Рішення

від 09.07.2018 по справі 922/1425/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р.Справа № 922/1425/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області, с. Васищево до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт", м. Харків про стягнення 45945,95 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Васищівська селищна рада Харківського району Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю АПА "Агросвіт", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за землю у розмірі 45945,95 грн., з яких: 42517,90 грн. - сума основного боргу (орендна плата), 923,92 грн. - інфляційні нарахування, 207,00 грн. - 3% річних, 2297,13 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди землі, який був укладений між сторонами 03.07.2014. В якості правових підстав позивач посилається на ст.ст. 2, 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 15, 21, 24 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 93, 96 Земельного кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 611, 625, 626 ЦК України, ст.ст. 193, 222 ГК України.

Ухвалою суду від 30.05.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.06.2018 о 10:00.

Ухвалою суду від 20.06.2018 клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання було задоволено та підготовче засідання було відкладене до 09.07.2018 до 10:15.

06.07.2018 до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач вказує на те, що цією заявою визнає позов Васищівської селищної ради повністю та вважає, що пред'явлені нею вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Наслідки визнання позову відповідачу відомі і зрозумілі.

Відповідно до ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що останні не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про ухвалення в підготовчому засіданні у справі №922/1425/18 судового рішення.

Представники сторін правом на участь представників у підготовчому засіданні не скористалися. Про дату, час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що неявка представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності представників сторін.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Між Васищівською селищною радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" (орендар) 03.07.2014 був укладений договір оренди землі (далі - договір) строком на 49 років, який зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області 10.07.2014, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 6515168.

За умовами договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 6325156400:00:004:0011 загальною площею 1,6416 га для обслуговування виробничо-складського приміщення, що знаходиться на території Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області в межах населеного пункту за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Васищеве, вул. Овочева, 13. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору оренди становить 1 350 872,64 гривень.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4% від нормативно грошової оцінки (встановлений Податковим кодексом України) у грошовий формі в сумі 54 034,91 грн.

Згідно п. 3.2 договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

У п. 3.3 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно рівними частками до 30 числа поточного місяця в сумі 4 502,91 грн. на місяць на рахунок Васищівської селищної ради одержувач: УДКСУ у Харківському районі р/р 33213812700436 призначення платежу: 13050200, МФО 851011; код 37999638; банк отримувач ГУДКСУ у Харківській області.

Пунктом 12.1 договору визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Невід'ємною частиною договору є, зокрема, акт приймання-передачі об'єкта оренди.

04.08.2014 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 03.07.2014, відповідно до якого Васищівська селищна рада передала, а ТОВ АПА "Агросвіт" прийняло земельну ділянку розміром 1,6416 га, яка знаходиться по вулиці овочевій, 13 селище Васищеве на території Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Як зазначає позивач у позові, за інформацією, що міститься на офіційному веб-сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433, 2016 рік - 1,06, 2017 рік - 1,0. Таким чином, для визначення розміру орендної плати на 2017 та 2018 роки за вказаним договором оренди землі мають враховуватись коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель, визначені упродовж 2014-2017 років, а також нормативна грошова оцінка земельної ділянки. У зв'язку з цим, розмір щомісячної орендної плати за умовами зазначеного договору у 2017-2018 роках має складати не менше 8542,95 грн.

Проте, орендна плата вносилась відповідачем не у повному обсязі та несвоєчасно, внаслідок чого, станом на 01.05.2018 виникла заборгованість відповідача перед позивачем з оплати орендної плати за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 у розмірі 42517,90 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 3 вказаного Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 15 вказаного Закону, істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України, зокрема, встановлено, що плата за землю - обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п.14.1 ст. 14), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 п.14.1 ст. 14).

Відповідно до абз. 1 п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Абзацом 3 пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України унормовано, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

За інформацією, що міститься на офіційному веб-сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433, 2016 рік - 1,06, 2017 рік - 1,0.

Таким чином, для визначення розміру орендної плати на 2017 та 2018 роки за вказаним договором мають враховуватись коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель, визначені упродовж 2014 - 2017 років, а також нормативна грошова оцінка земельної ділянки.

Отже, розмір орендної плати за місяць з урахуванням коефіцієнту індексації на певний рік становить: 4502,91х1,249х1,433х1,06х1=8542,95 грн.

Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди землі від 03.07.2014 в сумі 42517,90 грн. за період з 01.12.2017 по 30.04.2018, а позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15).

У пункті 3.5 договору сторони визначили, що у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, орендар зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2297,13 грн. підлягають задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 207,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 923,92 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 207,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 923,92 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, вони визнані відповідачем та є такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову платіжним дорученням №492 від 05.05.2018, що складає 881,00 грн., решту судового збору слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 625, 626, 628-629 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 130, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" (61002, м. Харків, вул. М. Бажанова, 5, літ. "Б-3", код ЄДРПОУ 32949661) на користь Васищівської селищної ради Харківського району Харківської області (62491, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Орєшкова, 49, код ЄДРПОУ 04396584) - 42517,90 грн. основного боргу, 923,92 грн. інфляційних, 207,00 грн. 3% річних, 2297,13 грн. пені та 881,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Васищівській селищній раді Харківського району Харківської області (62491, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Орєшкова, 49, код ЄДРПОУ 04396584) з Державного бюджету 881,00 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №492 від 05.05.2018.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Васищівська селищна рада Харківського району Харківської області (62491, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Орєшкова, 49, код ЄДРПОУ 04396584).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова асоціація "Агросвіт" (61002, м. Харків, вул. М. Бажанова, 5, літ. "Б-3", код ЄДРПОУ 32949661).

Повне рішення складено 16 липня 2018 року.

Суддя О.В. Погорелова