Рішення

від 19.07.2018 по справі 910/2725/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2018Справа № 910/2725/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Чумацький шлях" (02140, м. Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 39-В; код ЄДРПОУ 31413551)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" (01133, м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 31; офіс 107/2, код ЄДРПОУ 38346157)

про стягнення заборгованості у розмірі 263 777,46 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чумацький шлях" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Ворд" про стягнення заборгованості у розмірі 263 777,46 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, в порушення умов транспортно-експедиторського Договору №ТР 29 від 07.08.2014 року, не оплатив повну вартість транспортно-експедиторських послуг, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість в розмірі 263 777,46 грн.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 263 777,46 грн. - боргу за транспортно-експедиторські послуги, 3 956,66 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 15.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 15.05.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвали суду від 15.05.2018 року в даній справі повернуто з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Печерська Хвиля не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Чумацький шлях (далі по тексту - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мілк Ворд (далі по тексту - відповідач, клієнт) укладено Транспортно-експедиторський договір №ТР29 (далі по тексту - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) даний Договір регулює взаємини Сторін відповідно до якого ЕКСПЕДИТОР зобов'язується за дорученням, за плату і за рахунок КЛІЄНТА виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із транспортно-експедиторським обслуговуванням внутрішніх, експортно-імпортних і транзитних перевезень вантажів, порожнього рухомого складу (далі ВАНТАЖІВ) КЛІЄНТА, по державах СНД, країнах Балтії і третіх країнах, наданням додаткових послуг, зв'язаних з цими перевезеннями та попередньої оплатою їх КЛІЄНТОМ за погодженими ставками.

Згідно з п.1.2. Договору даний Договір є загальним, організація перевезень вантажів КЛІЄНТА, надання послуг, здійснюється відповідно до інструкцій (доручень) КЛІЄНТА у вигляді письмових заявок, в яких зазначається конкретний перелік послуг, їх вартість, строки виконання і інші.

Сторони погоджують вартість перевезення вантажів (інших послуг) і фіксують її в додатках до Договору у вигляді Протоколу узгодження договірної ціни, що після підписання Сторонами стають невід'ємною частиною даного Договору (п.5.1. Договору)

01.07.2017 року між сторонами підписано Додаткову угоду №8/07/2017, за умовами якої сторони погодили вартість (ставка) послуг, що надаються.

Відповідно до п.5.2. Договору, оплата провізних і додаткових платежів, послуг ЕКСПЕДИТОРА проводиться на рахунок ЕКСПЕДИТОРА по реквізитах зазначених у розділі 11. Договору в гривнях, що обумовлено в додаткових угодах і зазначено в рахунках - фактурах.

Згідно з п.5.4. Договору датою надходження платежів вважається дата зарахування сум обслуговуючим банком на рахунок ЕКСПЕДИТОРА.

Відповідно до п.5.5. Договору після 100% передоплати (якщо інше не передбачено додатковими угодами до Договору, наприклад Протоколом узгодження ціни) КЛІЄНТОМ вартості перевезення вантажів, ЕКСПЕДИТОР надає КЛІЄНТОВІ Транспортну Інструкцію на кожне конкретне перевезення, або приступає до виконання інших послуг.

У відповідності до п.5.6. Договору по закінченні календарного місяця, в якому відбулося перевезення, Сторони оформляють і підписують Акт прийому-здачі виконаних робіт.

У випадку не підписання КЛІЄНТОМ акта прийому-здачі виконаних робіт протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати акта (датою акта вважається останній календарний день звітного місяця перевезення) і не подачі з цього приводу письмового обгрунтування, акт вважається затвердженим обома Сторонами.

Сума виявленої дебіторської або кредиторської заборгованості, з урахуванням даних по фактичному завантаженню й іншим додатковим витратам ЕКСПЕДИТОРА, що не були враховані при узгодженні вартості перевезення, перераховується Сторонами протягом 23 (двадцяти трьох) календарних днів з дати акта прийому-здачі виконаних робіт.

Після підписання Акту прийому-здачі виконаних робіт КЛІЄНТ не мас права пред'являти претензії ЕКСПЕДИТОРУ (п.5.7. Договору).

