Рішення

від 09.07.2018 по справі 910/5056/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.07.2018Справа №  910/5056/18 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18 А) до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” (03150, м. Київ, вул. Ямська, 41, офіс 17) про  стягнення 99 112,81 грн. Представники: без повідомлення представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” (надалі – «позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” (надалі – «відповідач») про стягнення 99 112,81 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про переведення боргу № ПБ5-0210/17 від 02.10.2017. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 судом залишено позовну заяву без руху; зобов'язано позивача усунути недоліки та надати суду докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу за адресою - 03150, м. Київ, вул. Ямська, 41, офіс 17 до 17.05.2018. 08.05.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про усунення недоліків та докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу за адресою - 03150, м. Київ, вул. Ямська, 41, офіс 17. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 відкрито провадження у справі № 910/5056/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ухвала про відкриття провадження у справі від 10.05.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу відповідача. Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/5056/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У”, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 03150, м. Київ, вул. Ямська, 41, офіс 17. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ 01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЦРУ” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” (покупець) укладено Договір поставки № 16-0101/17, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує наступну продукцію – Гранулу ПДВ в асортименті, надалі іменований продукція. 02.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЦРУ” (первісний боржник),  Товариством з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” (кредитор) укладено Договір про переведення боргу № ПБ5-0210/7 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених Договором, первісний боржник переводить, а новий боржник бере на себе борг у вигляді грошового зобов'язання в сумі 86  147,10 грн, що виник на підставі Договору поставки № 16-0101/17 від 01.01.2017, укладеного між первісним боржником і кредитором (далі – Основний договір). Згідно з п. 2.2 Договору, новий боржник зобов'язаний виконати на користь кредитора грошове зобов'язання в сумі 86  147,10 грн. З моменту укладення договору новий боржник бере на себе всі обов'язки первісного боржника і стає боржником за Основним договором. (п. 2.3 Договору) Відповідно до п. 4.2 Договору, договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. 13.11.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 214 від 10.11.2017 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 86  147,10 грн, яка отримана уповноваженим представником відповідача 14.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, вимога залишилась відповідачем без відповіді та реагування. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що зобов'язання за Договором відповідач не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість 86  147,10 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” пеню у розмірі 7  979,81 грн, 3% річних у розмірі 764,70 грн, інфляційні у розмірі 4  221,20 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України  до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до  ст. 6 цього Кодексу  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1  ст. 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1  ст. 628 Цивільного кодексу України  визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі  ст. 526 Цивільного кодексу України  зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог  Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1  ст. 193 Господарського кодексу України  встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7  ст. 193 Господарського кодексу України). Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України  боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, у п. 2.2 Договору сторони погодили, що новий боржник зобов'язаний виконати на користь кредитора грошове зобов'язання в сумі 86  147,10 грн. Суд зазначає, що умовами Договору не визначено строку виконання відповідачем грошового зобов'язання. Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. (п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) Як встановлено Судом, 13.11.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 214 від 10.11.2017 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 86  147,10 грн, яка отримана уповноваженим представником відповідача 14.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, обов'язок відповідача зі сплати коштів за Договором у розмірі  86  147,10 грн. виник у семиденний строк з моменту отримання претензії відповідачем, тому з 22.11.2017 почалась прострочка відповідача. Отже, оскільки строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором настав, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” перед позивачем за Договором становить 86  147,10 грн. Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 86  147,10 грн. Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 86  147,10 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 764,40 грн, розрахованих за час прострочення боржника з 01.01.2018 по 18.04.2018, та інфляційні втрати в розмірі 4  221,20 грн січень-березень 2018 року. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суму 3  049,65 грн у зв'язку з невірним розрахунком позивача інфляційних нарахувань за січень-березень 2018 року. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період прострочки відповідачем за Договором з 01.01.2018 по 18.04.2018, Суд вважає, що ця частина позовних вимог розрахована вірно та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі. Крім того, посилаючись на п. 6.2 Договору поставки № 16-0101/17 від 01.01.2017, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 01.01.2018 по 18.04.2018 у розмірі 7  979,81 грн. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з приписами ст. ст. 216 – 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок її застосування. Як погоджено сторонами у п. 6.2 Договору поставки № 16-0101/17 від 01.01.2017, продавець за порушення термінів поставки сплачує покупцю пеню в розмірі 0,25% від вартості непоставленої продукції, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Тобто, вказаним положенням договору передбачена відповідальність продавця у випадку порушення термінів поставки. Натомість, заявлена позивачем сума пені розрахована за період прострочення виконання відповідачем грошового обов'язку зі сплати коштів у розмірі 86  147,10 грн за Договором про переведення боргу № ПБ5-0210/17 від 02.10.2017, а доказів порушення відповідачем строків поставки за Договором поставки № 16-0101/17 від 01.01.2017 в матеріали справи не подано.   Відтак, покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені за в порядку п. 6.2 Договору поставки № 16-0101/17 від 01.01.2017 є неправомірним та необґрунтованим. Окрім того, Договір про переведення боргу № ПБ5-0210/17 від 02.10.2017, що визначений позивачем в якості підстави позову, не містить умов про визначення випадку, розміру та порядку застосування пені за порушення договірного грошового зобов'язання відповідача. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за загальний період прострочення з 01.01.2018 по 18.04.2018 у розмірі 7  979,81 грн. не підлягають задоволенню. Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” підлягає стягненню основний борг у розмірі 86  147,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 3  049,65 грн, 3% річних у розмірі 764,70 грн. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями  74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва     ВИРІШИВ 1.    Позовні вимоги задовольнити частково. 2.    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ц.Р.У” (03150, м. Київ, вул. Ямська, 41, офіс 17, ідентифікаційний код 41202715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-торгівельна компанія “Полімерцентр” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18 А, ідентифікаційний код 21640229) борг у розмірі 86  147 (вісімдесят шість тисяч сто сорок сім) грн. 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 049 (три тисячі сорок дев'ять) грн. 65 коп., 3% річних у розмірі 764 (сімсот шістдесят чотири) грн. 70 коп. та судовий збір у розмірі 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 31 коп. 3.          В іншій частині позову відмовити. 4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5.           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                                                                                                                            Т.Ю.Трофименко