Рішення

від 04.07.2018 по справі 296/4306/18

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/4306/18

2/296/1838/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"04" липня 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Рожкової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Степанчук О.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "АМТ" ( ПП "АМТ") про припинення трудових відносин, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.05.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненими трудові відносини між нею та Приватним підприємством АМТ з 14 листопада 2012 року, зобов'язати ПП АМТ направити на її адресу копію наказу про звільнення з роботи, визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 12.05.2009 прийнята на роботу до ПП АМТ на посаду комірника, про що зроблено відповідний запис до її трудової книжки. 14.11.2012 позивач подала заяву про звільнення з роботи у порядку, встановленому чинним законодавством про працю. Однак, в останній робочий день та в день звільнення, позивач з наказом про звільнення не була ознайомлена, не отримала повний розрахунок при звільненні, отримала лише трудову книжку без відповідного запису про звільнення. Разом з тим, позивач вказала, що з 24.07.2011 отримує пенсію за віком, як працюючий пенсіонер. Звернувшись в січні 2018 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії, позивач отримала відповідь, що є працюючою особою, так як у трудовій книжці відсутній запис про її звільнення з ПП АМТ . Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, оскільки про не проведення відповідачем її звільнення по звітних документах, які подаються до органів ДВС та ПФУ, що унеможливило перерахунок її пенсії, дізналася лише 23.04.2018, коли заяву про перерахунок пенсії залишено без задоволення.

Ухвалою судді від 15.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечували.

Від відповідача відзив на позов до суду не надходив, в судові засідання відповідач представника не направив, при цьому, судом вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, шляхом направлення судового повідомлення, яке 30.05.2018 отримане представником (а.с.15). Поштове повідомлення з викликом на 04.07.2018 від 09.06.2018, повернулося на адресу суду із відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с.23-24).

Згідно з ч.1 ст.178 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, на підставі ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу №15-к від 12.05.2009 року ОСОБА_1 з 12 травня 2009 року прийнято на роботу до Приватного підприємства АМТ (а.с.28), на посаду комірника, про що зроблено відповідний запис до її трудової книжки (а.с.19).

Трудові відносини ОСОБА_1 з ПП АМТ припинені 14.11.2012 року, що підтверджується наказом № 37-к від 14.11.2012 (а.с.24). Однак, у трудовій книжці ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення не здійснено (а.с.19).

На теперішній час позивач перебуває на обліку у Житомирському об'єднаному управління пенсійного фонду України у Житомирській області та отримую пенсію за віком з 24.07.2011 року згідно закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , як працюючий пенсіонер.

На запит адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 від 31.01.2018, Житомирським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області надано відповідь № Г-73 від 12.02.2018 року про те, що ОСОБА_1 є працюючою особою, оскільки в пенсійній справі відсутні будь-які документи з приводу звільнення з ПП АМТ (а.с.10).

Відповідно до ч.3 ст. 42 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.

Згідно п.2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом ст. 22 КЗпП України, та відповідно до Конституції України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положення ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За умовами ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки, відповідачем порушено право позивача на вчасне звільнення з роботи з ініціативи працівника, та з урахуванням не видачі відповідачем копії наказу про звільнення позивачеві, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. У даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами.

Стосовно вимоги позивача про поновлення строку позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, за правилами ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки про не оформлення відповідачем звільнення позивача по документам, що подаються до органів ДВС та органів пенсійного фонду України, позивач дізналася 23.04.2018, суд вважає поважними причини несвоєчасного звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а тому поновлює строк позовної давності.

Таким чином, на підставі з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час розгляду справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову зі стягненням з відповідача судового збору відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 142, 211, 258, 259, 260-263, 268, 280-283, 447-453 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 10031, АДРЕСА_1) та Приватним підприємством АМТ (код ЄДРПОУ 32008283, 10001, м.Житомир, вул. Пилипа Орлика, 33а) з 14 листопада 2012 року.

Зобов'язати Приватне підприємство АМТ направити на адресу ОСОБА_1 (10031, АДРЕСА_1) копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Стягнути з Приватного підприємства АМТ (код ЄДРПОУ 32008283, 10001, м.Житомир, вул. Пилипа Орлика, 33а) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 1409 (одну тисячу чотириста дев'ять) гривень 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.07.2018 року.

Cуддя О. С. Рожкова