Рішення

від 25.06.2018 по справі 309/1415/18

ХУСТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/1415/18

Провадження № 2/309/1191/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі головуючого судді Волощук О.Я.

при секретарі Бринзей Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хуст за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом релігійної громади Української православної церкви Свято-Успенського храму в особі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради про визнання права власності на культову споруду, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача релігійної громади Української православної церкви Свято-Успенського храму в особі ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 сільської ради про визнання права власності на культову споруду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням 33 сесії 6-скликання ОСОБА_2 сільської ради від 27.01.2013 року релігійній громаді Української Православної Церкви Свято-Успенського храму с.Становець надано у постійне користування земельну ділянку площею 0, 2108 га для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій. 18.04.2018 року громадою зареєстровано право постійного користування землею та отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2125382800:04:001:0005.

Представник позивача просив визнати за релігійною громадою Української православної церкви Свято-Успенського храму с. Становець, б/н право власності на культову споруду - будівлю церкви та надвірні будівлі, що розташовані за адресою с. Становець, б/н Хустського району Закарпатської області.

Представник позивача релігійної громади Української православної церкви Свято-Успенського храму ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду. Подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради в підготовче судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду. До суду подано заяву від 21.06.2018 року про розгляд справи у відсутності представника ОСОБА_2 сільської ради, не заперечує щодо задоволення позову.

Розгляд справи проведено у відсутності сторін, відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням 33 сесії 6-скликання ОСОБА_2 сільської ради від 27.01.2013 року релігійній громаді Української Православної Церкви Свято-Успенського храму с.Становець надано у постійне користування земельну ділянку площею 0, 2108 га для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій. 18.04.2018 року громадою зареєстровано право постійного користування землею та отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2125382800:04:001:0005.

Згідно із частиною першою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), якою вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися.

Згідно з частиною першою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації":

- релігійні організаціїв олодіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить м на праві власності;

- у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності;

- релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом;

- право власності релігійних організацій охороняється законом.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ч. 1 ст. 331 ЦК України).

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Виходячи із положень ч.ч. 3, 5 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" №6 від 30.03.2012 р. визначено, що відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не булла відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво.

Відповідно до п.12 цієї постанови, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позов релігійної громади Української православної церкви Свято-Успенського храму в особі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради про визнання права власності на культову споруду слід задовольнити.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 81, 223 ч.1, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України , ст. ст. 316, 317, 319, 375, 376 ЦК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов релігійної громади Української православної церкви Свято-Успенського храму в особі ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за релігійною громадою Української православної церкви Свято-Успенського храму с. Становець, б/н право власності на культову споруду - будівлю церкви та надвірні будівлі, що розташовані за адресою с. Становець, б/н Хустського району Закарпатської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через Хустський районний суд.

Суддя Хустського

районного суду: підпис ОСОБА_3

З оригіналом вірно

Суддя Хустського

районного суду: ОСОБА_3