Ухвала

від 10.07.2018 по справі 1512/1-135/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

10 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 1512/1-135/11

Провадження № 51-4093км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 , виправданих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лісниче Бершадського району Вінницької області, проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимої, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_7 , громадянина України, який народився

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Одесі, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК,

ОСОБА_8 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Одесі, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року

ОСОБА_6 виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину .

ОСОБА_7 виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

ОСОБА_8 виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27,

ч. 5 ст. 191 КК, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 , будучи генеральним директором представництва ЗАТ «Укрпрофоздоровниці» в м. Одесі, ОСОБА_7 , та особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження і зупинено у зв`язку зі станом здоров`я, у складі організованої злочинної групи з лютого по червень 2008 року, зловживаючи службовим становищем, шляхом укладання фіктивних договорів про надання послуг заволоділи грошовими коштами ЗАТ «Укрпрофоздоровниці» в особі ДП «Санаторій «Затока» на загальну суму 712 032 гривні, що в 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром. Дії підсудних ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та особи, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження і зупинено у зв`язку зі станом здоров`я, органами досудового слідства кваліфіковано за ч. 5 ст. 191 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, організованою групою, а ОСОБА_8 - за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК - пособництво в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах .

Виправдовуючи обвинувачених, суд першої інстанції послався на те, що жодного доказу їх вини органи досудового слідства і державний обвинувач суду не надали. Державний обвинувач клопотань про витребування або дослідження додаткових доказів не заявляв, а виходячи з принципу диспозитивності і рівності сторін, суд не вправі був самостійно ініціювати проведення дій, направлених на збирання нових доказів. Суд оцінив всі надані докази у сукупності, безпосередньо їх проаналізував та прийшов до висновку про відсутність в діях підсудних складу інкримінованих їм злочинів, що виключало постановлення обвинувального вироку.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду

м. Одеси від 22 вересня 2014 року стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить судові рішення стосовно ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду. Твердить, що апеляційний суд не зазначив підстави, через які апеляцію прокурора визнав необгрунтованою. Зазначає, що судом безпідставно не дана оцінка тій обставині, що згідно з інформацією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності перераховані кошти були цільовими та могли використовуватись на інші потреби. Стверджує, що неможливо погодитися з висновками суду про те, що немає підстав довіряти свідченням ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про передачу грошових коштів в сумі 220 000 грн. ОСОБА_6 в більшій мірі, ніж показанням ОСОБА_6 . Твердить, що в разі сумнівів у достовірності висновку спеціаліста, суд мав можливість призначити додаткову або повторну експертизу. Зазначає, що неможливо погодитися і з висновками суду про недоведеність вини підсудних результатами досліджених судом судово-економічних експертиз № 38

від 29 вересня 2009 року та №108/7128 від 14 січня 2010 року, оскільки їх висновки узгоджуються в сукупності з іншими дослідженими судом доказами. Стверджує, що не дана належна оцінка постанові про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 30 вересня 2009 року

№ 012009-00122 за фактом фіктивного підприємництва в діяльності посадових осіб ТОВ «Кварц Люкс» за ознаками ч. І ст. 205, ч. І ст. 358, ч. З ст. 358 КК. Зазначає, що вирок суду першої інстанції не було підписано суддею

ОСОБА_13 , який одноособово розглядав справу, що є підставою для скасування судових рішень через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

На зазначену касаційну скаргу адвокат ОСОБА_10 подав заперечення в інтересах ОСОБА_6 , в яких він просить судові рішення стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. Стверджує, що у листі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 31 листопада 2008 року немає жодного слова про те, що перераховані кошти були цільовими. Зазначає, що твердження прокурора про те, що суд не надав оцінки постанові про порушення кримінальної справи від

30 вересня 2009 року, є хибним, оскільки відповідно до ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК 1960 року) постанова про порушення кримінальної справи не є та не може бути доказом у справі. Зазначає, що прокурор у судовому засіданні не заявляв клопотань про призначення додаткової або повторної експертиз. Стверджує, що касаційна скарга не містить посилань на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог КПК 1960 року, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, обґрунтованою і просив її задовольнити.

Виправдані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 просили касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а судові рішення без зміни.

Захисник ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_10 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 367 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 цього Кодексу, при розгляді справи в апеляційному суду є: однобічність або неповнота дізнання, досудового або судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону;невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року вирок в усякому разі належить скасувати, якщо він не підписаний будь-ким із суддів.

Статтею 320 КПК 1960 року передбачено, що після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Згідно зі ст. 322 КПК 1960 року вирок постановляється в окремому приміщенні нарадчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі.

Відповідно до ст. 339 КПК 1960 року вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово.

Виходячи із структури глави 28 КПК 1960 р. «Постановлення вироку», підписання вироку має відбутися до виходу суддів з нарадчої кімнати для його проголошення.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, постановою попереднього розгляду справи судді апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня

2016 року кримінальна справа стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повернута Київському районному суду м. Одеси для виконання вимог, передбачених ст.ст. 339, 360 КПК 1960 року. Зокрема, однією з підстав повернення справи в районний суд було те, що вирок не був підписаний суддею ОСОБА_13 (а.с. 175 т. 21).

Після виконання вимог постанови районний суд повторно направив кримінальну справу до апеляційного суду для розгляду по суті, порушивши положення статей 320, 322, 339, 370 КПК 1960 року.

Однак, підписання вироку суддею після судового розгляду не виправило, а тільки поглибило порушення кримінально-процесуального закону, яке було допущено і з огляду на вище зазначені правові норми є безумовною підставою для скасування вироку.

Натомість, апеляційний суд цієї помилки не виправив, а сам допустив порушення закону.

Відповідно до вимог статей 362 та 365 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевіряти всі доводи апеляцій, що мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Згідно зі ст. 377 КПК 1960 року в своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення і, якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, через які її визнано необгрунтованою, а доводи апеляції безпідставними.

Під час апеляційного розгляду даної справи суд зазначених вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, на вирок Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року прокурором була подана апеляція, в якій він, зокрема, заперечував виправдання ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК та ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК у зв`язку з відсутністю в їх діях складу злочину, наводячи перелік доказів на обгрунтування свого твердження.

Однак, апеляційний суд зміст всіх доводів апеляції прокурора повною мірою не перевірив, а отже і не спростував. За результатами розгляду апеляції прокурора висновки апеляційного суду звелись до копіювання вироку місцевого суду.

Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в цій кримінальній справі судом першої та апеляційної інстанцій було допущено такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду відповідно до ст. 400 КПК 1960 року, необхідно врахувати вищенаведене, інші доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, повно та всебічно дослідити усі обставини справи, дати належну оцінку усім доказам в їх сукупності і, залежно від встановлених обставин, прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394-396, 398 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15

розділу XI«Перехідні положення» КПК, п. 4 параграфу 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2016 року стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Ухвала Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3