Рішення

від 13.07.2018 по справі 916/304/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/304/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Шейнцис О.О.

При розгляді справи за позовом: Керівника Котовської місцевої прокуратури (66300, Одеська область, м. Подільськ, проспект Шевченка, 10) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4);

до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця Квятковської Віри Василівни (АДРЕСА_1);

до відповідача 2: Медичного училища ім. В.О. Жуковського (66300, Одеська область, м. Подільськ, проспект Шевченка, буд. 20);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради;

про визнання недійсним договору оренди та додаткової угоди та зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників:

прокурор : Чернишова І.Є. - посвідчення № 048533 від 01.11.2017р.;

від позивача : Раздорожний Г.Ю. - довіреність № 01/03-39/58 від 17.01.2018р.;

від відповідача-1: не з'явився.

від відповідача-2 : не з'явився.

від третьої особи : не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018р. керівник Котовської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Фізичної особи-підприємця Квятковської Віри Василівни та Медичного училища ім. В.О. Жуковського, в якій просить суд визнати недійсним договір оренди приміщення від 27.08.2015р., укладений між відповідачами у справі, та додаткову угоду до нього; припинити зобов'язання за вищевказаним договором на майбутнє; зобов'язати ФОП Квятковську Віру Василівну звільнити нежитлове приміщення гуртожитку Медичного училища ім. В.О. Жуковського, загальною площею 18,7 кв.м., загальною вартістю 61 148 грн. та повернути його закладу, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 3 524 грн.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на те, що Котовською місцевою прокуратурою, за результатами вивчення стану законності щодо передачі в оренду державного та комунального майна навчальних закладів, встановлено факт незаконної передачі в оренду нежитлового приміщення одноповерхової прибудови до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку Котовського медичного училища ім. В.О. Жуковського, загальною площею 18,7 кв.м., розташованого за адресою: Одеська область, м. Подільськ, пр-т Перемоги, 8, за договором оренди майна від 27.08.2015р., укладеним між Котовським Медичним училищем ім. В.О. Жуковського та ФОП Квятковської Віри Василівни.

Як зазначає прокурор, вказаний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, з огляду на те, що орендоване за вказаним договором приміщення є об'єктом нерухомості закладу освіти, зокрема, одноповерховою прибудовою до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку, та передано у користування не за цільовим призначенням, а для розміщення перукарні.

Прокурором визначено, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення гуртожитку закладу, що має наслідком порушення вимог законодавства про освіту.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання законності використання орендованого приміщення державної власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Приймаючи до уваги, що за спірним договором здійснена передача в оренду майна об'єкту освіти для здійснення господарської діяльності з отриманням прибутку для цілей не пов'язаних з навчально-виховним процесом, чим порушено вимоги чинного законодавства, а отже і інтересів держави в особі Одеської обласної ради, як центрального органу, якому підпорядкований заклад та яке здійснює управління його майном та з огляду на те, що Одеська міська рада не вживає заходів щодо захисту державного майна від нецільового використання та повернення незаконно наданого в оренду майна закладу, місцева прокуратура дійшла висновків щодо наявності достатніх підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2018р. позовну заяву керівника Котовської місцевої прокуратури було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви та доказів сплати судового збору за подання позову у розмірі 1762 грн. у строк до 16.03.2018р.

15.03.2018р. до канцелярії суду від Котовської місцевої прокуратури надійшла заява з додатком, згідно якої останній на виконання вимог вищевказаної ухвали суду такі недоліки усунув та просив суд відкрити провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.03.2018р. відкрито провадження у справі № 916/304/18, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 11.04.2018р.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради.

06.04.2018р. від Медичного училища ім. В.О. Жуковського до канцелярії суду надійшов відзив (т.1 а.с.82), згідно якого відповідач не визнає позов в повному обсязі, вважає його безпідставним, з огляду на наступне.

Як вказує відповідач 2, надані в оренду приміщення з моменту будівництва були визначені за цільовим призначення під комору та магазин, і для проживання непридатні. При цьому, діюча в них перукарня перш за все обслуговує студентів медичного училища, які мешкають у гуртожитку.

Також Медичне училище ім. В.О. Жуковського вказує на те, що предметом оренди за договором виступають приміщення, які ніколи не використовувались для освітянських цілей та згідно із спірним договором вони використовуються саме за призначенням, що відповідає ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", що діяв на день укладання договору оренди.

Крім того, відповідач 2, посилаючись на ст. 80 Закону України "Про освіту", зазначає про відповідність спірного договору умовам чинного законодавства, оскільки кошти від оренди використовуються виключно для потреб закладу освіти.

