Ухвала

від 14.06.2018 по справі 761/19260/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19260/18

Провадження № 1-кс/761/13148/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представників власника майна адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого у кримінальному провадженні № 120161000000052 89 від 09.08.2016 за ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 190; ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 358 КК України про накладення арешту,

у с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся старший слідчий СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 з погодженим прокурором відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_4 клопотанням про накладення арешту на корпоративні права ПП «Даско» та низку об`єктів нерухомого майна.

На обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що за даними досудового розслідування у серпні 2011 року ОСОБА_9 - директор та співвласник ТОВ «Фортекс Альянс», за попередньою змовою з ОСОБА_10 - співвласником ТОВ «Фортекс Альянс», керуючись умислом, направленим на незаконне збагачення, вирішили заволодіти майном ПП «Даско», яке належить гр. ОСОБА_11 та Компанії «Джаззі Рок Хенделс ГМБХ».

Реалізуючи задумане, ОСОБА_9 спільно з іншими особами, зловживаючи довірою власників ПП «Даско», уклали угоду про передачу 100% корпоративних прав ПП «Даско», на свою користь строком на 3 місяці, за умов відновлення корпоративних прав підприємтсва у розмірах з 17% до 50% у статутному капіталі ТОВ «Місто слави» та у розмірах з 19% до 50% у статутному капіталі ТОВ «Курені».

Не маючи на меті виконання умов укладеної угоди, шляхом підроблення установчих та реєстраційних документів, а саме: заяви від 25.08.2011 гр. ОСОБА_11 та рішення власників ПП «Даско» від 25.08.2011, особи заволоділи майном зазначеного підприємства в особливо великих розмірах.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12.09.2013 № 322: 1. «Підпис» у заяві ОСОБА_11 про передачу частки у статутному капіталі ПП «Даско» від 25.08.2011 виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою. Підпис у рішенні власників ПП «Даско» від 25.08.2011 навпроти слів: «Бані Насер Абдулла Юсиф» виконаний не ОСОБА_11 , а іншою особою.

Крім того, 30.08.2011 ОСОБА_9 надав до районної в місті Києві державної адміністрації завідомо підроблене рішення власників ПП «Даско» від 25.08.2011 щодо виведення зі складу учасників власників підприємства ПП «Даско» з метою набуття ТОВ «Фортекс Альянс» права власності на ПП «Даско» шляхом виведення зі складу власників ПП «Даско» Бані Насер Абдуллу Юсифа і Компанії «Джаззі Рок Хенделс ГМБХ».

У подальшому відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складені повідомлення про підозру, які направлені за місцем реєстрації останніх.

У зв`язку вищевикладеним, з метою повного,всебічного таоб`єктивногодослідження всіхобставин укримінальному провадженні, забезпечення спеціальної конфіскації та збереження речового доказу, слідчий просив накласти арешт на 100% Статутного капіталу ПП «Даско», які знаходяться у власності Компанії «Мерчанус Інвестментс Лімітед»; нежитлові приміщення торговельно-виставкового комплексу, загальною площею 8 720 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, б/н, нежитлове приміщення, торговельно-виставкового комплексу, сектор А, загальною площею 6 277 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, площа Бессарабська, будинок ПТП-4; нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «Курені», а саме: нежитлове приміщення універсального торговельного центру, загальною площею 14 933,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок № 12, літера А.

У судовому засіданні прокурори клопотання підтримали та просили його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Представники власника майна, на яке стороною обвинувачення ініційоване накладення арешту, заперечували проти задоволення клопотання, зазначаючи, що власники майна - Компанія «Мерчанус Інвестментс Лімітед», ТОВ «Курені», ТОВ «Місто Слави» відношення до вчинення перелічених вище кримінальних правопорушень не мають, тобто не володіють відповідним процесуальним статусом, який у силу ст. 170 КПК України дозволяє накласти на їх майно арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Крім того, представники власників майна зазначили, що слідчим не доведено, що майно, на яке ініційоване накладення арешту, відповідає ознакам, передбаченим ст. 98 КПК, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя, заслухавши слідчого, доводи представників власників майна, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи слідчого, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Статтею 1Першого Протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.

Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.

Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв`язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Крім того, процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов`язок.

Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не містять будь-яких даних, які б підтверджували причетність посадових осіб ТОВ «Місто Слави» та ТОВ «Курені» до вчинення злочинів за ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 358 КК України.

Водночас, у силу ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації.

Крім того, відповідно до вищевказаної статті, для досягнення такої мети арешт на майно третьої особи накладається у разі, якщо вона набула його безоплатно або за нижчу ринкової вартості і знала, що таке майно відповідає будь-якій ознаці, передбаченій ст. 96-2 Кримінального кодексу України.

Положеннями ст. 96-2 КК Українипередбачено, що майно підлягає спеціальній конфіскації, зокрема у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна, наявність цих підстав має бути доведена ініціатором клопотання згідно ч. 5ст. 132 КПК України.

Водночас, як встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання слідчим та матеріалами клопотання не доведені обставини, на які посилався останній, обґрунтовуючи свої вимоги, оскільки власники майна, на яке ініційоване накладення арешту не мають статус підозрюваних у кримінальному провадження. Слідчим також не доведено, що таке майно свідомо набуте ТОВ «МістоСлави» таТОВ «Курені» безоплатно або за нижчу ринкової вартості.

Крім того, слідчим суддею встановлено, що товариства, на майно яких ініційоване накладення арешту, не мають відповідного процесуального статусу у вказаному кримінальному провадженні, що свідчить про відсутність підстав для задоволення клопотання слідчого в частині накладення арешту на майно з метою його спеціальної конфіскації.

Розглядаючи питання застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження з метою забезпечення збереження статутного капіталу ПП «Даско» та низки об`єктів нерухомого майна у якості речових доказів, слідчий суддя дійшов висновку про таке.

У силу ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, серед іншого, з метою збереження речових доказів.

Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.

З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Слідчий, зазначаючи, що статутний капітал ПП «Даско» та об`єкти нерухомого майна підлягають арешту, не навів аргументів, які б давали підстави вважати, що таке майно є доказом у кримінальному провадженні, тобто набуте протиправним шляхом чи використовується у злочинній діяльності.

Також, вирішуючи питання про можливість використання об`єктів нерухомого майна як доказу у кримінальному провадженні, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що наведений чинник заслуговує на негативну оцінку через те, що доказом у цьому кримінальному провадженні можуть бути документи, що свідчать про факт шахрайського заволодіння таким майном.

Таким чином, накладення арешту на зазначене вище майно з метою збереження його як речового доказу є не обґрунтованим.

Отже, стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

у х в а л и в :

Клопотання старшого слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 120161000000052 89 від 09.08.2016 за ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 190; ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 358 КК України про накладення арешту на:

- всі корпоративні права, обов`язки та 100% Статутного капіталу ПП Даско (код ЄДРПОУ 30187543), які знаходяться у власності Компанії Мерчанус Інвестментс Лімітед (MERCHANUS INVESTMENTS LIMITED, 307418, м. Лімасол, вул. Аргирі Ефталіоті, 10, Кіпр);

- нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ Місто слави (код ЄДРПОУ 31360882), а саме: нежитлове приміщення торговельно-виставкового комплексу, загальною площею 8 720 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, б/н (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 604417080000), нежитлове приміщення торгівельно-виставкового комплексу, сектор А, загальною площею 6 277 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, площа Бессарабська, будинок ПТП-4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 92057480000);

- нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ Курені (код ЄДРПОУ 21548624), а саме: нежитлове приміщення універсального торговельного центру, загальною площею 14 933,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок № 12, літера А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159526280000) залишити без задоволення.

На ухвалу упродовж п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.

Слідчий суддя ОСОБА_1