Постанова

від 05.07.2018 по справі 923/1147/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/1147/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Лавриненко Л.В.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Безкоровайна О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації

на рішення господарського суду Херсонської області від 19.03.2018р., суддя в І інстанції Закурін М.К., повний текст якого було складено 22.03.2018 року в м. Херсоні

у справі № 923/1147/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії ПАТ "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації

про стягнення 39 329,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 39 329,22 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи п. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації , п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, п.п. 2, 3, 5, 6, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, ст.ст. 175, 193 ГК України та ст.ст. 11, 509, 526, 530 ЦК України обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг зв'язку пільговій категорії населення.

Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації не визнало позов посилаючись на не передбачення в кошторисі Управління на 2016 рік фінансування таких витрат, у зв'язку з чим у відповідності до приписів статей 23 та 48 Бюджетного кодексу України воно не мало права брати на себе бюджетні зобов'язання. Поряд з цим Законом України Про Державний бюджет України на 2016 рік не передбачалося надання субвенцій на компенсацію пільг. За розрахунками відповідача правильною сумою нарахування вартості пільг за 2016 рік є сума 20879,01 грн, оскільки позивачем не враховано втрату пільг деякими громадянами, а також своєчасно не подано звіти за вересень-грудень 2016 року, а звіт за червень не відповідає звітному місяцю. Також відповідач зазначав, що причиною несплати коштів за надані пільги є відсутність бюджетного фінансування через процедуру фінансування таких витрат з місцевого бюджету Великоолександрівського району, у зв'язку з чим безпосередньо сам відповідач не тільки не вправі здійснювати виплати, але й не в змозі це зробити через відсутність грошових коштів на такі витрати.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.03.2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії ПАТ "Укртелеком" 38554,56 грн. основної заборгованості та 1568,49 грн. компенсації по сплаті судового збору. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити апеляційну скаргу. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник зазначає, що судом не враховано, що здійснення розрахунків передбачається на підставі спільних протокольних рішень підписаних усіма учасниками розрахунків на договірних умовах. Відповідно до законодавства взаємовідносини операторів телекомунікації з органами державної влади, органами місцевого самоврядування здійснюються на договірних засадах. Такий договір між сторонами не укладено.

У відзиві на апеляційну позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ПАТ "Укртелеком" є публічним акціонерним товариством, має цивільні права та обов'язки, здійснює свою діяльність лише відповідно до законодавства України, свого статуту та внутрішніх актів.

ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, інших законодавчих актів України.

Звертаючись з даним позовом, Херсонська філія ПАТ "Укртелеком" зазначила, що в період з 01.12.2015р. по 31.12.2016р. надавала послуги пільговим категоріям абонентів, які проживають на території Великоолександрівського району Херсонської області, у зв'язку з чим у Управління соціального захисту населення державної адміністрації утворилась заборгованість перед ПАТ "Укртелеком" в особі Херсонської філії ПАТ "Укртелеком" у розмірі 39 329,22 грн., яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Сума заборгованості, за розрахунком позивача, підтверджується щомісячними звітами щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вищевказаний період).

Задовольняючи позов частково місцевий господарський суд зазначив, що чинним законодавством не передбачене повне або часткове звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 38554,56 грн., з розрахунку: 39329,22 грн (загальна сума стягнення за позовом) - 774,66 грн. (сума нарахованих пільг особам, які померли, та іншим, які не мали права на пільги) = 38554,56 грн., є правомірними.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених позивачем позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ст. 87, ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами п.п. б п. 4 ч. 1 ст. 89, ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

За змістом п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, місцевий суд вірно зазначив, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціальною захисту населення е керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

В силу п. 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Відповідно до п. 6 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Згідно з п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню, в тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

В даному випадку, головним розпорядником коштів у межах своїх повноважень на території Великоолександрівського району Херсонської області є Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації.

Отже, останнє є виконавчим органом, до компетенції якого відносяться обов'язки щодо прийняття від підприємств, установ, організацій, що надають житлові-комунальні послуги та послуги зв'язку окремим категоріям громадян, розрахунків на компенсацію та на відшкодування витрат за надані пільги, звірки з їх інформацією, що міститься в реєстрі, та обов'язки щодо здійснення їх компенсації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконуються обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян, які проживають на території Великоолександрівського району Херсонської області телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.12.2015р. по 31.12.2016р. у розмірі 38 554,56 грн. відповідачем відшкодовані не були.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами).

ПАТ "Укртелеком" не є учасником бюджетного процесу і правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Тобто, чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

У відповідності до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Колегія суддів зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності встановленої законом.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.08.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду у справі, а тому його слід залишити без змін, як ухвалене при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються до уваги, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2400 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 19 березня 2018 року у справі № 923/1147/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Великоолександрівської районної державної адміністрації - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.07.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Лавриненко Л.В.