Відповідно до поданого Відповідачем листа за вих. №315 від 13.06.2017р., Департамент управління руху філії Центр транспортної логістики ПАТ Укрзалізниця погодив перевезення вантажу, молоко згущене, за маршрутом залізнична станція Вікторія (Україна) - залізнична станція Джаббор Расулов (Таджикістан) із зміною плану формування залізничних перевезень по залізничним кодам Позивача, підтвердження на дозвіл даного перевезення являється факсограма №ДИ-2517 від 15.06.2017р.

Вартість перевезення вантажу за вищевказаним маршрутом узгоджено між Відповідачем і Позивачем та підписано додаткову угодою №8/07/2017 від 01.07.2017 року.

Позивачем Відповідачу виставлений рахунок-фактури №212 від 11.07.2017р. на суму 291 869,50 грн., та надана транспортна інструкція вих. №194 від 27.06.2017р. по заповненню залізничної накладної СМГС, відповідно якої Відповідачем був оформлений та відправлений 04.07.2017 року вагон №24023145 КЗХ, що підтверджується залiзничною накладною (СМГС) номер відправки 33656984, дата укладання договору перевезення 04.07.2017 року.

31.07.2017 року між сторонами підписано Акт №149 виконаних робіт (наданих послуг), згідно якого позивач прийняв без жодних зауважень та заперечень послуги в повному обсязі по рахунку-фактури №212 вартістю 291 869,50 грн.

На виконання умов Договору позивачем частково оплачено вартість послуг в розмірі 35 000,00 грн., що підтверджується виписками з банку, а саме:

- 31.07.2017р. оплачено 20 000,00 грн.;

- 10.08.2017р. оплачено 10 000,00 грн.;

- 04.10.2018 р. оплачено 5 000,00 грн.

Листами вих. №54 від 04.09.2017 року та вих.. №60 від 18.09.2017 року позивач звертався до відповідача з вимогами (претензіями) про сплату заборгованості за Договором.

Листом від 05.09.2017р. №478 відповідача гарантував виплату позивачу заборгованості в сумі 265 116,72 грн. до 15.09.2017 року.

Відповідно до акту звіряння за серпень 2017 року відповідач визнав перед позивачем заборгованість в розмірі 265 116,72 грн., відповідно до акту звіряння за жовтень 2017 року відповідач визнав перед позивачем заборгованість в розмірі 263 777,46 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Згідно з ч. 1 ст. 929 ЦК України що кореспондується з ч. 1 ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (ч. 4 ст. 306 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність ).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відзив відповідача на позовну заяву не приймається судом в якості належного та допустимого доказу та спростовується наявними в матеріалах справи документами та чинним законодавством.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 11 330,77 грн.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, послуги за рахунком-фактури №212 на суму 291 869,50 грн. надані позивачем та прийняті відповідачем в повній мірі без жодних зауважень.

З наявних в матеріалі справи доказів (виписки з банку) вбачається, що відповідачем оплачені послуги частково в розмірі 35 000,00 грн., а позивачем не надано суду жодних доказів надання послуг відповідачу які б перевищували вартість виставленого рахунку-фактури №212 на суму 291 869,50 грн., а також позивачем не надано доказів зарахування (часткового зарахування) сплачених відповідачем коштів (35 000,00 грн.) в якості сплати боргу за іншими актами виконаних робіт окрім Акту №149 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.07.2017 року.

Отже, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу послуги вартістю 291 869,50 грн. за які відповідач сплати частково в розмірі 35 000,00 грн., а тому в відповідача наявне зобов'язання з повної сплати вартості послугв розмірі 256 869,50 грн. (291 869,50 грн. вартість наданих послуг - 35 000,00 вартість оплачених послуг = 256 869,50 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Оскільки матеріали справи містять докази реального надання послуг позивачем відповідачу, та їх часткової оплати відповідачем, однак не містять доказів надання інших послуг, не обумовлених додаткову угодою №8/07/2017 від 01.07.2017 року та рахунком-фактури №212 на суму 291 869,50 грн., тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і становлять 256 869,50 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мілк Ворд (01133, м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 31; офіс 107/2, код ЄДРПОУ 38346157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Чумацький шлях (02140, м. Київ, проспект Петра Григоренка, будинок 39-В; код ЄДРПОУ 31413551) 256 869 (двісті п'ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 50 коп. - боргу за транспортно-експедиторські послуги, 3 853 (три тисячі вісімсот п'ятдесят три) грн. 04 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко