Ухвала

від 11.07.2018 по справі 910/15504/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15504/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Готель "Жовтневий"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Калатай Н.Ф. - головуючого, Власова Ю.Л., Пашкіної С.А. від 26 лютого 2018 року

за позовом приватного акціонерного товариства "Готель "Жовтневий"

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про розірвання іпотечного договору № 28 від 06 травня 2010 року

за участю представників: позивача - Бережний Д.С., Качмар О.Й.; відповідача - Аленін А.О.; третьої особи - Лазовський О.В.

У судовому засіданні 13.06.2018 було оголошено перерву до 11.07.2018

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Готель "Жовтневий".

Під час підготовки справи до розгляду, суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство "Готель "Жовтневий" (далі - позивач) звернулося з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем іпотечного договору від 06.05.2010 № 28 (далі - іпотечний договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами іпотечного договору позивач поручився за виконання публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (третя особа) перед відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 03.03.2009 № 19, передавши в іпотеку останньому належне позивачу на праві власності нерухоме майно у м. Дніпро, на площі Шевченка, 4А.

Позивач, з посиланням на приписи статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначає, що після укладення іпотечного договору відбулася істотна зміна обставин у вигляді переходу ПАТ КБ "Приватбанк" у державну власність та, відповідно, підконтрольність дій третьої особи волі відповідача, що призводить до порушення майнових прав позивача, який ризикує втратити передане в іпотеку майно внаслідок неправомірних узгоджених дій відповідача, як кредитора, та третьої особи, як боржника за кредитним договором.

Крім того, позивач також послався і на положення статті 651 ЦК України та обставини істотного порушення умов іпотечного договору з боку відповідача у зв'язку з неприйняттям ним від третьої особи належного виконання зобов'язання за кредитним договором, строк якого настав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2017 року позов задоволений повністю. Розірвано укладений між сторонами іпотечний договір від 06.05.2010 № 28.

Рішення мотивовано тим, що з набуттям державою у власність третьої особи та поєднанням власників третьої особи і відповідача в одній особі - державі виникла обґрунтована загроза втрати позивачем, як майновим поручителем за зобов'язаннями третьої особи перед відповідачем, належного йому на праві власності майна, зумовлена виключно недобросовісною поведінкою таких осіб та зловживанням ними своїми правами. Наведене підтверджує виникнення істотної зміни обставин в розумінні положень статті 652 ЦК України, а позивач довів наявність усіх чотирьох умов істотної зміни обставин, за яких положення частини 2 зазначеної правової норми передбачають можливість розірвання договору в судовому порядку.

Крім того, зважаючи на те, що забезпечувальне зобов'язання за іпотечним договором є похідним від основного зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов висновку, що умисне порушення відповідачем умов кредитного договору у вигляді умисного неприйняття належного виконання зобов'язання від третьої особи свідчить, зокрема, і про порушення ним умов іпотечного договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2018 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції констатував, що зміна власника третьої особи не призвела як до істотної зміни будь-яких прав та обов'язків сторін іпотечного договору від 06.05.2010 № 28, так і до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, тобто викуп державою 100% акцій третьої особи не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні частини 1 статті 652 ЦК України та, відповідно, бути підставою для розірвання іпотечного договору. Щодо посилань позивача на істотне порушення відповідачем умов договору, то невиконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором, за виконання яких поручився позивач шляхом укладення з відповідачем іпотечного договору, так саме як і можливість задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок іпотечного майна є різновидами комерційних ризиків та випливають із суті взятого позивачем на себе забезпечувального зобов'язання, які він не міг не усвідомлювати при укладення іпотечного договору.

Не погоджуючись з указаною постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаржник вважає, що ним повністю доведено наявність підстав для розірвання іпотечного договору відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, враховуючи існування одночасно чотирьох умов, які свідчать про істотну зміну обставин внаслідок переходу ПАТ "КБ "Приватбанк" у державну власність, а також невідповідність поведінки боржника (третьої особи) та кредитора (відповідача) встановленим статтею 13 ЦК України критеріям добросовісності, узгоджені дії яких спричиняють незаконне втручання у право власності позивача та у підсумку призводять до позбавлення його власності, що є грубим порушенням статті 41 Конституції України та статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, контроль держави як над третьою особою (боржником за кредитним договором), так і над відповідачем (іпотекодержателем) створює ризик умисного штучного створення (шляхом умисного неприйняття відповідачем від третьої особи виконання зобов'язання за кредитним договором) обставин для примусового звернення стягнення на належний позивачу предмет іпотеки.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України, оскільки вважає, що дана справа містить виключну правову проблему і розгляд даної справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Вказаний висновок базується на наступних аргументах.

Верховний Суд зазначає, що у статті 3 ЦК України в якості однієї з фундаментальних засад цивільного законодавства задекларовано справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як правову підставу для розірвання іпотечного договору вказував статтю 652 ЦК України та обґрунтовував порушення своїх майнових прав тим, що внаслідок зміни форми власності третьої особи, за виконання зобов'язань якої позивач поручився перед відповідачем власним нерухомим майном, відбулося поєднання власника відповідача (Національного банку України) та третьої особи (ПАТ КБ "Приватбанк"), тобто обох сторін кредитного договору, в одній особі - державі з одночасним фактичним підпорядкуванням боржника кредитору. Вказана обставина мала наслідком втрату кредитором (відповідачем) інтересу щодо виконання боржником (третьою особою) своїх зобов'язань за кредитним договором, а узгоджені та недобросовісні дії обох сторін спрямовані на погашення кредитних зобов'язань третьої особи виключно за рахунок майна іпотекодавця - позивача, не зважаючи на існування у останньої реальної можливості самостійного виконання свого кредитного зобов'язання, що свідчить про зловживання відповідачем своїми правами іпотекодержателя.

Отже, у даному випадку позивач у контексті положень 652 ЦК України посилається на порушення його майнових прав саме внаслідок недобросовісної поведінки відповідача, тобто свідоме зловживання останнім своїми правами кредитора та іпотекодержателя у спірних правовідносинах.

При цьому звертає увагу обставина існування на розгляді в судах усіх інстанцій більше 20 спорів з аналогічними підставами та предметом позову до одного й того ж відповідача (№№ 910/15330/17, 910/15499/17, 910/15050/17, 910/15487/17, 910/15300/17, 910/15340/17, 910/15463/17, 910/15541/17, 910/15205/17, 910/15493/17, 910/17686/17, 910/7988/18, 910/17685/17, 910/15419/17, 910/15408/17, 910/15475/17) і суди за тотожних обставин по-різному застосовують положення статті 652 ЦК України до спірних правовідносин, в одному випадку задовольняючи позов, а в іншому - відмовляючи в його задоволенні, що свідчить про наявність правової невизначеності та кількісного критерію виключної правової проблеми.

Верховний Суд вбачає якісний критерій виключної правової проблеми у необхідності вирішення питання доцільності врахування обставин дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності та факту явного зловживання правом при оцінці наявності визначених статтею 652 ЦК України критеріїв, сукупність яких є правовою підставою для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Зазначена правова невизначеність створює передумови для формування різних правових позицій судів усіх рівнів та порушення балансу прав та інтересів сторін у господарському процесі. У цьому контексті єдина правозастосовча позиція щодо порядку застосування статті 652 ЦК України у сукупності з врахуванням необхідності дотримання учасниками спірних правовідносин засад справедливості, добросовісності та розумності, сформована Великою Палатою Верховного Суду, виключить можливі випадки різного тлумачення наведеної вище норми законодавства.

Частиною 5 статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/15504/17 разом із касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Готель "Жовтневий" та доданими до неї документами передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.