Рішення

від 02.07.2018 по справі 916/928/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/928/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Закрома Юг» до Приватного підприємства „Артек-Союз» про стягнення 189435,31 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Закрома Юг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Артек-Союз» про стягнення 189435,31 грн., у т.ч.: 23726,06 грн. - 3% річних, 93549,77 грн. - інфляційних збитків, 72159,48 грн. - пені, посилаючись на наступне.

01.04.2016 р. між ПП Закрома Юг (постачальник) та ПП Артек Союз (покупець) був укладений договір поставки товарів, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості і по ціні згідно накладних.

Відповідно до п. 2.5 договору датою поставки товару покупцю є дата прийому-передачі товару, що вказується повноважним представником покупця на видатковій накладній постачальника, а у випадку не зазначення повноважним представником покупця дати прийому-передачі товару датою поставки товару вважається дата видаткової накладної, згідно якої передавався товар.

Відповідно до умов пунктів 3.1-3.3 договору поставки розрахунки за поставлені товари здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника з зазначенням номера і дати видаткової накладної, в протилежному випадку погашається заборгованість по першій неоплаченій накладній. Датою розрахунку за товар є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. За попередньою домовленістю оплата за товар може здійснюватися шляхом передплати за товар або з відстрочкою платежу. Відстрочка платежу за поставлений товар складає 14 календарних днів від дати накладної, згідно якої передано товар покупцю.

Умовами договору був визначений термін дії останнього до 31.12.2016 р.

01.01.2017 р. між ПП Закрома-Юг та ПП Артек-Союз був укладений договір поставки товарів на строк з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., умови якого аналогічні умовам договору поставки товарів від 01.04.2016 р.

Як вказує позивач, на виконання умов договору поставки від 01.04.2016 р. постачальник в період з 05.04.2016 р. по 31.12.2016 р. здійснював поставки продуктів харчування (передав у власність) покупцю згідно з видатковими накладними РН-0000001 - РН-0000435.

Також позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки від 01.01.2017 р. постачальник в період з 04.01.2017 р. по 22.08.2017 р. здійснював поставки продуктів харчування (передав у власність) покупцю згідно з видатковими накладними РН-0000001 - РН-0000341.

Так, позивач вказує, що ним було поставлено відповідачу у 2016 та 2017 роках товар на загальну суму 22692087,57 грн., однак за поставлений згідно вказаних договорів товар відповідач не розрахувався повністю, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 1728545,09 грн.

15.11.2017 р. позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ПП Артек-Союз про стягнення 1728545,09 грн. заборгованості за поставлений товар, але згодом позивачем збільшені позовні вимоги до 2131712,45 грн., нарахувавши по кожній поставці оплату, за якою було прострочено відповідачем, 3% річних та інфляційні нарахування згідно положень ст. 625 ЦК України, а також пеню відповідно до п. 6.2 договору. Вказані нарахування позивачем було здійснено станом на 28.11.2017 р.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2018 р. позов ПП Закрома Юг до ПП Артек-Союз про стягнення заборгованості було задоволено повністю, стягнуто з ПП Артек-Союз на користь ПП Закрома Юг 1728545,09 грн. - основного боргу, 35704,21 грн. - 3% річних, 309393,97 грн. - пені, 58069,18 грн. - інфляційних нарахувань, 100000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, 31975,71 грн. судового збору. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 р. вказане рішення господарського суду від 31.01.2018 р. залишено без змін.

26.04.2018 р. Господарським судом Одеської області виданий наказ по справі № 916/2786/17 про примусове виконання рішення суду від 31.01.2018 р. Як вказує позивач, 15.05.2018 р. під час примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі № 916/2786/17 приватним виконавцем ОСОБА_3 було стягнуто з ПП Артек-Союз 1728545,09 грн. основний борг.

Таким чином, як зазначає позивач, прострочення виконання зобов'язання ПП Артек-Союз зі сплати за поставку товару продовжувало тривати в період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р. включно. При цьому позивач зазначає, що наявність судового рішення про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання й відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Крім того, згідно п. 6.2 договорів поставки товарів від 01.04.2016 р. та від 01.01.2017 р. за несвоєчасну (неповну) оплату товару покупцем, він зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу за несвоєчасну (неповну) оплату покупцем товару.

З огляду на зазначене, ПП Закрома Юг здійснено нарахування відповідачу суми інфляційних збитків, 3% річних та пені у зв'язку з порушенням строків оплати поставленого товару за період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р., про стягнення яких заявлено у позові.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.06.2018 р. позовну заяву Приватного підприємства Закрома Юг прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/928/18 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 21 червня 2018 р.

21.06.2018 р. позивачем подано до господарського суду пояснення щодо обґрунтування стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В ході підготовчого провадження 21.06.2018 р. відповідачем був наданий до господарського суду відзив на позов (а.с. 229), в якому відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та повністю заперечує проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що 31.01.2018 р. було ухвалено рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/2786/17, яке 17.04.2018 р. набрало чинності. Вказане рішення по справі № 916/2786/17 було фактично виконано 15.05.2018 р. Наразі відповідач зазначає, що відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 січня 2016 р. по справі №6-2759цс15 правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). За ствердженнями відповідача, при таких умовах нараховувати 3% річних, пеню та інфляційні витрати можливо лише по дату ухвалення рішення господарським судом. Крім того, відповідач вказує, що останній не згоден з сумою стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 50000,00 грн. Посилаючись на ст. 30 Закону Про адвокатуру та адвокатську діяльність , відповідач вказує, що при встановленні розміру гонорару враховується складність справи. Так, відповідач стверджує, що з матеріалів справи вбачається, що вказана справа не є складною та такій розмір гонорару не є обґрунтованим. Відповідач зазначає, що ця справа є лише похідною зі справи № 916/2786/17, в якій позивач вже стягнув витрати на правничу допомогу в розмірі 100000,00 грн. Відтак, відповідач вважає, що час та зусилля по складанню цього позову та інших документів не можуть бути оцінені у вартість 50000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2018 р. у справі № 916/928/18 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 02.07.2018 р.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, а відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.04.2016 р. між Приватним підприємством „Закрома Юг» (постачальник) та Приватним підприємством „Артек Союз» (покупець) був укладений договір поставки товарів, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості і по ціні згідно накладних і оплатити його на умовах цього договору. Пунктом 7.1 договору встановлено, що останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 р.

Також 01.01.2017 р. між Приватним підприємством „Закрома Юг» (постачальник) та Приватним підприємством „Артек Союз» (покупець) був укладений договір поставки товарів, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості і по ціні згідно накладних і оплатити його на умовах цього договору. Згідно п. 7.1 цього договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 р.

Відповідно до п. 2.1 вказаних договорів поставка товару здійснюється шляхом доставки товару транспортом постачальника на торгову точку та/або склад покупця або покупець здійснює самовивіз товару зі складу постачальника за домовленістю сторін.

Згідно п. 2.2 договорів обов'язок постачальника передати товар та всі необхідні супровідні документи, наявність яких передбачена законодавством України, покупцю вважається виконаним в момент підписання представниками сторін товарних накладних, що свідчить про прийом-передачу товару постачальником покупцю.

За умовами п. 2.3 договорів право власності, а також ризик випадкової загибелі чи випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі останньому товару в порядку передбаченому п. 2.4 даного договору.

Згідно п. 2.4 договорів, якщо при прийманні товару виявлено невідповідність кількості або якості товару супроводжувальним документам, покупець складає акт про виявлену недостачу та/або недоліки товару за підписом представника постачальника. Неякісний товар має бути описаним та знаходитись на зберіганні у покупця. Постачальник замінює товар неналежної якості та товар залежної якості тільки в тій кількості, в якій покупець повернув постачальнику товару неналежної якості.

В п. 2.5 договорів встановлено, що датою поставки товару є датою поставки товару покупцю є дата прийому-передачі товару, що має вказуватися повноважним представником покупця на видатковій накладній постачальника, в випадку не зазначення повноважним представником покупця дати прийому-передачі товару датою поставки товару вважається дата видаткової накладної, згідно якої передавався товар.

Згідно пунктів 3.1-3.3 договорів поставки розрахунки за поставлені товари здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника з зазначенням дати та номера видаткової накладної, в протилежному випадку погашається заборгованість по першій неоплаченій накладній. За попередньою домовленістю оплата за товар може здійснюватися шляхом передплати за товар або з відстрочкою платежу. Відстрочка платежу за поставлений товар складає 14 календарних днів від дати накладної, згідно якої передано товар покупцю.

В пунктах 5.1-5.2 договорів зазначено, що товар поставляється покупцю в тарі чи упаковці виробника, постачальника чи імпортера товару. Вид, вартість, зворотність, ціна і кількість тари вказується в накладній постачальника.

Так, укладені між сторонами по справі договори поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом та не оспорюється відповідачем, на виконання умов договору поставки від 01.04.2016 р. позивачем як постачальником у період з 05.04.2016 р. по 31.12.2016 р. здійснювались поставки продуктів харчування (передача у власність) відповідачу як покупцю згідно з видатковими накладними РН-0000001 - РН-0000435. Також на виконання умов договору поставки від 01.01.2017 р. позивачем у період з 04.01.2017 р. по 22.08.2017 р. здійснювались поставки продуктів харчування (передача у власність) відповідачу згідно з видатковими накладними РН-0000001 - РН-0000341. Так, всього позивачем було поставлено відповідачу у 2016 та 2017 роках товар на загальну суму 22692087,57 грн., що не оспорюється відповідачем.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, за умовами п. 3.1 договору оплата за товар мала бути проведена у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника зі зазначенням дати та номера видаткової накладної, в протилежному випадку погашається заборгованість по першій неоплаченій накладній. При цьому сторонами обумовлено здійснення оплати за товар шляхом передплати за товар або з відстрочкою платежу, яка складає 14 календарних днів від дати накладної, згідно якої передано товар покупцю (п. 3.2.-3.3 договорів).

Між тим, як з'ясовано судом, відповідач не здійснив своєчасно оплату за поставлений товар у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в загальному розмірі 1728545,09 грн. З огляду на вказане, позивачем у листопаді 2017 року було подано до Господарського суду Одеської області позов про стягнення з ПП „Артек-Союз» вказаної суми заборгованості за поставлений товар (справа № 916/2786/17). Згодом позивачем було збільшено розмір позовних вимог до 2131712,45 грн., оскільки по кожній поставці оплату, за якою було прострочено відповідачем, були нараховані 3% річних та інфляційні нарахування згідно положень ст. 625 ЦК України, а також пеню відповідно до п. 6.2 договору. Вказані нарахування позивачем було здійснено станом на 28.11.2017 р.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2018 р. у справі № 916/2786/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 р., позов ПП Закрома Юг було задоволено повністю, а саме стягнуто з ПП Артек-Союз на користь ПП Закрома Юг 1728545,09 грн. - основного боргу, 35704,21 грн. - 3% річних, 309393,97 грн. - пені, 58069,18 грн. - інфляційних нарахувань, 100000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, 31975,71 грн. судового збору.

26.04.2018 р. Господарським судом Одеської області був виданий наказ про примусове виконання рішення суду від 31.01.2018 р. по справі № 916/2786/17.

Як з'ясовано судом, на підставі зазначеного наказу суду 04.05.2018 р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження № 56319969. Під час примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі № 916/2786/17 приватним виконавцем ОСОБА_3 15.05.2018 р. було стягнуто з ПП Артек-Союз суму заборгованості, у т.ч.. основний борг - 1728545,09 грн., суму якого було зараховано на рахунок позивача, що підтверджується випискою банку по особовому рахунку ПП Закрома Юг 26002321149700 за 16.05.2018 р. В свою чергу 16.05.2018 р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області ОСОБА_3 було закінчено виконавче провадження № 56319969, про що винесено відповідну постанову.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договорів поставки та існування невиконаного зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у належній сумі, встановлені судовим рішенням у справі № 916/2786/17, не підлягають доведенню у даній справі.

Між тим, з огляду на те, що прострочення виконання зобов'язання ПП Артек-Союз зі сплати за поставку товару продовжувало тривати у період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р. включно, ПП Закрома Юг здійснено нарахування інфляційних збитків, 3% річних та пені за порушення строків оплати поставленого товару, про стягнення з відповідача яких заявлено у позові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на існування у відповідача заборгованості в розмірі 1728545,09 грн. за поставлений товар по вищевказаним договорам поставки у період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р., що не спростовано відповідачем, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання. При цьому судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням з відповідача були стягнуті 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочення, що становив по 28.11.2017 р.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні спірних договорів поставки з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Тим більш чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.

Також в роз'ясненнях, наведених в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними посилання відповідача у відзиві на позов про можливе нарахування річних та інфляції лише по дату ухвалення рішення судом.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару за спірними договорами поставки від 01.04.2016 р. та від 01.01.2017 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р. (167 дн.) на існуючу у вказаний період суму боргу в розмірі 1728545,09 грн. за поставлений товар, що складають за розрахунком позивача в розмірі 23726,06 грн. (1728545,09 грн./100%х3%/365 дн. х 167 дн.).

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р. Враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу у вказаний період та встановлено, що сума інфляційних збитків складає 93341,44 грн. (1728545,09 грн. (сума боргу) х 1,054 (сукупний індекс інфляції) - 1728545,09 грн.), а не 93549,77 грн., як заявлено у позові.

Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні збитки в сумі 93341,44 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 72159,48 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6.2 договорів поставки товарів від 01.04.2016 р. та від 01.01.2017 р. за несвоєчасну (неповну) оплату товару покупцем, він зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу за несвоєчасну (неповну) оплату покупцем товару.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на встановлення судом несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за спірними договорами поставки щодо здійснення оплати за поставлений товару, суд вважає правомірним нарахування позивачем пені на існуючу суму боргу по кожній поставці. Зокрема, з огляду на те, що відповідач під час здійснення оплати не зазначав номер і дату відповідної видаткової накладної, то заборгованість на момент розгляду справи № 916/2786/17 була розрахована позивачем по першій неоплаченій накладній. Оскільки відповідач припинив здійснення оплати за отриманий ним від позивача товар після 08.09.2017 р., тому після послідовного зарахування платежів по першій неоплаченій накладній повністю оплаченою відповідачем останньою поставкою була поставка товару від 19.06.2017 р. згідно видаткової накладної РН-0000281. Залишок коштів було зараховано в погашення заборгованості за поставку від 20.06.2017 р. згідно видаткової накладної РН-0000282, у зв'язку з цим повністю неоплаченими залишились поставки за накладною РН-0000282 від 20.06.2017 р. на суму 64123,49 грн. (після здійснення зарахування оплати) та за всіма наступними поставками до останньої згідно видаткової накладної PH-0000341, тобто поставки, здійснені по договору від 01.01.2017 р. Вказані обставини були наведені позивачем під час розгляду справи № 916/2786/17 та були предметом дослідження у цій судовій справі.

Крім того, за поставками згідно договору від 01.01.2017 р. на підставі видаткових накладних РН-0000282 - РН-0000341 з моменту прострочення оплати за товар та до 28.11.2017 р. (дати складання заяви про збільшення позовних вимог у справі № 916/2786/17) позивачем було розраховано пеню відповідно до вимог п. 6.2 договору. Як вбачається з наданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог, нарахування пені за поставками згідно видаткових накладних РН-0000282 - РН-0000341 було здійснено позивачем за період, менший шести місяців. Відтак, з огляду на вказане, суд вважає, що позивачем правомірно здійснено нарахування пені в межах передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку за кожною поставкою окремо, розрахунок якої наведено в позові, який не оспорювався відповідачем.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені на загальну суму 72159,48 грн., суд вважає вказаний розрахунок обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з цим вимоги позивача про стягнення пені у заявленому розмірі за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договорами поставки товарів від 01.04.2016 р. та 01.01.2017 р. за отриманий товар згідно видаткових накладних РН-0000282 - РН-0000341 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Закрома Юг» обґрунтовані та відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, однак підлягають частковому задоволенню з урахуванням здійсненого судом перерахунку інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнюють 2838,42 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. суд, враховуючи заперечення відповідача в цій частині, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2018 р. між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «ЛЕКС НОЛЕДЖ» (компанія) та ПП «Закрома Юг» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 220), відповідно до умов п. 1.1 якого компанія за дорученням клієнта та в його інтересах зобов'язується надати останньому правову допомогу, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар. Правнича (правова) допомога надається компанією відносно захисту прав та представництва інтересів клієнта при вирішення питання (спору) про стягнення з ПП «Артек-Союз» на користь клієнта суми трьох відсотків річних, пені та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 1728545,09 грн. за договорами поставки товарів від 01.04.2016 р. та від 01.01.2017 р. за період з 29.11.2017 р. по 14.05.2018 р. (п. 1.2. договору).

В п. 3.1. договору передбачено, що компанія та її адвокати мають професійні та інші права. До професійних прав в п. 3.1.1 договору віднесені: вести справи в судах України; представляти та захищати інтереси клієнта в усіх органах, підприємствах, організаціях, перед юридичними або фізичними особами; складати, підписувати, подавати позовні заяви, заяви, скарги, запити, клопотання та інші письмові документи; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у справах, подавати їх та приймати участь у їх дослідженні; запитувати та отримувати документи чи їх копії від підприємств, установ, організацій та інших юридичних осіб, а від фізичних - за їх згодою; ознайомлюватися з необхідними для виконання правничої (правової) допомоги документами та іншими матеріалами, судовими справами, робити з них витяги, знімати копії; отримувати письмові висновки спеціалістів з питань, які потребують спеціальних знань; отримувати судові ухвали, постанови, рішення, накази, виконавчі листи та інші судові акти чи документи, оскаржувати їх; подавати виконавчі документи до їх виконання; змінювати предмет позову; використовувати науково-технічні засоби для досягнення цілей правової допомоги; давати усні пояснення, робити усні заяви та заявляти усні клопотання, бути присутніми при їх розгляді; за рахунок клієнта сплачувати державне мито або інші обов'язкові платежі; вести справи клієнта та від його імені брати участь в судових засідання всіх інстанцій; виконувати інші дії, що не суперечать законодавству та спрямовані на виконання сторонами своїх обов'язків. До інших прав компанії та її адвокатів згідно п. 3.1.2. договору відноситься: мати доступ до всіх документів та інформації клієнта, а до тих, що охороняються законом - за дозволом клієнта; вимагати від клієнта залучення додаткових спеціалістів, необхідних для досягнення позитивного для клієнта результату; отримувати від клієнта об'єктивну, законну та повну інформацію; отримати гонорар за виконану роботу у розмірі та в порядку, передбаченими розділом 5 цієї угоди.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за надання компанією правничої (правової) допомоги, визначеної цим договором, клієнт сплачує компанії гонорар у розмірі 50000 грн. протягом одного місяця з дня підписання даного договору. Гонорар являється єдиною формою отримання компанією винагороди за надання правової допомоги клієнтові (п.п. 5.2. договору).

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2018 р. ПП «Закрома Юг» сплатило на користь юридичної компанії 50000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 489 від 14.06.2018 р. (а.с. 221), в графі призначення платежу якого вказано: „За дог.про надання правової допомоги б/н від 16.05.2018. без ПДВ» .

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правової допомоги від 16.05.2018, копію платіжного доручення № 489 від 14.06.2018 р. на суму 50000 грн., табелі обліку та звіти про використання адвокатом робочого часу на надання правничої (правової) допомоги ПП «Закрома Юг» по договору «Про надання правової допомоги» б/н від 16.05.2018 р. у травні та червні 2018 р. (а.с. 227-228). Зазначені докази подані позивачем в межах строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Проте, відповідача, заперечуючи проти заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу в розмірі 50000,00 грн., вказує, що така сума не є обґрунтованою, оскільки дана справа не є складною, є похідною зі справи № 916/2786/17, час та зусилля по складанню позову та інших документів не можуть бути оцінені у вказану вартість послуг.

Наразі враховуючи наведені доводи відповідача, складність справи, час, витрачений юридичною компанією на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та ціну позову, суд зазначає, що гонорар у розмірі 50000 грн., який складає 26,4% від стягуваної суми заборгованості (189435,31 грн.), не може вважатись співмірним та обґрунтованим, а тому підлягає зменшенню, враховуючи приписи ч. 4 ст. 126 ГПК України. Так, ані з договору, ані з табелів обліку та звіту про використання адвокатом робочого часу не вбачається яким чином була розрахована сума в розмірі 50000,00 грн., вихідні дані для розрахунку вказаної суми також відсутні, не наведено деталізації та вартості конкретних послуг, що надавались. До того ж рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2018 р. у справі № 916/2786/17, що набрало чинності та виконане відповідачем, з відповідача вже було стягнуто суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100000 грн., що дорівнювало 4,69% від стягуваної суми. При цьому під час складання даного позову від імені позивача адвокатом ОСОБА_1 були проаналізовані ті ж самі докази та правовідносини, що і у справі № 916/2786/17. Тому суд вважає підставними доводи відповідача про те, що час та зусилля по складанню даного позову не є досить значними.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, підлягають задоволенню частково у розмірі 18922,70 грн., що дорівнює 10% від стягнутої судом суми та може вважатись розумним і співмірним у заявленому спорі.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного підприємства „Закрома Юг» до Приватного підприємства „Артек-Союз» про стягнення 189435,31 грн. задовольнити частково

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Артек-Союз» (65017, м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, код ЄДРПОУ 30741489) на користь Приватного підприємства "Закрома Юг" (54055, м. Миколаїв, вул. Чкалова, буд. 20, каб. 15; код ЄДРПОУ 37518379) 3% річних в сумі 23726/двадцять три тисячі сімсот двадцять шість/грн. 06 коп., інфляційні збитки в сумі 93341/дев'яносто три тисячі триста сорок одну/грн. 44 коп., пеню в сумі 72159/сімдесят дві тисячі сто п'ятдесят дев'ять/грн. 48 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2838/дві тисячі вісімсот тридцять вісім/грн. 42 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18922/вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві/грн. 70 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Приватного підприємства „Закрома Юг» до Приватного підприємства „Артек-Союз» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 липня 2018 р.

Суддя В.С. Петров