Медичне училище ім. В.О. Жуковського також наголошує на тому, що посилання в позовній заяві на ч.1 ст.207 ГК України недоречно, оскільки незрозуміло, в чому в даному випадку полягає мета зобов'язання, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.

11.04.2018р. до суду надійшли пояснення Медичного училища ім. В.О. Жуковського (т. 1 а.с.91), в яких останнє повідомило, що положеннями пункту 8 частини 5 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженому постановою КМУ від 27.08.2010р. №796, передбачено можливість надання перукарських послуг, що саме і відбувається в орендованому приміщенні.

У судовому засіданні 11.04.2018р. судом оголошено перерву до 16.05.2018р.

16.04.2018р. до суду від Котовської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с.97-99), згідно якої прокурор зазначає, що твердження відповідача 2 стосовно того, що перукарня обслуговує перш за все студентів, не має жодного доказового підґрунтя, оскільки зазначена умова, щодо обслуговування студентів училища, не обумовлена у договорі оренди майна на час його укладання.

Твердження стосовно того, що окремі студенти медичного училища користуються платними послугами перукарні не дають підстав стверджувати, що дана перукарня, яка розміщені в орендованому приміщенні, призначена саме для соціально-побутового обслуговування студентів, які проживають у такому гуртожитку.

Прокуратурою також критично оцінюються доводи відповідача 2 стосовно того, що існування перукарні в приміщенні гуртожитку повністю відповідає ст. 20 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та забезпечує належні житлові та соціально-побутові умови мешканців гуртожитку, з огляду на відсутність жодних доказів, якими б підтверджувалось забезпечення належних умов, що відповідають вимогам санітарних норм та здійснення відповідних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я, гігієнічного виховання студентів, як того вимагає цільове призначення приміщень гуртожитку.

16.05.2018р. Одеською обласною радою до суду подано пояснення по справі (т.1 а.с.105-107), відповідно до яких позивач, заперечуючи проти позову прокуратури, що розглядається в рамках даної справи, просить відмовити у його задоволенні.

Обґрунтовуючи свої заперечення, позивач вказує на те, що чинним законодавством дозволяється передавати в оренду окреме індивідуально визначене майно, що входить до складу об'єктів освіти, як цілісного майнового комплексу, а саме: приміщень, споруд та обладнання навчальних закладів, що тимчасово не використовуються у освітній, навчально-виховній, повчально-виробничій, науковій діяльності за умови, якщо це не погіршує соціально-побутових умов колективу відповідного навчального закладу.

Ухвалою суду від 16.05.2018р. строк підготовчого провадження продовжено до 18.06.2018р. та відкладено підготовче провадження на 31.05.2018р.

31.05.2018р. Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради до канцелярії суду було надано пояснення по суті спору (т.2 а.с.1-3), згідно яких третя особа вважає договір оренди майна від 27.08.2015р. таким, що укладений відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що позовні вимоги прокуратури не підтримує.

31.05.2018р. Котовською місцевою прокуратурою подано до суду пояснення (т.2 а.с.16-20), згідно яких прокуратура зазначає, що невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкту освіти та не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом самого навчального закладу.

При цьому, чинне законодавство визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання.

Як вказує прокуратура, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахування того, що за договором оренди частина матеріально-технічної бази навчального закладу передана в оренду з метою розміщення перукарні, докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю відсутні.

Фактично, за твердженням прокуратури, договором оренди змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення перукарні, тобто для проведення орендарем господарської діяльності, тобто такої, що не пов'язана з навчально-виховним процесом.

У удовому засіданні 31.05.2018р. судом, з урахуванням заперечень позивача щодо позову Прокуратури, було вирішено питання щодо можливості подальшого розгляду справи №916/304/18, з огляду на положення п.5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено що, у разі якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Ухвалою суду від 31.05.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 916/304/18 із призначенням справи до розгляду по суті в засіданні суду на 18.06.2018р.

У судовому засіданні 18.06.2018р. оголошено перерву до "11" липня 2018р., про що винесено відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 11.07.2018р. судом оголошено перерву до "13" липня 2018р., а також визнано явку сторін необов'язковою. При цьому суд зазначає, що у вказаному судовому засіданні представниками відповідачів були надані пояснення по справі, згідно яких останні проти позову заперечували та просили суд відмовити у його задоволенні.

