Рішення

від 11.05.2018 по справі 804/2702/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року Справа № 804/2702/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняБурцевій Я.Е. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Серьогін В.І., Колчанова В.Ю. Литвин Ю.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехснаб до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №12/4.3-4/141 від 04.04.2018р., -

ВСТАНОВИВ:

12.04.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю Укртехснаб звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та просить визнати протиправною та скасувати винесену посадовою особою відповідача постанову про накладення штрафу від 04.04.2018р. №12/4.3-4/141.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі акту про неможливість інспекційного відвідування від 14.03.2018р. № 12/4.3-4 посадовою особою відповідача було прийнято оспорювану постанову за якою на позивача було накладено штраф у розмірі 372300 грн. у зв'язку зі створенням об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора, а саме: відсутністю об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, буд.26). Позивач вважає, що вказана постанова винесена протиправно та підлягає скасуванню посилаючись на те, що посадовими особами позивача не вчинялося жодних дій, направлених на створення інспектору перешкод у проведенні інспектування, оскільки відповідач про таке відвідування позивача не повідомляв, у оспорюваній постанові відсутні посилання на докази про те, яка саме посадова особа позивача здійснювала такі перешкоди інспектору 14.03.2018р. о 13.10 годині за місцезнаходженням товариства. Крім того, позивач вказує і на те, що на момент інспекційного відвідування господарська діяльність підприємством позивача не здійснювалась з 2014р. у зв'язку із чим у посадової особи позивача не було потреби щоденного знаходження за місцем реєстрації підприємства, відповідно, посадовою особою позивача не вчинялось умисних (винних дій), направлених на створення перешкод у діяльності інспектора праці. Окрім того, позивач також вважає, що і розмір штрафу у сумі 372300 грн. є найбільшим зі всіх штрафів, передбачених ст.265 КЗпП України, що є, вочевидь, непропорційним та нерозсудливим. Також представники позивача зазначили, що оспорювана постанова складена з порушенням п.16 Порядку №295, ст.265 КЗпП України (оскільки позивачем та його уповноваженою особою не створювалися перешкоди інспекторові праці і не вчинялися жодні дії по недопущенню інспектора праці до інспектування); з порушенням п.2, п.8 Порядку №509, а саме: було прийнято оспорювану постанову на підставі акту про неможливість інспекційного, тоді як штрафи накладаються лише на підставі акту перевірки яким зафіксовані порушення законодавства про працю. Представники позивача посилаються у позові як на підстави протиправності оспорюваної постанови і на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішення Христов проти України , Веренцов проти України та Щокін проти України .

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, у відзиві на позов просила відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що відповідач наділений повноваженнями з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Дніпропетровської області згідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 11.02.2015р. та Положення про Управління Держпраці. Інспекційні відвідування проводяться за зверненнями фізичних осіб стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин та у спосіб, передбачений Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017р. №295 ( далі - Порядок №295). Так, 13.02.2018р. до відповідача надійшло звернення фізичної особи стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин у зв'язку з чим 27.02.2018р. відповідач направив на адресу позивача запит про надання інформації та копій документів, який був отриманий позивачем, однак відповіді не було надано, а згідно інформації податкової служби стало відомо, що у 2017р. інформація про працюючих осіб на підприємстві у ДФС відсутня. За викладеного, у період з 14.03.2018р. по 15.03.2018р. на підставі наказу №118-І та направлення від 14.03.2018р. інспектором держпраці було проведено інспекційне відвідування місцезнаходження позивача за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26, у ході якого було встановлено свідоме створення перешкод у проведенні інспектором праці відвідування Товариства шляхом відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої особи за місцезнаходженням. Представник відповідача вважає, що твердження позивача про те, що підприємство не здійснює господарської діяльності з 2014р. не відповідає дійсності, оскільки із офіційного сайту позивача стало відомо, що місцем провадження господарської діяльності є вул. Академіка Белелюбського, 14 м. Дніпро. Окрім того, під час виходу за адресою місцезнаходження позивача - Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26,було встановлено, що за вказаною адресою розташована двоповерхова будівля Солонянської райспоживспілки, другий поверх займає офіс райспоживспілки (декілька кімнат) та надаються в оренду кімнати під офіси різних юридичним фірмам, серед яких зазначено і ТОВ Укртехснаб . На прохання відкрити двері кімнати, де за словами працівника райспоживспілки, працівники позивача орендують куток кімнати актового залу і бувають дуже рідко, відмовилася посилаючись на відсутність у неї ключів. Факт відсутності за юридичною адресою позивача засвідчено поліцейськими Солонянського ВП Моня О.Ю. та Дерманець М.В. та підтверджено копіями фотокарток. За викладеного, представник відповідача вважає, що об'єктом відвідування було створено перешкоди в діяльності інспектора праці шляхом відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої особи за місцезнаходженням підприємства позивача та складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, який за формою акта, по суті відповідає п.3 Порядку №509 та який є підставою для накладення штрафу. Окрім того, відповідач зазначає, що відповідно до п.6, п.7 Порядку №509 позивача було повідомлено про розгляд справи завчасно, а саме: на 04.04.2018р., отримано повідомлення позивачем 28.03.2018р., а тому представник відповідача вважає, що Управління Держпраці діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, у зв'язку з чим оспорювана постанова є законною та обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування.

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехснаб 29.11.2010р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, смт.Солоне, вул. Гагаріна, буд.26, що підтверджується копією Статуту позивача та випискою з ЄДРПОУ, наявними у справі (а.с.11-23).

14.03.2018р. о 13 годині 10 хвилин посадовою особою відповідача на підставі наказу №118-І від 14.03.2018р. та направлення №13/4.3-н від 14.03.2018р. було здійснено спробу проведення інспекційного відвідування ТОВ Укртехснаб за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, смт.Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26 у ході якого встановлено відсутність об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в ЄДРПОУ); перешкоджання зафіксовано засобами фототехніки про що складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування за №12/4.3-4, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.36-38, 78-80).

23.03.2018р. відповідачем було направлено на адресу позивача рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на 04.04.2018р., яке було отримано позивачем 28.03.2018р., що підтверджується копією відповідного рішення та копією поштового повідомлення про його отримання позивачем (а.с.82,101).

На підставі вищевказаного акту про неможливість проведення інспекційного відвідування від 14.03.2018р., посадовою особою відповідача 04.04.2018р. була прийнята постанова №12/4.3-4/141 за якою на позивача накладено штраф у розмірі 372300 грн. у зв'язку зі створенням об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: відсутністю об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в ЄДРПОУ): Дніпропетровська область, Солонянський район, смт.Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26 (а.с.75-77).

Позивач оспорює вказану вище постанову, просить її визнати протиправною та скасувати посилаючись на те, що посадовою особою позивача не вчинялось жодних дій, направлених на перешкоджання у проведенні інспекційного відвідування, оскільки про проведення інспекційного відвідування відповідач позивача не повідомляв, а позивачем з 2014р. господарська діяльність не здійснюється у зв'язку з чим у посадової особи позивача не було потреби щоденно знаходитися за місцем реєстрації підприємства, окрім того, п.2, п.3 та п.8 Порядку №509 не передбачено складання постанови про накладення штрафу на підставі акту про неможливість інспекційного відвідування, а лише на підставі акту перевірки, яким виявлені порушення законодавства про працю.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Повноваження, правові відносини суб'єктів владних повноважень та суб'єктів господарювання у сфері дотримання законодавства про працю, питання нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідальність за порушення законодавства про працю врегульовуються Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 (далі - Положення), Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017р. №295, який набрав чинності з 16.05.2017р. (далі - Порядок №295), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509 (далі - Порядок №509), а також нормами ст.265 Кодексу законів про працю України.

Пунктами 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці визначено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №100 утворені територіальні органи Держпраці, зокрема і Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області.

За приписами п.п.5,8, пункту 4 вищенаведеного Положення передбачено, що Управління Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю, здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Положення, Управління Держпраці має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірку виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

Пунктом 2 Порядку №295 встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів тощо.

Відповідно до п.6 Порядку №295 під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об'єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Відповідно до п. 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

У відповідності до вимог п.п. 1, 2 п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема, а саме: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;

Пунктом 16 вказаного вище Порядку №295 визначено, що у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.

Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням - п.17 Порядку №295.

Абзацом 2 п.2 Порядку №509 передбачено, що штрафи можуть накладатися на підставі, зокрема:

- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, міської ради об'єднаної територіальної громади;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, ї територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу - абзац 2 пункту 8 Порядку №509.

А згідно абзаців 6 та 7 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі, зокрема:

- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку про те, що підставою для накладення штрафу можуть бути лише акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

При цьому, аналіз пунктів 16 та 17 Порядку №295 свідчить про те, що у разі відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування) складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин копія якого надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

Зазначений аналіз вказує на те, що акт про неможливість інспекційного відвідування може лише служити підставами для вжиття заходів до суб'єкта господарювання з усунення встановлених перешкод (відсутність його за місцезнаходженням) і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

Разом з тим, як встановлено у ході судового розгляду справи та не спростовано представником відповідача жодними доказами, інспектор держпраці не повідомляв позивача про інспекційне відвідування саме 14.03.2018р. о 13.10 годині, що, у даному випадку, виключає можливість свідомого створення перешкод позивачем інспектору держпраці у проведенні інспекційного відвідування, оскільки позивач не був обізнаний про таке відвідування, що було і підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.

З огляду на викладене, посилання представника відповідача на свідоме створення позивачем перешкод інспектору держпраці у проведенні інспекційного відвідування позивача саме 14.03.2018р. о 13.10 годині є необґрунтованими та безпідставними, яке жодними доказами не підтверджується.

При цьому, судом критично надається оцінка твердженням представника відповідача про створення перешкод інспектору праці посадовою особою позивача у проведенні інспекційного відвідування позивача шляхом відсутності позивача за місцезнаходженням, що, на думку відповідача, зафіксовано поліцейськими Солонянського ВП Моня О.Ю. та Дерманець М.В., з огляду на те, що аналіз наданих суду фотокарток, не свідчить про те, що посадовою особою позивача вчиняються будь-які дії щодо створення інспектору держпраці перешкод у проведення інспекційного відвідування, так як на фотокартках відсутні представники позивача, а лише зафіксований візит інспектора держпраці та самі працівники поліції, а відповідно, вказані фотоматеріали, які не містять ні дати їх складання, ні часу їх складання, не завірені належним чином у відповідності до вимог ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відповідні копії фотокарток не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази у даній справі у відповідності до вимог ст.ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що ні до повноважень територіального органу Держпраці, тобто відповідача, ні до повноважень працівників поліції не віднесено повноваження щодо перевірки юридичних осіб за їх місцезнаходженням, такими повноваженнями наділені лише органи податкової служби у взаємодії із органами реєстраційних служб зі складанням відповідних установлених форм та повідомлень, які надсилаються суб'єкту господарювання та відповідним внесенням таких відомостей, у разі не підтвердження місцезнаходження юридичною особою, у відповідний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у встановленому законодавством порядку.

Також слід зазначити, що посадовими особами відповідача у порушення наданих їм повноважень залучалися у даному випадку працівники поліції, оскільки їх залучення передбачено лише за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці згідно підпункту 4 пункту 11 Порядку №295.

Проте, представником відповідача суду не надано жодних доказів, які б свідчили про загрозу безпеці інспектору праці при проведення інспекційного відвідування у ході інспекційного відвідування позивача 14.03.2018р. о 13.10годині.

Представником відповідача не наведено і доказів того, що інспектор праці намагався зателефонувати за телефонами позивача, які були відображені на дверях з табличкою - ТОВ Укртехснаб , не намагався зв'язатися із керівництвом підприємства за електронною адресою, які були відображені на фото та які надані суду в якості доказів створення позивачем перешкод у інспекційному відвідуванні (а.с.99).

З огляду на наведене, посилання інспектора праці у акті про неможливість інспекційного відвідування на створення позивачем йому перешкод у проведенні інспекційного відвідування у вигляді відсутності позивача за його місцезнаходженням є безпідставними, оскільки вказані твердження не підтверджені жодними належними та обґрунтованими доказами, спростовуються дослідженими судом у ході судового розгляду справи документами та фактом того, що посадова особа позивача взагалі не була обізнана про проведення інспектування інспектором праці 14.03.2018р. о 13.10 годині, що підтверджено представником відповідача, а, відповідно, і відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що позивачем свідомо створювались перешкоди інспектору праці у інспекційному відвідуванні.

Також слід зазначити, що судом не беруться до уваги посилання представника відповідача на те, що за п.16 Порядку №295 під поняттям створення об'єктом відвідування перешкод інспектору праці серед інших перешкод передбачено і перешкоди у вигляді відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за своїм місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), з огляду на те, що вказаний нормативно-правовий акт є підзаконним нормативним правовим актом, який не може визначати додаткові підстави для відповідальності, тоді як ст.265 КЗпП України не відносить до підстав для відповідальності - відсутність суб'єкта господарювання за своїм місцезнаходженням до обставин, що створюють перешкоди у інспекційному відвідуванню інспектору праці.

Так, із аналізу змісту абзаців 6 та 7 частини 2 статті 265 КЗпП України видно, що за абз.6 вказаної норми до створення перешкод у проведенні перевірки віднесено активні дії суб'єкта господарювання, які направлені на недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, що є підставами для застосування до такого суб'єкта господарювання штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявленого порушення, в той же час зі змісту абзацу 7 вказаної норми передбачено, що вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї статті, уже при проведенні перевірки з питань виявлених порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - є підставою для застосування штрафу у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявленого порушення.

Отже, із наведеного можна дійти висновку, що застосування штрафу у стрократному розмірі заробітної плати, встановленої законом на момент виявленого порушення , що становить 372300 станом на 14.03.2018р. можливе лише за умови створення перешкод суб'єктом господарювання, яке полягає у недопущенні до проведення перевірки інспектора праці уже у ході проведення такої перевірки.

Проте, як встановлено судом із наданих документів, а також і підтверджено представниками позивача та відповідача, інспектор праці до проведення перевірки (інспекційного відвідування) взагалі не приступав через відсутність позивача та уповноваженої особи позивача за місцезнаходженням підприємства 14.03.2018р. через необізнаність та не повідомлення відповідачем позивача про таке інспекційне відвідування, а отже, застосування штрафу до позивача на підставі абзацу 7 ч.2 ст.265 КЗпП України є неспіврозмірним та необґрунтованим з урахуванням того, що норми ст. 265 КЗпП України не передбачають накладення штрафу на позивача органами держпраці у разі відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування).

За таких обставин та виходячи із того, що норми ст.265 КЗпП України носять вищу юридичну силу та мають пріоритетність у застосуванні штрафу, не містять таких підстав для застосування штрафу як створення перешкод у вигляді відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням, необґрунтоване визначення у п.16 Порядку №295 під поняттям створення перешкод інспектору держпраці у вигляді відсутності за місцезнаходженням об'єкта відвідування, яке не відповідає приписам ст. 265 КЗпП України, а відповідно, суд зобов'язаний застосувати у такому випадку правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто норми ст.265 КЗпП України, виходячи з вимог ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом при прийняті рішення у даній справі враховується і те, що за абз.2 п.2 Порядку №509 передбачено застосування штрафу лише на підставі акту про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, тобто за наслідками проведеної перевірки, а застосування штрафу на підставі акту про неможливість інспекційного відвідування не передбачено ні Порядком №295, ні Порядком №509, ні нормами ст. 265 КЗпП України.

Згідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За приписами ч.1, ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішення по справі Христов проти України від 19.02.2009р. (заява №4465/04) зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Правова визначеність вимагає, щоб норми актів були зрозумілими, точними й гарантували, що ситуація та правовідносини будуть передбачуваними. Адже інакше не можна забезпечити однакового застосування положень законів, що унеможливлює необмежене їх трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06) визначено концепцію якості закону з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання порушує вимогу якості закону .

Таким чином, виходячи з того, що тлумачення поняття створення перешкод у проведенні перевірки чи інспекційного відвідування, що визначені п.16 Порядку №295, поняття створення перешкод, яке визначене у статті 265 КЗпП України, застосування штрафу до суб'єктів господарювання чи до об'єктів відвідування лише на підставі акту перевірки згідно Порядку №509 свідчить про неоднозначність (множинність) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю), суд приходить до висновку, що за таких обставин застосування до позивача штрафу за оспорюваною постановою не відповідає вимогам абзаців 6 та 7 частини 2 ст.265 КЗпП України (оскільки відсутня така підстава для застосування штрафу як створення перешкод у вигляді відсутності об'єкта відвідування за місцезнаходженням), а тому оспорювана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про правомірність та законність прийняття відповідачем оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм чинного трудового законодавства України.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи представника відповідача відносно того, що на момент здійснення інспекційного відвідування підприємства позивача здійснювало свою господарську діяльність за адресою: вул. Академіка Бебелюбського, 14 м. Дніпро, що відповідач підтверджує роздруківкою з офіційного сайту позивача (http://ukrtehsnab.com//contacts/) та email:office@ ukrtehsnab.com, які повністю співпадають із зазначеними позивачем в адміністративному позові, оскільки вказана інформація не є належними та допустимими доказами, яка може підтверджувати здійснення господарської діяльності позивачем, при цьому, вказана інформація не може бути обрана відповідачем як підстава щодо правомірності застосування до позивача штрафу за оспорюваною постановою, так як вказана інформація спростовується наданими позивачем документами податкової звітності, зокрема, копіями податкових декларацій про прибуток з 2014 - 2017р. та копіями фінансових звітів, які свідчать про те, що підприємство не здійснює господарську діяльність. Окрім того, і згідно копії трудової книжки директора позивача - ОСОБА_8 видно, що його виведено поза штат та заробітна плата не нараховується (а.с.26-32).

З огляду на наведене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість прийняття оспорюваної постанови про застосування до позивача штрафу у розмірі 372300 грн. (у стрократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення) за абзацом 7 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати сплачуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача, понесені ним по сплаті судового збору згідно квитанції №0.0.1007251446.1 від 10.04.2018р. у розмірі 5584,50 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехснаб до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №12/4.3-4/141 від 04.04.2018р. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №12/4.3-4/141 від 04.04.2018р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехснаб (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26, код ЄДРПОУ 37916300) судові витрати у розмірі 5584,50 грн. (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні 50 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення ( у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 16.05.2018р.

Суддя С.О. Конєва