Рішення

від 17.07.2018 по справі 905/796/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.07.2018                     Справа № 905/796/18                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СІЛЬВА ВІРДІС”, м.Кременчук, Полтавська область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення 185858,19грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “СІЛЬВА ВІРДІС”, м.Кременчук, Полтавська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 185858,19грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №15/517 від 17.07.17р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається на положення ст.ст.526, 530, 549, 550, 625, 691, 692 Цивільного Кодексу України, ст.ст.193, 231, 265 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/796/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.05.18р. відкрито провадження у справі №905/796/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 23.05.18р.

21.05.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив (з додатками) на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач, посилаючись на ненадання позивачем всіх товарно-супровідних документів, визначених п.9.3. договору та п.6.1. специфікації до договору, вважає позовні вимоги недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим просить відмовити у позові у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.05.18р. підготовче засідання відкладено на 06.06.18р.

Ухвалою суду від 06.06.18р. у підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.06.18р.

11.06.18р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Ухвалою суду від 26.06.18р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначений в судовому засіданні на 17.07.18р.

У судове засідання 17.07.18р. представники сторін не з'явились. Про місце, дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що сторони були повідомлені належним чином про місце, дату та час судового засідання, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.17р. між позивачем (постачальник) Товариством з обмеженою відповідальністю “СІЛЬВА ВІРДІС” та відповідачем (замовник) Публічним акціонерним товариством “Енергомашспецсталь” укладений договір поставки №15/517 (далі за текстом - договір) з додатковою угодою до нього №1 від 06.10.17р., згідно, якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник якого визначені сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору (п.1.1. договору).

Згідно п.2.1. договору, ціна продукції вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.п.5.1., 5.2., 5.3. договору, строки та умови поставки товару вказуються у специфікаціях. Датою поставки товару вважається дата його передачі покупцю постачальником у встановленому в специфікації місці. Постачальник зобов'язан повідомити покупця про передбачувану дату поставки товару (продукції) не пізніше 3 днів до дати поставки.

Відповідно до п.6.1. договору, постачальник зобов'язан надати покупцю одночасно з продукцією наступні документи: а) рахунок; б) документ якості; в) накладну (в накладній обов'язкове посилання на отримувача продукції); г) товарно-транспортну накладну.

У разі якщо на момент передачі продукції будь-які з вищевказаних документів відсутні, вони повинні бути надані протягом 2 календарних днів після передачі продукції (п.6.2. договору).

За умовами п.п.9.1., 9.2., 9.3. договору, оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті Україні. За домовленістю сторін можливі інші види розрахунків. Покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом строку вказаного у специфікації, від дня отримання оригіналів рахунків на оплату та документа про якість, якщо інше не передбачено специфікацією.

Датою поставки товару (продукції) вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.9.4. договору).

Згідно п.10.6. договору, у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочки.

Даний договір вважається укладеним та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк діє договору до 12.07.2018р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії даного договору (п.п.13.1., 13.2., 13.3. договору).

Договір підписано керівниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

17.07.17р. сторонами підписані специфікації №1 та №2, якими визначені найменування, кількість, одиницю виміру, ціну, умови поставки, строки поставки та оплати товару.

Згідно специфікації №1 від 17.07.17р. (в редакції додаткової угоди №1 від 06.10.17р.), сторонами узгоджено, що позивач (постачальник) постачає покупцю (відповідачу) товар, загальною вартістю 349650,00грн. Умови поставки - DDP, склад покупця м.Краматорськ (ІНКОТЕРМС 2010). Умови оплати - протягом 35 днів після поставки та отримання покупцем документів, вказаних в п.6.1. договору. Строк поставки - 20 днів після письмової заявки покупця, але не пізніше 15.12.17р.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткової накладної №46 від 31.10.17р. та товарно-транспортної накладної №11 від 31.10.17р. позивачем було поставлено відповідачу товар (дошка необрізна-2с.-хв.-50) відповідно до специфікації №1 від 17.07.17р. на загальну суму 162839,00грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень.

Вказана видаткова накладна має посилання на договір №15/517 від 17.07.17р. та товарно-транспортна накладна має посилання на видаткову накладну №46 від 31.10.17р.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований та відповідно до відзиву на позовну заяву відповідачем не оспорюється.

28.11.17р. позивач направив на адресу відповідача лист №189 від 28.12.17р. з вимогою щодо сплати заборгованості за договором №15/517 від 17.07.16р. та специфікацією №1 від 17.07.17р. в сумі 162839,00грн.

Вказаний лист отриманий представником відповідача 09.01.18р.

Станом на час звернення позивача до суду з позовною заявою, відповіді на вказаний лист позивачем не отримано, заборгованість відповідачем не сплачена.

Отже, за твердженнями позивача, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань, поставлений на його адресу товар у встановлений договором строк не оплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 162839,00грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 1539,00грн. та інфляційні нарахування у розмірі 5597,81грн., а також на підставі п.10.6 договору пеня у розмірі 15882,38грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №15/517 від 17.07.17р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.9.3. договору сторонами узгоджено, що покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом строку вказаного у специфікації, від дня отримання оригіналів рахунка на оплату та документів якості, якщо інше не передбачено специфікацією.

Згідно п.2 специфікації №1 від 17.07.17р. оплата здійснюється протягом 35 днів після поставки та отримання покупцем документів, вказаних в п.6.1. договору.

