Ухвала

від 12.07.2018 по справі 826/13474/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

12 липня 2018 року м. Київ№ 826/13474/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., при секретарі судового засідання Кириллові М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Вектор 7"

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби

Міністерства юстиції України

третя особа ОСОБА_1

про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Вектор 7" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2017 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (головуючий суддя Дегтярьова О.В.).

Відповідно до розпорядження № 36 від 22.01.2018, внаслідок перебування на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами судді, в провадженні якої перебувала адміністративна справа №826/13474/17 і не була нею розглянута, справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2018, для розгляду справи №826/13474/17 було визначено суддю Огурцова О.П.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2018 справу прийнято до провадження та призначено судове засідання

У судовому засіданні 24.05.2018 суд відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?е;…&?а; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?т;…&?о;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017) встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позивач у позовній заяві просить суд зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження 33353660 винести постанову про зняття арешту з^ земельної ділянки за кадастровим номером 3222783200:05:009:0085 (площа 5.3235 га), що розташована за адресою Київська обл., Макарівський р., с/рада Копилівська; з земельної ділянки за кадастровим номером 3222783200:05:009:0086 (площа 5.3235 га), що розташована за адресою Київська обл., Макарівський р., с/рада Копилівська; з земельної ділянки за кадастровим номером 3222783200:05:009:0091 (площа 5.3234 га), що розташована за адресою Київська обл., Макарівський р., с/рада Копилівська.

Зазначений арешт було накладено постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33353660 від 14.11.2012.

Як на обґрунтування наявності підстав для зобов'язання відповідача винести постанови про зняття арешту позивач посилається на те, що вказані земельну ділянки належать йому на праві власності, яке визнано за ним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 15.12.2015 у справі № 370/2468/15-ц.

Таким чином, на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33353660 від 14.11.2012 право власності за позивачем на земельні ділянки за кадастровим номером 3222783200:05:009:0085, за кадастровим номером 3222783200:05:009:0086 та за кадастровим номером 3222783200:05:009:0091 визнано не було.

При цьому позивачем у позовній заяві не зазначено про факт допущення відповідачем порушення вимог чинного законодавства при накладенні арешту на земельні ділянки за кадастровим номером 3222783200:05:009:0085, за кадастровим номером 3222783200:05:009:0086 та за кадастровим номером 3222783200:05:009:0091.

З огляду на зазначене, враховуючи положення частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", питання зняття арешту пов'язане із визнанням права власності в судовому порядку на спірне майно і є похідним у спорі про право власності, тобто є поза межами юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір не пов'язаний з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна.

Про це вказував як Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 20 своєї постанови від 20.05.2013 №8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів , так і Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 2, 4 постанови від 03.06.2016 №5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна , а також Пленум Вищого господарського суду України у пункті 11 постанови від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам .

Відповідно до пункту 11 зазначеної постанови ВГСУ, господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України "Про виконавче провадження"), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , відповідно до статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі №826/12775/15.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

Керуючись статтями 238, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Вектор 7" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1, про зобов'язання вчинити дії.

2. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого господарського суду.

3. Копію ухвали направити учасникам справи.

Відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов