Ухвала

від 16.07.2018 по справі 911/870/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження

"16" липня 2018 р. м. Київ Справа № 911/870/18

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши справу

за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України, м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Плюс , м. Київ,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служба автомобільних доріг у Київській області, м. Київ,

про зобов'язання знести об'єкт самочинного будівництва

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 19.04.2018 №40-702-10/2738;

від відповідача : ОСОБА_3, довіреність від 07.05.2018;

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою від 23.04.2018 №10/10-38/2304/03 до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Плюс , в якій просить суд зобов'язати відповідача знести об'єкт будівництва - автомобільний заправний пункт скрапленим газом (АГЗП) та дизельним паливом (АЗП), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Ярова 1-Б (кадастровий номер земельної ділянки 3222480400:10:001:0012) за власний рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та згідно з Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553, на підставі звернення громадської організації Стоп корупція та направлення для проведення позапланової перевірки від 02.06.2017 №452.17/01 у період з 07.06.2017 по 13.06.2017 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об'єкта будівництва автозаправна станція , що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Ярова 1-Б. Порушення, що були виявлені під час проведення перевірки відображено у акті перевірки від 09.06.2017 та протоколах про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 09.06.2017 №1-Л-З-0906/8, №1-Л-З-0906/7, №1-Л-З-0906/6. Окрім того, відповідачу було надано припис №С-0906/3 від 09.06.2017 про усунення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, якими зобов'язано усунути допущені порушення до 09.07.2017 та припис №С-0906/4 від 09.06.2017, яким зобов'язано зупинити експлуатацію автомобільного заправного пункту скрапленого газу (АГЗП) та дизельного пального (АЗП) за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Ярова 1-Б, до усунення виявлених порушень містобудівного законодавства. Акти, протоколи та приписи були надіслані засобами поштового зв'язку 12.06.2017.

21.06.2017 головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, за результатами розгляду матеріалів перевірки, винесено постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №З-2106/8-10/10-60/2106/06/01, №З-2106/9-61/2106/06/01, №З-2106/6-10/1058/2106/06/01, №З-2106/7-10/10-59/2106/06/01.

В подальшому, у період з 19.07.2017 по 01.08.2017 позивачем повторно проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об'єкта будівництва автозаправна станція . Перевіркою встановлено, що вимоги приписів від 09.06.2017 №С-0906/3, №С-0906/4 не виконано. Результати зазначеної перевірки відображено у акті перевірки №Т-0108/2 та протоколах про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 01.08.2017 №1-Л-З-0108/4, №1-Л-З-0108/3. Окрім того, відповідачу надано припис №С-0108/2 від 01.08.2017, яким зобов'язано знести автомобільний заправний пункт та привести земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Ярова 1-Б у первісний стан. Перевіркою виконання вимог припису від 01.08.2017 №С-0108/2 встановлено, що вимоги припису не виконано - автомобільний заправний пункт не знесено та земельну ділянку не повернуто до попереднього стану, про що складено акт перевірки №Т-2310/5.

У зв'язку з тим, що відповідач у встановлений строк добровільно не виконав вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю звернулась до господарського суду Київської області з позовом про знесення самочинного збудованого об'єкта.

Ухвалою суду від 03.05.2018 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/870/18; постановлено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Службу автомобільних доріг у Київській області.

24.05.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Плюс до господарського суду Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвало суду від 29.05.2018 підготовче судове засідання відкладено на 11.06.2018.

Ухвалою суду від 11.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче судове засідання відкладено на 09.07.2018.

02.07.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Плюс до господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Свою позицію обґрунтовує тим, що перевірка позивачем була проведена із порушенням закону, у зв'язку з тим, що відповідача не було повідомлено про її проведення та останній не приймав участі у ній, що мало свої наслідком позбавлення позивача можливості у добровільному порядку виконати вимоги приписів від 09.06.2017 №С-0906/3 та від 09.06.2017 №С-0906/4, у зв'язку з чим позов є передчасним.

09.07.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Плюс до господарського суду Київської області надійшло клопотання про закриття провадження у справі №911/870/18. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що заявлені органом державної архітектурно-будівельної інспекції України вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушенням архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил. Таким чином, спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими та відповідно підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

В судовому засіданні 09.07.2018 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.07.2018, про що присутні представники сторін т третьої особи були повідомлені особисто під розписку.

В судове засідання 16.07.2018 з'явились представники позивача та відповідача. Представники третьої особи в судове засідання не з'явились, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.

Згідно до частини 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника в разі неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі №911/870/18, суд зазначає наступне.

Клопотання обґрунтоване тим, що у відповідності до ч.1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Аналіз зазначених норм та суб'єктний склад сторін, на думку позивача, свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак розгляд даної справи слід здійснювати за правилами господарського судочинства.

Представник відповідача твердив, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спори, що виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. (ч.1 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках (ч.1 ст.20 ГПК України)

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій, та відсутність у справі спору між сторонами, що виник в процесі господарської діяльності.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про архітектурну діяльність для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Згідно ч. 3 ст.6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

У разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду (ч.2 ст. 7 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Відповідно до п.1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №294 від 09.07.2014 (далі - Положення), Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; департамент є територіальним органом - структурним підрозділом Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Відповідно до п.3 Положення основними завданнями Департаменту є забезпечення реалізації державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у випадках, визначених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності на території Київської області.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України) є суб'єктом владних повноважень, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за їх участю з питань, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

За змістом ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об'єкта.

Згідно із ч. 1 ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Проаналізувавши зміст ч. 1 ст.38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , суд дійшов висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органа на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного закону у зв'язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч. 4 ст. 5 КАС України, такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб'єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Разом з тим, щодо тверджень позивача про те, що ст. 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав, суд зазначає, що не погоджується з такими з огляду на наступне.

Об'єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 179, 181 ЦК України).

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) - (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Твердження відповідача про те, що спірний об'єкт є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає державній реєстрації, жодним чином не підтверджено.

Відповідно до ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що спір, який є предметом даного розгляду, не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 161/14920/16-а.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів ОСОБА_4 Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм. (ч.5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус судів )

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Приписами п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи наведене, суд роз'яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Частинами 4, 5 ст. 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Таким чином, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 911/870/17 за результатами підготовчого засідання, про що постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. п. 2 ч. 2 ст. 185, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 911/870/18 закрити.

Ухвала в порядку частини 1 ст. 235 ГПК України набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до пункту 13 частини 1 ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку у десятиденний строк з дня її проголошення, згідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Конюх