Поставка товару була здійснена позивачем 31.10.17р. згідно видаткової накладної №46 та товарно-транспортної накладної №11.

          За вказаних підстав, кінцевий розрахунок за товар, отриманий від позивача 31.10.17р. повинен бути проведений відповідачем до 05.12.17р. (включно).

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №15/517 від 17.07.17р. згідно видаткової накладної №46 від 31.10.17р. у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Сплату вищевказаної суми заборгованості в строки обумовлені договором боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не представлено.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ненадання позивачем всіх товарно-супровідних документів, визначених п.6.1. договору.

Суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Договір №15/517 від 17.07.17р., укладений між сторонами, містить умови щодо порядку оплати товару, а також необхідні реквізити сторін. Підписана сторонами специфікація №1 від 17.07.17р. містить строки оплати товару. Так, узгодження сторонами у договорі та специфікації до нього порядку та строків оплати вартості поставленого товару, свідчить про можливість виконання зобов'язання відповідачем незалежно від виставлення відповідного рахунку позивачем.

Разом з тим, суд зазначає, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18р.

За таких обставин, посилання відповідача на відсутність доказів надання рахунку, не може свідчити про відсутність його обов'язку щодо оплати вартості, прийнятого ним товару.

Щодо тверджень відповідача про ненадання інших товарно-супровідних документів, суд зазначає, що відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товарно-супровідних документів.

Крім того, вказаними умовами договору не передбачено, що товаросупровідні документи виставляються покупцю окремо, шляхом вручення чи надсилання.

Відповідно до п.8.1., п.8.2. договору приймання товару (продукції) по кількості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями; приймання товару (продукції) по якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями.

Згідно з п.12 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості» від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п.14 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» від 25.04.1966р. №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.

Докази того, що при підписанні видаткової накладної відповідач не отримав ані рахунки-фактуру, ані інші товаросупровідні документи в матеріалах справи відсутні.

При отриманні товару відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.

Згідно з положеннями ст.666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

В п.6.2. договору, передбачено якщо на момент передачі продукції будь-які з вищевказаних документів відсутні, вони повинні бути надані протягом 2 календарних днів після передачі продукції.

Доказів не надання позивачем товарно-супровідних документів у встановлений п.6.2. договору строк, суду також не надано.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товарно-супровідних документів. До того ж відповідач самостійно міг звернутися до позивача та отримати у випадку необхідності такі документи.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, ненадання товарно-супровідної документації за відповідних актом, а приймання відповідачем товару підтверджується підписами та печатками відповідача у відповідній накладній та ним не оспорюється, тому суд дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання виконав відповідно до умов договору поставки №15/517 від 17.07.17р., а відтак відповідач не звільняється від обов'язку сплатити вартість отриманого товару.

Таким чином, за висновком суду відповідач свої зобов'язання за договором №15/517 від 17.07.17р. щодо оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору, не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 162839,00грн. підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем за період з 05.12.17р. по 30.03.18р. нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в розмірі 1539,00грн., інфляційні нарахування в розмірі 5597,81грн. та пеня в розмірі 15882,38грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційних та пені судом встановлено, що позивачем не вірно визначений період таких нарахувань, оскільки відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настанні події, з якою пов'язано його початок.

Як зазначалося вище, враховуючи дату поставки товару - 31.10.17р. та строк оплати – протягом 35 днів після поставки, останнім днем строку оплати товару є 05.12.17р., а прострочення вказаного грошового зобов'язання почалось з 06.12.18р.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За розрахунком суду розмір 3% річних за період з 06.12.17р. по 30.03.18р. складає 1539,16грн., тоді як позивачем заявлено 1539,00грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1539,00грн.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Таким чином, вірним є період нарахування інфляційних з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а саме з січня 2018р. по березень 2018р. включно.

Судом проведений розрахунок інфляційних нарахувань та встановлено, що розмір таких нарахувань за повні місяці січень 2018 року – березень 2018 року складає 5764,58грн., тоді як позивачем заявлено 5597,81грн. за період з 05.12.2017р. по 30.03.2018р.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування в розмірі 5597,81грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ст.549 названого Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.10.6 договору у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочки.

Згідно розрахунку позивача, останнім здійснено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

При цьому, розмір пені визначений договором становить 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Таким чином, позивачем здійснено нарахування пені з порушенням умов договору.

Здійснивши розрахунок пені у розмірі визначеному умовами договору - 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки судом встановлено, що розмір пені складає 7490,59грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 7490,59грн.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір розподіляється між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬВА ВІРДІС», м.Кременчук, Полтавська область до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу в сумі 162839,00грн., 3% річних в сумі 1539,00грн., інфляційних нарахувань в сумі 5597,81грн., пені в сумі 15882,38грн., задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «»Енергомашспецсталь» (м.Краматорськ, Донецька область, 84306; код ЄРДПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬВА ВІРДІС» (вул. Генерала Манагарова, 1 А, м. Кременчук, Полтавська область, 39625; код ЄДРПОУ 41296740) суму основного боргу 162839,00грн., 3% річних в сумі 1539,00грн., інфляційні нарахування в сумі 5597,81грн., пеню в сумі 7490,59грн., та судовий збір в розмірі 2661,99грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано17.07.2018р.

Суддя М.О. Лейба