Рішення

від 16.07.2018 по справі 916/879/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "16" липня 2018 р.м. Одеса  Справа № 916/879/18 Господарський суд Одеської області у складі  судді Д'яченко Т.Г. розглянувши справу №916/879/18 За позовом: Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6) До відповідача: Комунального підприємства „Набережне” (67633, Одеська обл., Біляївський район, селище Набережне, вул. Єлісєєва, 16, кімн. 28) про стягнення 1165,65 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 8,  ч. 2, 5  ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Позивач - Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. № ГСОО 942/18 від 14.05.2018р.) до Комунального підприємства „Набережне” про стягнення 1165,65 грн. Позовні вимоги позивача у справі – Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача - Комунального підприємства „Набережне” прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20 жовтня 2015 року та направлено на стягнення пені у розмірі 1091,25 грн. та 3% річних у розмірі 74,40 грн. Одночасно з поданням позовної заяви, позивач просив суд розглядати даний позов за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування. Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/879/18. Справу №916/879/18 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених  ст.165 ГПК України,  в строк до 18 червня 2018р. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України до 20 червня 2018р. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог ст.167 ГПК України. Відповідачем – Комунальним підприємством „Набережне” відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про прийняття позовної заяви та про відкриття провадження у даній справі, шляхом скерування на його юридичну адресу ухвали суду, про що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення кореспонденції суду. (вх. № ГСОО 21981/18 ) Розглянувши матеріали справи, суд встановив. 20 листопада 2015 року між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (Постачальник) та Комунальним підприємством „Набережне” (Споживач) було укладено Договір №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу (надалі – Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2015 році природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ), на умовах цього договору. Відповідно до п. 1.2. Договору, газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Згідно до п. 2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2015 року (включно) газ обсягом до 132 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): жовтень – обсяг до 21,5, листопад – до 44, грудень до 66,5 та IV – обсяг до 132. Обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі – плановий обсяг), можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. (п. 2.1.1. Договору). Відповідно до п. 3.1. Договору, Постачальник передає Споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/віключаючій арматурі Споживача. Право власності на газ переходить від Постачальника до Споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Умовами п. 3.4. Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяця поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Споживача. Відповідно до п. 5.5. Договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Умовами п. 6.1. Договору сторонами було визначено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 8.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Згідно до п. 8.2. Договору,  у разі невиконання Споживачем п. 6.1. цього договору він зобов'язується платити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Також, відповідно до п. 10.3. Договору строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суму з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років. На виконання умов укладеного Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20.10.2015р. позивачем на користь Споживача - Комунального підприємства „Набережне” було поставлено природний газ на загальну суму 262707,90 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 31.10.2015р. було поставлено на 28493,76 грн., відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2015р. було поставлено на 102324,20 грн. та відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2015р. було поставлено на 131889,94 грн. (а.с. 20-22). Проте, в порушення договірних зобов'язань за умовами укладеного Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20.10.2015р., відповідач здійснював сплату вартості отриманого природного газу несвоєчасно та в порушення умов, що викладені у п. 6.1. укладеного між сторонами Договору, що підтверджується випискою головного бухгалтера по операціям за Договором №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20.10.2015р. Комунального підприємства „Набережне” за період з 01.10.2015р. по 31.10.2016р. У зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного договору, що своєчасно сплати вартості отриманого природного газу, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 1091,25 грн. та 3% річних у розмірі 74,40 грн. Позовні вимоги позивача у даній справі - Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача - Комунального підприємства „Набережне” прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20 жовтня 2015 року та направлено на стягнення пені у розмірі 1091,25 грн. та 3% річних у розмірі 74,40 грн., що загалом становить грошову суму у розмірі 1165,65 грн.           Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених       Господарським Кодексом України. У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України    передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України). Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, що правовідносини між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” та Комунальним підприємством „Набережне” виникли на підставі укладеного між ними 20 листопада 2015 року Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу. Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч.1. ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Комунальним підприємством „Набережне” прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20 листопада 2015 року щодо своєчасно сплати вартості отриманого природного газу,  що підтверджується  наявними в матеріалах  справи доказами, а саме Договором Договору №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20.10.2015р., Актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2015р., Актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2015р., Актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015р. та випискою головного бухгалтера по операціям за Договором №5213/15 – ТЕ-23 постачання природного газу від 20.10.2015р. Комунального підприємства „Набережне” за період з 01.10.2015р. по 31.10.2016р. Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.                Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які    боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У зв'язку з несвоєчасним розрахунком з боку відповідача за фактично переданий газ, позивачем, з урахуванням п. 8.2. Договору, було здійснено нарахування пені. За жовтень 2015р. нарахування пені здійснено за період з 17.11.2015р. по 26.11.2015р., заборгованість складає 343,49 грн., за грудень 2015р. нарахування пені здійснено за період з 15.01.2016р. по 28.01.2016р., заборгованість складає 747,76 грн. Загальна сума пені, яка заявлена до стягнення з відповідача становить грошову суму у розмірі 1091,25 грн. Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 1091,25 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про її стягнення правомірними. Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). У зв'язку з несвоєчасним розрахунком з боку відповідача за фактично переданий газ, позивачем, було здійснено нарахування 3% річних. За жовтень 2015р. нарахування 3% річних здійснено за період з 17.11.2015р. по 26.11.2015р., заборгованість складає 23,42 грн., за грудень 2015р. нарахування 3% річних здійснено за період з 15.01.2016р. по 28.01.2016р., заборгованість складає 50,98 грн. Загальна сума 3% річних, яка заявлена до стягнення з відповідача становить грошову суму у розмірі 74,40 грн. Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3 % річних у розмірі 74,40 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення 3% річних - правомірними. Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” зі стягненням з Комунального підприємства „Набережне” пені у розмірі 1091,25 грн. та 3% річних у розмірі 74,40 грн., що загалом становить грошову суму у розмірі 1165,65 грн. Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1762 грн.. покладаються на відповідача, у зв'язку з задоволенням позовних вимог. Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1.Позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” – задовольнити повністю. 2.Стягнути з Комунального підприємства „Набережне” (67633, Одеська обл., Біляївський район, селище Набережне, вул. Єлісєєва, 16, кімн. 28; код 35452222) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6; код 20077720) борг у загальній сумі 1165 (одна тисяча сто шістдесят п'ять) грн. 65 коп., з яких пеня у розмірі 1091 (одна тисяча дев'яносто одна) грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 74 (сімдесят чотири) грн. 40 коп. та витрати по сплату судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Суддя                                                                              Т.Г. Д'яченко