Постанова
від 13.07.2018 по справі 521/19767/13-ц
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1482/18

Номер справи місцевого суду: 521/19767/13-ц

Головуючий у першій інстанції Буран О.М.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2018 року м. Одеса

11 липня 2018 року

Апеляційний суд Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д.

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Буковина про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина" та просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму боргу за договором позики у загальному розмірі 6 847 180,00 (шість мільйонів вісімсот сорок сім тисяч сто вісімдесят) гривень, а також суму сплаченого при подачі позову судового збору у розмірі 441,00 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ТОВ "Буковина" в особі директора ОСОБА_9 було укладено договір позики, згідно якого позивач передала відповідачам у власність грошові кошти у сумі, еквівалентній 300 000 доларів США строком користування до 20 червня 2011 року. Відповідно до умов договору позики від 20 червня 2007 року, відповідачі зобов'язалися повернути позивачеві грошові кошти (суму позики) не пізніше 20 червня 2011 року з обов'язком сплати 10 процентів річних від суми позики. У разі не повернення суми позики у розмірі 300 000 доларів США до 20 червня 2011 року, відповідачі зобов'язалися в подальшому сплачувати 15 відсотків річних за користування коштами. Борг у зазначений строк відповідачі не повернули, до теперішнього часу ухиляються від обов'язку, покладеного на них, відповідно до вказаного договору позики. З метою відновлення свого порушеного права, позивач змушена звернутися з вказаним позовом до суду.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, на дали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачі позовні вимоги визнали у повному обсязі та просили розглянути справу за їх відсутності, про що надали до суду відповідну заяву.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина" про стягнення боргу за договором позики - задовольнено.

Стягнуто в солідарному погрядку з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Буковина на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 20 червня 2007 року у загальному розмірі 6 847 180,00 (шість мільйонів вісімсот сорок сім тисяч сто вісімдесят) гривень.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Буковина на користь ОСОБА_4 суму сплаченого держмита у розмірі 3 441,00 (три тисячі чотириста сорок одна) гривень.

Вважаючи рішення суду незаконним представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року, та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_4 відмовити

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Відповаідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 суд помилково дійшов зазначеного висновку.

Судом встанговлено, що 20 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ТОВ "Буковина" в особі директора ОСОБА_9 було укладено договір позики, згідно якого позивач передала відповідачам у власність грошові кошти у сумі, еквівалентній 300 000 доларів США строком користування до 20 червня 2011 року. Відповідно до умов договору від 20 червня 2007 року, відповідачі зобов'язалися повернути позивачеві грошові кошти (суму позики) не пізніше 20 червня 2011 року з обов'язком сплати 10 процентів річних від суми позики. У разі не повернення суми позики у розмірі 300 000 доларів США до 20 червня 2011 року, відповідачі забов'язалися в подальшому сплачувати 15 відсотків річних за користування коштами. На підтвердження отримання грошових сум, сторонами було власноруч підписано Договір позики від 20.06.2007 року.

Відносини позики, які виникли між позивачем, як позикодавцем, та відповідачами, як позичальниками, за своєю природою є одностороннім зобов'язанням (правочином), в якому відповідачі, як позичальники, зобов'язані повернути отриману ними грошову суму в строк, встановлений за домовленістю сторін (зазначений у договорі), а позивач, як позикодавець, має право прийняти виконання зобов'язання або вимагати належного виконання відповідачами свого обов'язку.

Неодноразові вимоги позивача, щодо добровільного повернення боргу, не дали ніяких результатів, оскільки відповідачі постійно ухиляються, посилаючись на різні фактори, які заважають їм провести розрахунок з позивачем.

За правилом ч. ч. 2 та 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргових документів у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Таким чтном наявність боргового документа у кредитора без відповідної помітки про виконання зобов'язання свідчить про невиконання останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В розписці відповідачі однозначно узяли на себе обов'язок щодо повернення отриманої грошової суми у розмірі 300 000 доларів США до 20 червня 2011 року, однак до теперішнього часу позичені грошові кошти ОСОБА_4 не повернули.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

В силу вимог ч. 1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від забов'язань, або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у забов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір опадатковуваного мінімуму доходів громадян.

Факт укладення договору позики і отримання грошових коштів відповідачами підтверджується договором позики від 20 червня 2007 року, спільною заявою позивача і відповідачів про укладення мирових угод, а також спільною заявою позивача про стягнення боргу і визнання позовних вимог відповідачами.

За таких обставин суд вважав позовні вимоги доведеними, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з частиною 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент забов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про ове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що оскільки ч.І ст.192 ЦК України визначає законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, грошову одиницю України - гривню, то при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір сум, що підлягає стягненню, грошову одиницю України - гривні (з наведенням розрахунків з переведенням іноземної валюти (яка була предметом позики) в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Станом на 04 листопада 2014 року за даними Національного банку України офіційний курс гривні до долару США становить - 1295, 00 гривень за 100 доларів США (електронний ресурс: www.bank.gov.ua), отже сума основного боргу становить 3 885 000 гривень (300 000 доларів США х 12.95 курс гривні за 1 долар США).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідачами умови договору позики грошових коштів від 20 червня 2007 року було порушено і виконання грошового зобов'язання прострочено, оскільки позику не повернуто позивачу у встановлений строк до 20 червня 2011 року, що є підставою для стягнення з відповідачів суми позики та 10 (десяти) процентів річних від суми позики за період прострочення з 20 червня 2007 року по 20 червня 2011 року та 15 (п'ятнадцяти) процентів річних за період прострочення з 20 червня 2011 року по теперішній час за користування чужими коштами.

Згідно із договором позики від 20 червня 2007 року сума боргу складає 3 885 000 гривень, отже період прострочення сплати щорічних 10 процентів від суми позики з 20 червня 2007 року по 20 червня 2011 року складає 1460 днів і дорівнює в сумі 1 554 000 гривень (3 885 000 грн. х 10% : 365 днів х 1460 дні).

Період прострочення сплати щорічних 15 процентів від суми позики з 20 червня 2011 року по 9 листопада 2013 року складає 882 дні і дорівнює в сумі 1 408 180 гривень (3 885 000 грн. х 15% : 365 днів х 882 дні).

Таким чином, сума основного боргу яка підлягає стягненню з відповідачів становить 3 885 000 гривень; 1 554 000 гривень - 10 процентів за користування чужими грошовими коштами (період прострочення з 20.06.2007р. по 20.06.2011р.); 1 408 180 гривень - 15 процентів за користування чужими грошовими коштами (період прострочення з 20.06.2011р. по 19.11.2013р.) Загальна сума боргу становить 6 847 180, 00 гривень.

Суд, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтованими, підтвердженими належними доказами дійшов висновку про задоволення позову.

Проте колегія судів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, автор апеляційної скарги, вважає необґрунтованим висновки суду викладені у оскаржуваному рішенні суду, що відповідачі визнали позовні вимоги у повному обсязі та просили розглянути справу за їх відсутності, оскільки заяву від 03.11.2014 року за відсутності відповідачів ОСОБА_2 до суду не надавала.

Суд неповно з'ясував зазначені обставини та дійшов помилкового висновку при вирішенні зазначених спірних правовідносин, чим порушено права апелянта.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладеним у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ч. 2 ст. 1051 ЦК України).

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 викладено наступну обов'язкову для врахування правову позицію: Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки .

Досліджений тест договору позики не дає підстави вважати, що відповідно до зазначеного договору отримана відповідачами зазначена сума коштів, оскільки вона вказана на першому аркуші, на якому немає жодних підписів.

Судом не доведено, що ОСОБА_2 позичала та уклала з ОСОБА_4 договір позики грошових коштів від 20.06.2007 року, оскільки нею зазначений факт спростовується. Підпис під зазначеним договором виконано не нею, грошові кошти за зазначеним договором нею не отримувалися.

ОСОБА_2 на час укладання спірного договору, 20.07.2007 року не була знайома з ОСОБА_4 тому такий договір між ними не міг бути укладений.

Досліджуючи договір позики від 20 червня 2007 року (а.с.7) суд не звернув увагу, що він є копією. Жодного підтвердження, що зазначена копія договору відповідає його оригіналу суду не надано.

За клопотанням предствника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційним судом призначена судово-почеркознавча експертиза, якого необхідно було встановити чи виконані підписи від імені ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 зазначеноми особами. Оскільки позивачем не надано еспертному закладу оригіналу догвоору позики від 20.06.2007 року експертний заклад повернув матеріали справи без експертного виснову.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районним судом викладені обставини з'ясовано неповно, висновок суду не відповідає встановленим обставинам, що є підставами для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог.

Доводи позивача є необгрунтованими, належних доказів для задоволення позову колегія суддів не вбачає. За таких оставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладенного та керуючись п. 2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2014 року - скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Буковина - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.07.2018 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді:

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

СудАпеляційний суд Одеської області
Дата ухвалення рішення13.07.2018
Оприлюднено17.07.2018
Номер документу75313679
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —521/19767/13-ц

Ухвала від 19.02.2019

Цивільне

Малиновський районний суд м.Одеси

Тополева Ю. В.

Рішення від 20.11.2018

Цивільне

Малиновський районний суд м.Одеси

Целух А. П.

Рішення від 20.11.2018

Цивільне

Малиновський районний суд м.Одеси

Целух А. П.

Постанова від 11.07.2018

Цивільне

Апеляційний суд Одеської області

Черевко П. М.

Постанова від 13.07.2018

Цивільне

Апеляційний суд Одеської області

Черевко П. М.

Ухвала від 30.03.2018

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Ухвала від 22.02.2018

Цивільне

Апеляційний суд Одеської області

Черевко П. М.

Ухвала від 24.02.2014

Цивільне

Апеляційний суд Одеської області

Парапан В. Ф.

Ухвала від 24.11.2017

Цивільне

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Писана Таміла Олександрівна

Ухвала від 26.10.2017

Цивільне

Апеляційний суд Одеської області

Черевко П. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні