Рішення

від 05.07.2018 по справі 908/889/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 32/39/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2018 Справа № 908/889/18

Суддя господарського суду Запорізької області Колодій Н.А. при секретарі судового засідання Зеленцової К.Ю.

за позовом: Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, (41100, м.Шостка, Сумська область, вул. Садовий бульвар, 59)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталь-Трейдінг” (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 90)

про стягнення 93561 грн. 11 коп.

За участю представників сторін:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – не з'явився

ВСТАНОВЛЕНО:

11.05.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява про стягнення 93561 грн. 11 коп. заборгованості за договором зберігання військового майна №235-13/ВС-2 від 30.12.2013р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.2018 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне провадження у справі № 908/889/18, підготовче засідання призначено на 14.06.2018.

У підготовче засідання 14.06.2018 представники сторін не з'явились. Відповідач про причини неявки свого представника суд належним чином не повідомив.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємство відповідач зареєстровано за тою ж адресою, що вказана позивачем в позовній заяві.

11 червня 2018 від позивача до суду надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника. Клопотання судом задоволено.

Ухвалою суду від 14.06.2018 судом закрито підготовче провадженні, розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 05.07.2018.

В судове засідання 05.07.2018 представники сторін не з'явились. Відповідач про причини неявки суд не повідомили.

Від позивача 09 липня 2018 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем.

Клопотання судом прийнято та задоволено.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до ч. 3 п. 2 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З урахуванням викладеного, суд вважає за доцільне розглянути справу по-суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд –

ВСТАНОВИВ:

30.12.2013 року між ТОВ «Сталь-Трейдінг» (далі по тексту – відповідачем, поклажодавець по договору), з однієї сторони, і Державним науково-дослідним інститутом хімічних продуктів, (далі по тексту – позивачем, зберігач по договору), з другої сторони, укладено договір зберігання військового майна № 235-13/ВС-2 (далі - договір).

Згідно п. 1.1. договору, зберігач зобов'язався зберігати металобрухт, який утворився за договорами утилізації" боєприпасів (далі - майно), і повернути його поклажодавцю у схоронності по закінченні строку дії цього Договору або на першу його вимогу з відшкодуванням поклажедавцем зберігачеві понесених ним витрат за зберігання майна.

Перелік, склад, кількість, категорія, місцезнаходження наведені в переліку майна, яке передається на зберігання (додаток № 1 до цього договору).

Зберігання майна здійснюється у складських приміщеннях та/або на майданчиках зберігача.

Передача майна на зберігання (п.п. 2.1.1.. 2.3.1. договору) була здійснена за Актом приймання - передачі.

Відповідно до п.п. 2.1.5. договору зберігач зобов'язаний передавати майно продавцю у місці зберігання майна за першою вимогою поклажодавця навіть якщо передбачений договором строк зберігання не закінчився.

В силу п. 4.1. договору сторони домовилися, що поклажодавець згідно із частиною 3 статті 947 Цивільного кодексу України, зобов'язаний відшкодувати зберігачу понесені ним витрати за зберігання майна щомісячно згідно виставленого рахунку зберігача.

Оцінивши надані суду докази, судом встановлено, що взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України.

Правові засади визначення розміру плати за зберігання та порядок її внесення встановленні ст. 946 ЦК України, за приписами якої плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Порядок відшкодування витрат зберігача за зберігання майна унормований статтею 947 ЦК України. За приписами цієї норми, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. При цьому, витрати зберігача на зберігання речі не є платою за зберігання, але можуть бути включені до неї. Під витратами зберігача за зберігання речі маються на увазі грошові та інші організаційно-матеріальні витрати, які може зазнати зберігач для забезпечення належної схоронності майна. Такі витрати для сторін є передбачуваними і обумовлюються відомими властивостями речі і можуть бути включені сторонами в плату за зберігання для зручності розрахунків (Вказані висновки відображені в постанові ВГСУ від 16.05.2013 по справі № 18/1950/12).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Протоколом погодження договірної ціни на зберігання 1 т майна в місяць сторонами досягнута угода про величину договірної ціни на виконання робіт зі зберігання металобрухту, який утворився за договорами утилізації боєприпасів за 1 тону в місяць на рівні 12,00 грн. (дванадцять гривень 00 коп.). в т.ч. ПДВ - 2 грн. (дві гривні 00 коп.), який визнано підставою для проведення взаємних розрахунків та платежів між поклажодавцем і зберігачем.

Таким чином, сторони (позивач і відповідач) погодили, що витрати на зберігання майна самі по собі і будуть складати узгоджену плату за його зберігання.

Існування таких господарських взаємовідносин підтверджується фактичними діями сторін, зокрема: підписанням поклажадавцем актів здачі-приймання наданих послуг за договором та способом його виконання - оплатою вказаних послуг за період з 09.06.2014 року по 01.04.2015 рік (остання оплата за зберігання металобрухту згідно договору №235-13/ВС-2 проведена 27.05.2015р. за період з 01.01.2015 до 31.03.2015 в сумі 17 583.23 грн. згідно акту № 27 від 05.05.2015р.).

Позивач зазначив, що починаючи за період з 01.04.2015р. плата за зберігання поклажодавцем не проводилась. Проте, підписано акти здачі приймання наданих послуг за договором № 235-13/ВС-2: № 78 від 01.09.2015 за період зберігання майна з 01.04.2015 до 31.08.2015 на суму 25189,96 грн. та № 102 від 30.11.2015 за період з 01.092015 до 30.11.2015 на суму 13078,87грн.

Строк дії Договору визначено пунктами 8.1. та 8.2. договору та встановлено до 31.12.2016 року в редакції додаткової угоди № 4 від 29.12.2015 року.

Згідно ст.ст. 938, 948 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача

після закінчення строку зберігання. Попри зазначені приписи майно, передане на зберігання на підставі договору відповідачем і досі залишається на зберіганні позивача.

При цьому, протягом грудня 2015 - 2017 років зберігай повернув поклажодавцю частину майна, що підтверджується накладними на відпуск матеріалів на сторону, зокрема:

- протягом грудня 2015 року (№ 243 від 15.12.2015р.. № 244 від 15.12.2015р., № 245 від 18.12.2015р. № 260 від 25.12.2015р. № 265 від 28.12.2015р.. № 266 від 28.12.2015р.. № 261 від 25.12.2015р.) повернуто майна загальною вагою 40.65 тон;

- протягом 2016 року (№ 05 від 15.01.2016р.. № 10 від 31.03.2016р.. № 109 від 15.07.2016р., № 113 від 22.07.2016р., № 165 від 07.12.2016р.. № 166 від 08.12.2016р., № 167 від 09.12.2016р., № 168 від 12.12.2016р., № 172 від 13.12.2016р.. № 173 від 14.12.2016р.. № 174 від 14.12.2016р., № 177 вГд 20.12.2016р., № 170 від 19.12.2016р., № 171 від 20.12.2016р.) повернуто майна загальною вагою 155.923118 тон;

- протягом 2017 року (№ 9 від 27.03.2017р.. № 10 від 27.03.2017р.. № 11 від 29.03.2017р.. № 12 від 30.03.2017р.. № 13 від 29.03.2017\р.. № 14 від 30.03.2017р.. № 16 від 06.04.2017р.. № 17 від 06.04.2017р.. № 18 від 19.04.2017р.. № 19 від 24.04.2017р.. № 20 від 24.04.2017р.. № 21 від 19.04.2017р.. № 24 від 27.04.2017р.. № 25 від 27.04.2017р.. № 30 від 24.05.2017р.. № 41 від 31.05.2017р.. № 51 від 27.06.2017р.. № 52 від 27.06.2017р.. № 71 від 15.08.2017р.. № 72 від 15.08.2017р.. № 76 від 17.08.2017р.. № 77 від 17.08.2017р.. № 78 від 17.08.2017р.. № 79 від 17.08.2017р.. № 134 від 22.11.2017р.. № 144 від 29.11.2017р.. № 153 від 06.12.2017р. повернуто майна загальною вагою 101.8945 тон.

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Плата за зберігання може включати витрати зберігача на зберігання речі. (ч. 3 ст. 946. ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Вказані витрати погоджені у 2013 році на рівні цін, нормовитрат та трудомісткості 2013 року.

З моменту укладання договору погоджений розмір витрат за зберігання металобрухту, який утворився за договорами утилізації боєприпасів, так само як і визначений розмір плати за зберігання майна, не перераховувався.

Рахунки на оплату позивачем виставлялися щомісячно. Протягом грудня 2015 - 2017 років у відповідності до умов договору позивачем виставлено відповідачу рахунки по сплаті витрат за зберігання військового майна з урахуванням відвантаженого майна. Рахунки позивачем долучені до матеріалів справи, судом перевірені.

Претензії щодо сплати заборгованості за договором №235-13/ВС-2 від 30.12.2013р., що направлялись позивачем на адресу відповідача, залишились не лише без задоволення.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 93561грн. 11коп. – основного боргу за договором зберігання військового майна № 235-13/ВС-2 від 30.12.2013р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодекс України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею 610 Цивільною кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким. що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України).

Таким чином, на момент розгляду спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем складає 93 561 грн. 11 коп., пред'явлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у спірних правовідносинах, судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст. ст. 46, 129, 202, 238, 240, 241, 254-256 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталь-Трейдінг” про стягнення 93561 грн. 11 коп. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталь-Трейдінг” (69050, м.Запоріжжя, вул. Космічна, 90, ЄДРПОУ 37771043) до Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, (41100, м.Шостка, Сумська область, вул. Садовий бульвар, 59, ЄДРПОУ 14015318) 93561 (дев'яносто три тисячі п'ятсот шістдесят одна) грн. 11 коп. основного боргу, судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривень 00 копійок.

Видати наказ.

Повний текст рішення оформлено і підписано “13” липня 2018.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст.ст. 254-256 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                               Н.А. Колодій