А18/088-07
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
ПОСТАНОВА
Іменем України
"15" травня 2007 р. Справа № А18/088-07
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Закритого акціонерного товариства "Північна енергетична лабораторія"
до Броварської міжрайонної державної податкової інспекції (Державної податкової інспекції у м. Славутичі)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
За участю представників:
Позивач - Сидорін В.Б.
Відповідач - Безнощенко Н.О.
Суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Закритого акціонерного товариства «Північна енергетична лабораторія»(далі - позивач) до Броварської міжрайонної державної податкової інспекції (далі –відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.06.2006 року № 0000182801/0, № 0000042301/0 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8892,00 грн. та податку на прибуток в сумі 89481,00 грн., всього на 98373 грн.
Провадження у справі було відкрите відповідно до ухвали від 05.03.2007 року за правилами Кодексу адміністративного судочинства України та призначено попереднє судове засідання на 23.03.2007 року. В судовому засіданні 23.03.2007 року було постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до розгляду на 19.04.2007 року.
В судовому засіданні 19.04.2007 року суддя постановив ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, призначив судове засіданні для судових дебатів на 15.05.2007 року.
Крім того, відповідачем 23.04.2007 року було заявлено клопотання про його заміну правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Славутичі внаслідок реорганізації. Судом було досліджено таку заяву з доданими доказами та в порядку ст. 55 КАС України здійснено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у м. Славутичі.
Оскільки, зі змісту позовних вимог має досліджуватись протиправність податкових повідомлень-рішень, які є актами індивідуальної дії, наслідком розгляду спору необхідно вважати вимогу про скасування податкових повідомлень-рішень.
В судовому засіданні 15.05.2007 року позивач підтримав позовні вимоги, вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки в діях позивача відсутні ознаки порушення, за яке застосована відповідальність, крім того, спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивача необґрунтовано позбавлено права на податковий кредит в той час, як відповідні суми податку на додану вартість були сплачені в ціні придбання товарів, податок на прибуток своєчасно сплачений до бюджету. Відповідачем прострочено термін надіслання рішення за результатами розгляду первинної скарги на спірні рішення, тому така скарга вважається задоволеною.
Відповідач надав заперечення на адміністративний позов, стверджує, що за результатами проведеної податкової перевірки та за даними відповідей на запити щодо зустрічних перевірок контрагентів позивача, встановлено завищення позивачем суми валових витрат в другому та четвертому кварталах 2003 року у зв'язку з оплатою за виконані роботи ТОВ «КрастЛайн»та ПП «Дарет», безпідставне включення у грудні 2003 року до податкового кредиту сум на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Дарет», оскільки установчі документи зазначених контрагентів були скасовані за судовими рішеннями з моменту реєстрації, крім того були скасовані їх свідоцтва платників ПДВ та первинні бухгалтерські документи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Працівниками Броварської міжрайонної державної податкової інспекції було проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства ЗАТ «Північна енергетична лабораторія» за період з 01.04.2003 року по 31.03.2006 року.
В ході проведеної перевірки встановлено, що в порушення підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач у II та IV кварталах 2003 року включив до складу валових витрат 210048 грн. витрат по оплаті послуг, наданих ТОВ «Краст Лайн»та ПП «Дарет», первинні бухгалтерські документи яких визнані недійсними в судовому порядку, та в порушення підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач у грудні 2003 року включив до складу податкового кредиту 5928 грн. ПДВ з вартості послуг по розробці технічної документації ПП «Дарет».
Як вбачається з акту перевірки та пояснень відповідача, згідно з рішенням Деснянського районного суду м. Києва визнано недійсними установчі документи ТОВ «Краст Лайн»з моменту державної реєстрації тобто з 30.09.2002 року, свідоцтво платника ПДВ №36068096 ТОВ «Краст Лайн» з 24.10.2002 року, фінансово-господарські документи з 30.09.2002 року.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31.01.2005 року визнано недійсними установчі документи - статут ПП «Дарет»від 25.07.2003 року з моменту внесення в державний реєстр, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП «Дарет»№ 36083360 з моменту внесення в державний реєстр платників податку на додану вартість, первинні бухгалтерські документи з реквізитами ПП «Дарет»з моменту їх складання.
Відповідач вважає, що у відповідності до п. 1 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України вищезазначені судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Таким чином, оскільки установчі документи, первинні бухгалтерські документи, свідоцтва платників ПДВ контрагентів позивача визнані недійсними в судовому порядку з моменту державної реєстрації, позивачем в порушення п. 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми, сплачені таким контрагентам неправомірно віднесені до складу валових витрат, оскільки не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Тобто відповідач вважає, що суми, сплачені контрагентам, мають підтверджуватись первинними бухгалтерськими документами таких контрагентів позивача.
Крім того, визнання недійсними установчих документів, первинних бухгалтерських документів контрагентів позивача, свідоцтв платників ПДВ, свідчить про відсутність у них права складати податкові накладні, оскільки у відповідності до п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право складати податкові накладні мають виключно особи, зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Згідно п.5 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 та зареєстрованого в Мінюсті 23.06.1997 №2333/2037 (із змінами та доповненнями), податкова накладна вважається недійсною у разі заповнення іншою особою, ніж вказана у п. 2 цього Порядку. Відповідно п. 2 Порядку, податкові накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів.
За результатами перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.06.2006 року №00000182801/0, №0000042301/0, якими визначено 59654 грн. податку на прибуток та 5928 грн. податку на додану вартість і відповідно 29827 грн. та 2964 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань.
Позивач, не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів, просить визнати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2006 року № 00000182801/0, № 0000042301/0 нечинними, однак, оскільки податкові повідомлення-рішення є актами індивідуальної дії, за правилами ст. 105 КАС України позовна вимога передбачає їх скасування.
Дослідивши обставини спору, судом встановлено, що господарські операції та сплата сум ПДВ в ціні виконаних для позивача робіт, відбувались на підставі укладених договорів з ТОВ «Краст Лайн»та ПП «Дарет», що підтверджується актами виконаних робіт, які були оплачені позивачем, та податковими накладними, виписаними у відповідні періоди, коли контрагенти були зареєстрованими платниками ПДВ і правомірність їх створення та державної реєстрації не викликала сумніву.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем факти виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами не досліджувались, тому не заперечуються в ході судового розгляду.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними правочинів позивача з ТОВ «Краст Лайн»та ПП «Дарет» в передбаченому цивільним законодавством порядку, чи спростування факту здійснення господарських операцій та оплати вартості послуг і сум ПДВ.
За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція –це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що первинні документи, які фіксують певні факти, можуть бути визнані недійсними лише в разі спростування фактичного здійснення господарських операцій, тобто виконання робіт та їх оплати. Первинні документи мають складатись під час здійснення господарської операції і відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Як вбачається зі змісту визначеного в Акті перевірки порушення формування валових витрат, первинні документи заперечуються відповідачем у зв'язку з недоліками в їх оформленні зі сторони контрагентів позивача, про що він не знав і не міг знати в період проведення господарських операцій, що виключає вину останнього, як обов'язкову підставу застосування відповідальності.
Крім того, п. 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що віднесені до складу валових витрат сум, сплачених контрагентам, мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Однак, відповідач, заперечуючи первинні бухгалтерські документи, не наводить жодної обставини в спростування фактів виконання робіт та їх оплати позивачем.
Також судом було досліджено правомірність нарахування позивачем спірних сум податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Дарет» та враховано, що:
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Пункт 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає датою виникнення права платника податку на податковий кредит, дату здійснення першої з наступних подій:
а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Позивач був зареєстрований, як платник податку на додану вартість і у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включив до свого податкового кредиту відповідних звітних періодів суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Оскільки, податковий кредит було сформовано на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Дарет», він складається із сум, нарахованих в ціні наданих послуг відповідним контрагентом, фактична сплата яких відповідачем не заперечується та не спростовується. Таким чином, позивачем дотримано передбачених Законом України «Про податок на додану вартість» вимог і заявлені в деклараціях по ПДВ податкового кредиту є обґрунтованими і правомірними.
Підпункт 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»дає повний і вичерпний перелік всіх обов'язкових реквізитів, які повинна містити в собі податкова накладна.
Судом були досліджені посилання відповідача на недійсність виписаних ПП «Дарет» податкових накладних та встановлено наступне.
Відповідач вважає, що скасування установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ за судовим рішенням свідчить про відсутність у ПП «Дарет» права на виписання податкових накладних з моменту його державної реєстрації.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача, враховуючи, що:
Порядок реєстрації платника податку на додану вартість та порядок анулювання такої реєстрації врегульовані Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N 79.
Виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку відповідно до п. 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N 79, в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення від 10.03.2006 року відбувається в порядку, передбаченому п.п. 25.2.2. п. 25.2 ст. 25 зазначеного Наказу, а саме в разі прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу за наявності підстав, передбачених п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», воно оформляється актом за встановленою формою з зазначенням підстави анулювання, після чого такі акти підлягають реєстрації у відповідному журналі обліку.
Таким чином, анулювання реєстрації платника податку на додану вартість здійснюється податковим органом на підставі, зокрема, рішення суду, що відбувається шляхом оформлення відповідного акту.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано суду доказів анулювання свідоцтва платника податку ПП «Дарет», в Акті податкової перевірки йдеться лише про рішення суду, яким встановлені факти та правові наслідки, які мають бути реалізовані в установленому законом порядку. Відповідачем не надано суду примірник відповідного судового рішення, доказів анулювання свідоцтва платника податку в установленому законом порядку, тому висновки акту податкової перевірки є необґрунтованими.
З огляду на викладене, відповідачем не доведено відсутність у ПП «Дарет», права на нарахування податку та складання податкових накладних у відповідності до пп.7.2.4 п.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість»в спірний період, не надано доказів визнання податкових накладних недійсними.
З огляду на норми п.п. 7.2.6. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при порушеннях в заповненні податкової накладної, що стались без вини платника податків, підставою для включення сум до податкового кредиту є дані про цивільно-правові операції, встановлені податковим органом під час перевірки.
Оскільки, на момент виписання спірних податкових накладних позивач не знав і не міг знати про порушення у їх виписанні (відсутність у контрагентів права на виписання податкових накладних, що не було відомо навіть податковим органам у спірний період), тому звернутись зі скаргою не мав об'єктивної можливості. Враховуючи, що порушення у виписанні податкових накладних були виявлені під час перевірки, податковою були з'ясовані достовірність та повнота нарахування позивачем зобов'язань з цього податку за цивільно-правовими операціями, і, як встановлено судом, факт здійснення відповідних господарських операцій не заперечено.
Оскільки, судом встановлено факт здійснення господарських операцій за якими позивачем були сплачені суми ПДВ в ціні придбання товарів, скасування державної реєстрації контрагентів не спростовує встановлені судом обставини, які дають позивачу право на податковий кредит.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем допущені порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявлені в ході перевірки, однак не зазначає коли в часі відбулись такі порушення.
Як вбачається з акту перевірки та розрахунку штрафних санкцій, відповідач вважає, що порушення позивачем підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сталось у II та IV кварталах 2003 року при включенні до складу валових витрат 210048 грн. витрат по оплаті послуг, наданих ТОВ «Краст Лайн»та ПП «Дарет», порушення підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач допустив у грудні 2003 року, включивши до складу податкового кредиту 5928 грн. ПДВ з вартості послуг по розробці технічної документації ПП «Дарет».
Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Оскільки, судові рішення щодо контрагентів позивача прийняті у 2005 році, на момент вчинення позивачем господарський операцій у 2003 році, його контрагенти мали право виписувати податкові накладні, підписувати первинні бухгалтерські документи, укладати угоди, що виключає факт правопорушення в момент його вчинення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робитит те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади і місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У законодавстві України з питань оподаткування відсутня правова норма, яка б визначала, що у випадку визнання установчих документів одного підприємства недійсними, інше підприємство, яке знаходиться чи знаходилось з ним у правовідносинах, повинно коригувати суми фактично понесених валових витрат та свого податкового кредиту, а тим більш відсутня правова норма, яка б передбачала при таких обставинах право органів державної податкової служби застосовувати штрафні санкції.
Прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за невиконання його контрагентами зобов'язань, визначених податковим законодавством. Однак жоден нормативний акт, на який посилається відповідач не містить вказівок на таку залежність. Оскільки, згідно вимог чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
За таких обставин висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень зазначених норм закону.
Судом також були досліджені посилання позивача, що скарга на податкові повідомлення-рішення від 20.06.2006 року № 00000182801/0, № 0000042301/0 повинна бути задоволена на користь платника, оскільки відповідачем несвоєчасно надіслано рішення про результати її розгляду, відповідно до абзацу першого підпункту 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про прядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку
Судом встановлено, що відповідачем рішення від 24.07.2006 року, прийняті за результатами розгляду первинних скарг, надіслано поштою з повідомленням про вручення поштових відправлень 24.07.2006 року на ім'я ЗАТ «Північна енергетична лабораторія»за адресою Єреванський кв-л, 6.4, кв. 38. м. Славутич, Київська область, що не заперечується позивачем.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію місцезнаходження ЗАТ «Північна енергетична лабораторія» визначено за адресою: Єреванський кв-л, 6.4, кв. 38. м. Славутич, Київська область, фактичне місцезнаходження позивача за адресою Ризький кв-л, 6.9, кв.18, м. Славутич, Київська область. На конвертах, в яких були надіслані первинні скарги ЗАТ «Північна енергетична лабораторія», зазначено адресу Єреванський кв-л, 6.4, кв. 38. м. Славутич, Київська область.
Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно з вимогами п 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про прядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Зазначена норма закону чітко передбачає надіслання рішення на адресу платника податків, тобто адресу місцезнаходження юридичної особи.
Щодо зазначеного в скаргах клопотання про надіслання рішень на поштову адресу –Тбіліський квартал, суд вважає таку вимогу необґрунтованою, оскільки п 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про прядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачено можливості юридичній особі вимагати надіслання офіційної кореспонденції на довільно зазначену адресу, крім того, без обґрунтування причин та достовірності адреси.
Оскільки, адресою юридичної особи вважається адреса її місцезнаходження за даними Державного реєстру, відповідач рішення про розгляд первинних скарг надіслав позивачеві своєчасно і належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки, предмет позову складає вимога про скасування податкових повідомлень-рішень у зв'язку з протиправність та необґрунтованістю застосованої відповідальності, встановлені судом по суті спірних порушень є підставою для задоволення позовних вимог.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до 94 КАС України відшкодування витрат по сплаті судового збору підлягає з державного бюджету України на користь позивача як за дві позовні вимоги в сумі 6,80 грн.
Керуючись ст.ст. 71, 94, 158-163 КАС України, господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської міжрайонної державної податкової інспекції від 20.06.2006 року № 0000182801/0, № 0000042301/0.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Північна енергетична лабораторія»(поштова адреса: 07100, Київська обл., м. Славутич, Тбіліський квартал, 6, кв. 73, код 24881519) 6,80 (шість) грн. витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 15.05.2007 |
Оприлюднено | 23.08.2007 |
Номер документу | 753354 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Кошик А.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні