пені, 1.317 (одна тисяча триста сімнадцять) грн. 33 коп.. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова