Постанова

від 09.07.2018 по справі 818/347/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/347/18 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Любчич Л.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чернігівського обласного військового комісаріату на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2018, суддя Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 30.04.18 по справі № 818/347/18

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівського обласного військового комісаріату , Бобровицького районного військового комісаріату

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 1), Бобровицького районного військового комісаріату (далі - відповідач 2), в якому просив суд зобов'язати Бобровицький районний військовий комісаріат включити його до наказу про виплату матеріальної допомоги за 2017 рік, зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат нарахувати і виплатити матеріальну допомогу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Бобровицького районного військового комісаріату, які полягали у невключенні позивача до наказу про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, та дії Чернігівського обласного військового комісаріату, що полягали у невиплаті позивачу матеріальної допомоги за 2017 рік. Зобов'язано Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік. В задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Бобровицького районного військового комісаріату включити позивача в наказ на виплату за 2017 рік - відмовлено.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Чернігівським обласним військовим комісаріатом подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права,

В обґрунтування апеляційної скарги, з посиланням на ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , п.п.33.1-33.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008т р. № 260, апелянт вказує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою, може виплачуватись тим військовослужбовцям, у яких є потреба у вирішенні певних соціально-побутових питань, а поважність тих питань, які необхідно вирішити військовослужбовцю та потребу у виплаті матеріальної допомоги для їх вирішення надано право вирішувати керівникам державних органів, у даному випадку військовому комісару Чернігівського обласного військового комісаріату.

Від відповідача 2, Бобровицького районного військового комісаріату, надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів вважає за можливим розглянути справу по суті.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходить військову службу на посаді заступника військового комісара Бобровицького районного військового комісаріату з територіальної оборони в званні майора.

22 грудня 2017 року звернувся з рапортом до військового комісара Бобровицького районного військового комісаріату з проханням про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

22 грудня 2017 року військовим комісаром Бобровицького районного військового комісаріату виданий наказ № 196 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовцям комісаріату, проте позивача до переліку осіб не включено.

Винесенню наказу передувало розпорядження військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату від 21 грудня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, додатком до якого був список військовослужбовців та розміри матеріальної допомоги кожному.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що судом не встановлено обставин, які б виключали виплату позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відповідачами не наведено переконливих доводів щодо правомірності надання переваги іншим військовослужбовцям Бобровицького районного військового комісаріату та обмеження у цьому праві позивача за наявності рівних умов.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини регулюються приписами Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та іншими актами.

Зокрема, норми Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлюють єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантують військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами ч.1-ч.4 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМ України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. N 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (далі - постанова N 1294) упорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців (п. 3 цієї постанови).

Умови, розмір і порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначені постановою N 1294 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 р. N 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за N 638/15329; далі - Інструкція).

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (підпункт 3 п. 5 постанови N 1294, підпункти 33.1, 33.3 п. 33 розд. XXXIII Інструкції).

Отже, зазначені допомоги є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, які відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону N 2011-XII відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

09.02.2017 Міністром оборони України виданий наказ №88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» (а.с.34-37), відповідно до якого наказано (пункт 9 наказу) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення ( без урахування винагород і морського грошового забезпечення). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини ( важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Тобто, в 2017 році матеріальна допомога для вирішення соціальних питань виплачувалась за умови необхідного фінансування та наявності поважних причин, зазначених у заяві військовослужбовця.

11.12.2017 Міністром оборони України у зв'язку із завершенням бюджетного року та з метою посилення ефективності використання бюджетних коштів і забезпечення належного соціального захисту військовослужбовців прийняте рішення про забезпечення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у межах залишку коштів за фондом грошового забезпечення, з визначенням першочергової категорії військовослужбовців (а.с.76).

21.12.2017 військовим комісаром Чернігівського обласного військового комісаріату прийняте рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та визначений перелік військовослужбовців, яким має бути здійснена така виплата (а.с.8,9-11).

Серед військовослужбовців Бобровицького військового комісаріату визначено чотири особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 При цьому, зміст повідомлення свідчить про те, що на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виділене додаткове фінансування, тому виходячи з його обсягів, умовою виплати стала служба протягом повного календарного року.

В ході розгляду справи встановлено, що рапорти військовослужбовців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік на ім'я військового комісара Бобровицького районного військового комісаріату подано лише 22.12.2017 року. При цьому, в даних рапортах причини для надання матеріальної допомоги не вказані взагалі, тоді як позивач у своєму рапорті зазначав про утримання двох неповнолітніх дітей та вагітність дружини. Разом з тим, вказані особи, окрім позивача, були включені до наказу військового комісара від 22.12.2017 року (а.с.12) про виплату матеріальної допомоги.

Таким чином, рішення про виплату матеріальної допомоги конкретним особам фактично прийняте військовим комісаром Чернігівського обласного військового комісаріату і продубльоване у наказі військового комісара Бобровицького районного військового комісаріату за відсутності заяв цих осіб та аналізу причин для таких виплат. Відмова у виплаті матеріальної допомоги позивачу жодним із відповідачем не обґрунтована.

Як на підставу такої відмови апелянт зазначає, що виплата матеріальної допомоги є правом командира.

Проте, колегія суддів зауважує, що таке право не є абсолютним, а рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме прийнятими (вчиненими): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в ході розгляду справи не встановлено обставин, які б виключали виплату позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відповідачами не наведено переконливих доводів щодо правомірності надання переваги іншим військовослужбовцям Бобровицького районного військового комісаріату та обмеження у цьому праві позивача за наявності рівних умов.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії Бобровицького районного військового комісаріату, які полягали у невключенні позивача до наказу про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також дії Чернігівського обласного військового комісаріату, що полягали у невиплаті позивачу матеріальної допомоги за 2017 рік.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Чернігівського обласного військового комісаріату виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Отже, інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 по справі № 818/347/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повний текст постанови складено 13.07.2018.