Прокурор у судовому засіданні 13.07.2018р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні 13.07.2018р. проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання, призначене на 13.07.2018р., не з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, надані ними в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання керівником Котовської місцевої прокуратури позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 27.08.2015р. та додаткової угоди до нього від26.08.2016р. недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди від 27.08.2015р. та додаткової угоди до нього від26.08.2016р,, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 27.08.2015р. між Котовським медичним училищем (найменування якого в подальшому було змінено на Медичне училище ім. В.О. Жуковського) (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Квятковською Вірою Василівною (Орендар) було укладено договір оренди майна (т.1 а.с.26-28), відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення одноповерхової прибудови до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку, загальною площею 18,7 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Котовськ, проспект Перемоги, 8, вартість яких згідно незалежною оцінкою від 06.07.2015р. становить 61 148 грн., з метою розміщення перукарні.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (п.2.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору Орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до його цільового призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі вносить Орендодавцеві орендну плату та кошті, вказані у п.3.5. договору.

У пункті 9.1. договору сторони погодили дію договору з 27.08.2015р. по 27.08.2016р.

Як встановлено судом, Котовським медичним училищем за актом прийому-передачі майна, що пропонується до передачі в оренду, та площ, які передані в оренду п'ятиповерхової будівлі гуртожитку Котовського Медичного училища від 29.08.2016р. (т.1 а.с.31) було передано ФОП Квятковській В.В. нежитлове приміщення одноповерхової прибудови до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку (побутове обслуговування населення (перукарня).

26.08.2016р. між Котовським медичним училищем та Фізичною особою-підприємцем Квятковською Вірою Василівною було укладено додаткову угоду до договору оренди майна від 27.08.2015р., якою сторони вирішили продовжити термін дії договору до 27.07.2019р. (т.1 а.с.30).

Відповідно до розділу 1 статуту Медичного училища ім. В.О. Жуковського, затвердженого рішенням обласної ради від 23.122016р.№302-VII (т.1 а.с.38-57), Медичне училище ім. В.О. Жуковського є об'єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, інтереси яких представляє Одеська обласна рада, в межах повноважень визначених законодавством України. Заклад є неприбутковим та фінансується з бюджету. Заклад є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії від 28.05.2015р. протокол №116 і має право видачі випускникам дипломів про вищу освіту державного зразка.

Відповідно до розділу 3 статуту Медичного училища ім. В.О. Жуковського майно закладу належить на праві спільної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст області та закріплене за закладом на праві оперативного управління (п.3.1.). Майно закладу складають матеріальні та нематеріальні активи, основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображена на його самостійному балансі (п.3.2.). Майно закладу не може бути передано в оренду, безоплатне користування, заставу, не може бути внеском до статутного капіталу інших юридичних осіб та не може бути проданим, переданим або відчуженим на інших підставах без згоди органу управління та погодження уповноваженого органу власника (п.3.4.).

Приймаючи до уваги, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11), суд вважає за необхідне застосувати норми Закону України "Про освіту" у відповідній редакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" (в редакції, що діяла станом на день укладення договору) навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 1 статті 63 зазначеного Закону передбачено, що матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Пунктом 1.11 статуту передбачено, що до складу Закладу входять: адімінстративно-господарська частина, архів, бібліотека, бухгалтерія, відділ кадрів, гуртожиток, методичний кабінет, навчальна частина, навчальні аудиторії та лабораторії, доклінічні кабінети, приймальна комісія.

За умовами ч. 5 ст. 63 Закону об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизація державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що майно об'єктів освіти може використовуватися виключно за їх цільовим призначенням. Мета використання майна об'єкту освіти (в тому числі на умовах оренди) повинна узгоджуватися з метою створення об'єкту освіти, тобто мати тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом.

При цьому, невикористання спірного приміщення на час передачі його в оренду не є підставою для визнання правомірним його передачу в оренду з іншою метою не за цільовим призначенням.

У даному випадку, приміщення гуртожитку мають цільове призначення - забезпечення житлом учнів навчального закладу і можуть використовуватися для здійснення діяльності, яка пов'язана із забезпеченням належних житлових та соціально-побутових умов учнів (як-то: проведення культурно-масових заходів, навчання, спортивних занять, відпочинку, медичного і побутового обслуговування).

Передача спірного приміщення гуртожитку суб'єкту господарювання для здійснення власної господарської (підприємницької) діяльності, яка не пов'язана із забезпеченням належних житлових та соціально - побутових умов учнів суперечить вимогам чинного законодавства.

На питання суду, чи обслуговуються у перукарні виключно студенти, відповідачем 1 було повідомлено, що послугами, які надаються перукарнею, користуються не лише студенти, а усі громадяни без будь-яких пріоритетів.

При цьому, суд вважає за необхідне вказати на те, що навіть враховуючи той факт, що окремі студенти, які проживають у гуртожитку, користуються платними послугами перукарні, не дає підстав стверджувати, що дана перукарня, яка розміщується в орендованому приміщенні, призначена саме для соціально-побутового обслуговування студентів, які проживають у такому гуртожитку.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що спірний договір разом із додатковою угодою, яка є його невід'ємними частиною, суперечить вимогам чинного закону, оскільки нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об'єктів освіти, не можуть використовуватися не за призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

При цьому, суд не враховує твердження відповідача 2 стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин положень Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою КМУ від 27.08.2010р. №796, оскільки останнє підлягає застосуванню з урахуванням приписів Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу.

Зазначений Перелік є підзаконним нормативно-правовим актом, тобто нормативним актом, виданим на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів, і не може змінювати чи доповнювати положення самого закону, який в даному випадку чітко передбачає неможливість використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету не за призначенням.

Суд зазначає, що законодавче обмеження щодо мети надання об'єктів освіти в оренду знайшло своє продовження та відображення також в Законі України "Про освіту" в новій режакції.

Відповідно до положень ст.80 Законі України "Про освіту" об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону в межах Державно-приватного партнерства у сфері освіти.

Таким чином, суд зазначає, що чинне законодавство, як станом на момент укладання спірного договору, так і станом на момент вирішення спору у даній справі, чітко визначає неможливість надання в оренду об'єктів освіти для інших цілей ніж освітня діяльність незалежно від факту невикористання останнього на час передачі його в оренду.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Першою - третьою та п'ятою частинами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевказані положення законодавства, а також з огляду на те, що нежитлові приміщення одноповерхової прибудови до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку, загальною площею 18,7 кв.м., було надано ФОП Квятковській Вірі Василівні в оренду для здійснення підприємницької діяльності відповідача 1 і ця діяльність не пов'язана з навчально-виховним процесом, суд доходить до висновку, що договір оренди від 27.08.2015р. та додаткова угода до нього від 26.08.2016р. суперечать вимогам чинного законодавства, а саме вимогам ст. 63 Закону України "Про освіту" та згідно зі ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України, та є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Разом із тим, частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Як вбачається з підпункту 2.7 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 зі справи № 18/122-12/2).

За таких обставин, оскільки за договором оренди неможливо повернути усе одержане за ним (здійснене користування майном), та такий спосіб захисту, як припинення зобов'язання на майбутнє чинним законодавством не заборонений, суд доходить висновку про задоволення вимог Прокуратури щодо припинення зобов'язання за договором оренди від 27.08.2015р. на майбутнє.

Відповідно до п. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Пунктом 9.5. договору у разі припинення цього договору мано повертається орендарем Орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів.

Враховуючи те, що внаслідок визнання договору недійсним з припиненням зобов'язань за ним на майбутнє, підстава для подальшого користування спірним майном у Підприємця відсутня, вимога Прокурора про зобов'язання ФОП Квятковської Віри Василівни звільнити нежитлове приміщення гуртожитку Медичного училища ім. В.О. Жуковського, загальною площею 18,7 кв.м., загальною вартістю 61 148 грн. та повернути його закладу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог Керівника Котовської місцевої прокуратури в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди майна від 27.08.2015р., укладений між Медичним училищем ім. В.О. Жуковського та Фізичною особою-підприємцем Квятковською Вірою Василівною, та додаткову угоду до нього.

3. Припинити зобов'язання за договором оренди майна від 27.08.2015р., укладеного між Медичним училищем ім. В.О. Жуковського та Фізичною особою-підприємцем Квятковською Вірою Василівною, на майбутнє.

4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Квятковську Віру Василівну (АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) звільнити нежитлове приміщення гуртожитку Медичного училища ім. В.О. Жуковського, загальною площею 18.7 кв.м., загальною вартістю 61 148 грн. та повернути його закладу.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Квятковської Віри Василівни (АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) на користь Прокуратури Одеської області (р/р35213085000564 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) судовий збір у сумі 2 643 /дві тисячі шістсот сорок три/ грн.

6. Стягнути з Медичного училища ім. В.О. Жуковського (66300, Одеська область, м. Подільськ, проспект Шевченка, буд. 20, код ЄДРПОУ 02011485) на користь Прокуратури Одеської області (р/р35213085000564 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) судовий збір у сумі 2 643 /дві тисячі шістсот сорок три/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Одеського апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 17 липня 2018 р.

Суддя Ю.М. Щавинська