Рішення
від 12.07.2018 по справі 826/343/17
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 липня 2018 року № 826/343/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю Фабенс , товариства з обмеженою відповідальністю Русбана інжиніринг Україна про визнання договору нечинним, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Фабенс (далі - ТОВ Фабенс , відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю Русбана інжиніринг Україна (далі - ТОВ Русбана інжиніринг Україна , відповідач 2), в якому просила визнати недійсним договір від 05.12.2014 №051214-1, укладений між ТОВ Фабенс (код ЄДРПОУ 39285132) і ТОВ Русбана інжиніринг Україна (код ЄДРПОУ 34356203).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що договір від 05.12.2014 №051214-1, укладений між ТОВ Фабенс і ТОВ Русбана інжиніринг Україна є таким, що вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки на думку податкового органу ТОВ Фабенс порушено податкову дисципліну, правила створення підприємств та ведення фінансово-господарської діяльності. До того ж, згідно вироку Оболонського районного суду Київської області від 07.10.2016 у справі №756/8888/16-к директора та засновника ТОВ Фабенс визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Вказані обставин, на думку ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві свідчать про недійсність договору від 05.12.2014 №051214-1, укладений між ТОВ Фабенс і ТОВ Русбана інжиніринг Україна .

Представник позивача подав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу без участі уповноваженого представника.

Відповідач 1 в судове засідання не прибув про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв чи клопотань з приводу заявлених позовних вимог не подав.

Представник відповідача 2 надав суду письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги пункту 10 частини 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Фабенс (Продавець) виписано ТОВ Русбана інжиніринг Україна (Покупець) податкові накладні від 05.12.2014 №13 на загальну суму 180 000, 00 грн., з яких 30 000, 00 грн. ПДВ, від 22.12.2014 №62 на загальну суму 93 000, 00 грн., з яких 15 500, 00 грн. ПДВ.

Зі змісту податкових накладних вбачається, що вони виписані на виконання умов договору від 05.12.2014 №051214-1.

Вказані накладні, згідно наявних у них даних, підписані директором ТОВ Фабенс ОСОБА_1

Вироком Оболонського районного суду Київської області від 07.10.2016 у справі №756/8888/16-к визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5, статті 27, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України і за цим законом призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу у розмірі 2 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 38 250, 00 грн.

З огляду на наявний вирок Оболонського районного суду Київської області від 07.10.2016 у справі №756/8888/16-к, контролюючий орган вважає наявність правових підстав для визнання вищевказаного договору недійсним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

За приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228 цього Кодексу, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з наведених норм вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов'язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, зокрема, вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, пункту 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Верховним Судом України було наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи долучено лише податкові накладні від 05.12.2014 №13, від 22.12.2014 №62 складені, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину.

Разом з тим, слід зазначити, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якої її було складено, оскільки серед її обов'язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Отже, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність договору, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо даного договору, особою, яка не має відношення до господарської діяльності ТОВ Фабенс .

При цьому, копії договору від 05.12.2014 №051214-1, укладеного між ТОВ Фабенс і ТОВ Русбана інжиніринг Україна , позивачем до суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд зазначає, що контролюючі органи можуть здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків, зокрема, шляхом направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2016 у справі №756/8888/16-к, оскільки зазначений вирок не є належним та допустимим доказом наявності умислу відповідачів на вчинення правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки в ньому взагалі не встановлено факт взаємовідносин між ними. Позивачем не надано будь-яких доказів, що зміст укладеного відповідачами правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними.

Водночас, представник відповідача 2 у своїх запереченнях зазначив, що наявність вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2016 у справі №756/8888/16-к, не може вважатись письмовим належним доказом у розумінні адміністративного судочинства України.

У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки матеріалів справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 72-78, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.В. Аблов

Дата ухвалення рішення12.07.2018
Оприлюднено14.07.2018

Судовий реєстр по справі —826/343/17

Ухвала від 19.09.2018

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Сорочко Є.О.

Рішення від 12.07.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

Ухвала від 23.01.2017

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні