Постанова

від 27.06.2018 по справі 640/18832/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 640/18832/16-ц

провадження № 61-24839 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - публічне акціонерне товариства Фармстандарт-Біолік ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова у складі судді Божко В. В. від 31 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А, від 25 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до публічного акціонерного товариства Фармстандарт-Біолік (далі - ПАТ Фармстандарт-Біолік ) про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що працювала у відповідача з 1997 року, а 14 листопада 2016 року її було звільнено з посади економіста відділу економіки організації виробництва і праці ПАТ Фармстандарт-Біолік у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважала, що її звільнення було зумовлено особистим неприязним відношенням керівника до неї, воно було проведено у порушення вимог трудового законодавства. На підприємстві змін в організації виробництва і праці та фактичного скорочення штату працівників відділу, де вона працювала, не відбулося. Доказів необхідності скорочення чисельності штату і як наслідок її звільнення відповідачем не надано. Крім того, згоду на її звільнення надавала профспілка закритого акціонерного товариства Біолік (далі - ЗАТ Біолік ), тоді як вона є членом профспілки ПАТ Фармстандарт-Біолік .

У своїх неодноразових зверненнях до голови профкому, голови правління підприємства, вона повідомляла про порушення її трудових прав, але жодної відповіді не отримала. Вимушена була також звертатися до органів прокуратури щодо порушення її трудових прав, але перевірка її заяв також не проводилася. У зв'язку з порушенням відповідачем її трудових та особистих прав, їй завдано моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд: визнати її звільнення незаконним; скасувати наказ ПАТ Фармстандарт-Біолік від 14 листопада 2016 року № 326-К про її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді економіста відділу економіки організації виробництва і праці ПАТ Фармстандарт-Біолік ; стягнути з товариства на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 14 листопада 2016 року по день поновлення на роботі, у розмірі 18 517 грн 08 коп.; стягнути з товариства на її користь на відшкодування моральної шкоди 200 тис. грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підприємстві були підстави для скорочення штату працівників, звільнення позивачки у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників було проведено з дотриманням всіх вимог трудового законодавства при вивільненні, погоджено з профспілковою організацією, позивачці було запропоновано вакантні посади, від яких вона відмовилася.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що відповідачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують правомірність звільнення позивачки, скорочення її посади відбулося відповідно до вимог трудового законодавства та погоджено з профспілковою організацією. Від запропонованих посад вона відмовилася.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, та не сприяли у повному, об'єктивному і неупередженому розгляді справи. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ті обставини, що відповідачем не було надано жодного доказу, який підтверджував необхідність проведення будь-яких структурних або організаційно-штатних змін. Також суди не звернули уваги на факти, викладені нею та проігнорували її пояснення, у тому числі заяви про систематичні грубі порушення відповідачем вимог трудового законодавства.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 було доведено до відома про винесення наказу ПАТ Фармстандарт-Біолік від 14 вересня 2016 року № 207-к Про вивільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату та попередження про наступне звільнення . Одночасно при ознайомленні з наказом ОСОБА_4 було повідомлено про відсутність на той час вакантних посад, які відповідають її кваліфікації. Позивачка відмовилася від підпису про ознайомлення з наказом та отриманні повідомлення, про що було складено відповідний акт (т. 1, а. с. 29).

16 вересня 2016 року та 14 листопада 2016 року ОСОБА_4 під особистий підпис були надані повідомлення про наявні вакансії, які з'явилися, однак остання від запропонованих вакансій відмовилася (т. 1, а. с. 31-32).

Судом також встановлено, що профспілкова організація ЗАТ Біолік надала згоду на звільнення ОСОБА_4 у зв'язку зі скороченням чисельності штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Інших профспілкових органів, членами яких є трудовий колектив ПАТ Фармстандарт-Біолік немає.

За таких обставин суди дійшли до правильного висновку про те, що звільнення позивачки з посади економіста відділу економіки організації виробництва і праці ПАТ Фармстандарт-Біолік за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем здійснено з дотриманням вимог частини другої статті 40, статті 43 КЗпП України, статті 49-2 КЗпП України, зі згоди профспілкового органу, членом якого є позивачка. При цьому судами достовірно встановлено, що ОСОБА_4 пропонувались інші вакантні посади, на переведення на які вона згоду не надала.

Посилання касаційної скарги про те, що факт скорочення штату відповідачем не доведено, безпідставні, так як судами ці твердження позивачки перевірялися, як і виписки зі штатних розкладів до, та після звільнення позивачки й спростовані. А доводи позивачки, що впровадження програмного забезпечення 1С є нікчемним і не обґрунтовувало скорочення штату, спростовані наданими відповідачем доказами реального впровадження такого програмного забезпечення та його необхідності і є виключною прерогативою підприємства.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів у справі та фактичних обставин, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Отже, судові рішення є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк