Рішення

від 09.07.2018 по справі 820/4117/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.07.2018 р. справа №820/4117/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - не прибув, надав заяву про слухання у відсутність,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Приватного сільськогосподарського підприємства "Родіна" до Головного управління ДФС у Харківській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУДФС у Харківській області від 11.05.2018 р. №0000041418 , - встановив:

Позивач, ПСП Родіна , у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000041418 від 11.05.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкового правопорушення, яке викладено в акті перевірки. Стверджував, що спірне рішення суб'єкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим, при справлянні податку на додану вартість платник неухильно дотримувався вимог закону. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеною перевіркою не підтверджено реальності господарських зносин між платником та контрагентом - постачальником з огляду на відомості інформації з баз даних, які знаходяться в користуванні органів ДФС. Стверджував, що фактично мало місце використання в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ПСП Родіна (код ЄДРПОУ 39917327) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарських взаємовідносинах з ТОВ СФГ Агро Лакомка (код ЄДРПОУ 39917327) за серпень та листопад 2016 р., квітень та травень 2017р.

Результати перевірки оформлені актом від 19.04.2018 р. № 1498/20-40-14-18-06/30749514.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній в період встановлення порушень), що призвело до заниження податку на додану вартість, що сплачується до бюджету на 153223,00 грн., в тому числі за серпень 2016 р. на суму 17092,00 грн., за листопад 2016 р. на суму 7548,00 грн., за квітень 2017 р. на суму 125000,00 грн., за травень 2017 р. на суму 3583,00 грн. та заниження податку на додану вартість, що спрямовується на спеціальний рахунок суб'єкта господарювання на 98560,00 грн., в тому числі за серпень 2016 р. на суму 68368,00 грн., за листопад 2016 р. на суму 30192,00 грн.

11.05.2018 р. з посиланням на названий акт відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, прийняв податкове повідомлення-рішення №0000041418 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 377674,50 грн. (основний платіж - 251783,00 грн., штраф - 125891,50 грн.).

Як з'ясовано судом, юридичним мотивом для винесення оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, п. 209.2 ст.209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній в період встановлення порушень), а фактичним мотивом послугувало судження контролюючого органу про недоведеність з боку платника факту реального здійснення господарських операцій.

Фактичними мотивами владного суб'єкта послугували твердження щодо невстановлення реальності факту походження придбаного у контрагента-постачальника товару, щодо пред'явлення до перевірки паперових носіїв - видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, що не мають статусу первинних документів, оскільки не містять обов'язкових реквізитів, а також відомості Результатів опрацювання зібраної податкової інформації з баз даних, які знаходяться в користуванні органів ДФС відносно контрагента-постачальника - ТОВ СФГ Агро Лакомка .

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб'єкта, суд зазначає, що з 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Відтак, до предмету доказування по справі входять перелічені вище обставини, а також обставини обґрунтованості, належності та достатності добутих контролюючим органом фактичних даних для доведення події скоєння податкових правопорушень - заниження грошового зобов'язання з ПДВ.

У розумінні п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зі змісту п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України вбачається, що подія скоєння цих протиправних діянь встановлюється владним суб'єктом за висновками посадових осіб контролюючих органів на підставі: 83.1.1. документів, визначених цим Кодексом; 83.1.2. податкової інформації; 83.1.3. експертних висновків; 83.1.4. судових рішень; 83.1.5. виключено; 83.1.6. податкових консультацій, інших матеріалів, отриманих в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

У ході розгляду справи судом встановлено, що в основу оскаржених рішень контролюючим органом покладено наявну в розпорядженні органу ДФС результати опрацювання зібраної податкової інформації з баз даних відносно контрагента-постачальника - ТОВ СФГ Агро Лакомка .

Визначаючись стосовно кваліфікації використаної у даному спорі контролюючим органом Узагальненої податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення, суд відмічає, що у силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для відповідача як контролюючого органу порядок, підстави та спосіб дій з реалізації контролю за додержанням податкової дисципліни з 01.01.2011 р. визначений Податковим кодексом України.

Норми вказаного акту законодавства не дають жодних правових підстав, приводів та повноважень контролюючим органам на складання офіційних письмових документів у формі Результатів опрацювання зібраної податкової інформації або будь-яких подібних документів.

Такого способу дій контролюючого органу Податковий кодекс України не визначає.

З огляду на викладене суд вважає, що контролюючий орган не позбавлений можливості для зручності чи в інших цілях оптимізації виконання функції контролю складати будь-які письмові документи (у тому числі і у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації), але за жодних обставин ці документи не можуть слугувати доказами для висунення платнику податків претензій чи звинувачень у вчиненні податкового правопорушення.

Вказаний документ, на думку суду, також не може бути доказом обґрунтованості висунутого платнику податків обвинувачення у вчиненні податкового правопорушення також і з огляду на положення абз. 5 п. 86.6 ст. 86 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вказаної норми кодексу контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акту перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Отже, законодавець чітко і однозначно вказав, що навіть той офіційний письмовий документ, складання якого прямо передбачено законом, а саме акт перевірки, не може бути доказом вчинення податкового правопорушення у разі, коли за ним не винесено податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає, що оскільки акт перевірки без факту винесення податкового повідомлення-рішення не є доказом скоєння податкового правопорушення, то у силу ч. 7 ст. 9 КАС України таким доказом не може бути і письмовий документ у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації чи інший подібний письмовий документ.

З огляду на викладені міркування, суд приходить до переконання, що складений контролюючим органом офіційний письмовий документ у формі Результатів опрацювання узагальненої податкової інформації як доказу вчинення особою податкового правопорушення або у формі Узагальнення податкової інформації, або у формі Довідки про узагальнення податкової інформації не може бути кваліфікований як доказ вчинення особою податкового правопорушення.

Оскільки укладений з контрагентом правочин не визнаний владним суб'єктом нікчемними чи недійсними у судовому порядку, а з огляду на сукупність добутих судом доказів даний правочин явно та однозначно не відповідає ознакам нікчемного правочину згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то суд вважає, що у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

З огляду на викладені міркування, суд приходить до переконання, що використані контролюючим органом міркування, покладені в основу спірного рішення, у даному конкретному випадку не можуть бути кваліфіковані як належні та допустимі докази вчинення податкових правопорушень.

Отже, використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об'єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкових правопорушень.

З цих міркувань оскаржене рішення владного суб'єкта підлягає скасуванню.

Разом з тим, оскільки платником податків за власною волею подано до суду документи на спростування факту вчинення податкових правопорушень, суд не знаходить підстав для неврахування цих документів при розв'язанні спору по суті.

На підтвердження доводів про відсутність податкового правопорушення по епізоду взаємовідносин з ТОВ «СФГ Агро Лакомка» позивачем подано до суду: 1) вчинений з ТОВ «СФГ Агро Лакомка» правочин у формі договору поставки від 08.08.2016р. № 08/08-05; 2) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 47 від 10.08.2016р. на суму 180.198,0грн. (в т.ч. ПДВ - 30.033,0грн.); №48 від 11.08.2016р. на суму 157.620,0грн. (у т.ч. 26.270,0грн.), №62 від 23.08.2016р. на суму 174.944,0грн. (у т.ч. ПДВ 29.157,33грн.), №116 від 19.11.2016р. на суму 106.353,0грн. (у.т.ч. ПДВ - 17.725,5грн.), №117 від 19.11.2016р. на суму 120.089,0грн. (у.т.ч. 20.014,83грн.), №37 від 06.05.2017р. на суму 164.800,0грн. (у т.ч. ПДВ - 27.466,67грн.), №38 від 07.05.2017р. на суму 144.500,0грн. (у т.ч. ПДВ - 24.083,33 грн.), №39 від 07.05.2017р. на суму 140.000,0грн. (у т.ч. ПДВ 23.333,33 грн.), №40 від 08.05.2017р. на суму 159.000,0грн. (у т.ч. ПДВ - 26.500,0грн.), №41 від 10.05.2017р. на суму 163.200,0 грн. (у.т.ч. ПДВ - 27.200,0 грн.); 3) виписані контрагентом-постачальником податкові накладні: №10 від 10.08.2016р. на суму 180.198,0грн. (у т.ч. ПДВ - 30.033,0грн.), №12 від 11.08.2016р. 157.620,0грн. (у т.ч. 26.270,0грн.), №26 від 23.08.2016р. на суму 174.944,0грн. (у т.ч. ПДВ 29.157,33грн.), №13 від 19.11.2016р. на суму 106.353,0грн. (у т.ч. ПДВ - 17.725,5грн.), №14 від 19.11.2016р. на суму 120.089,0грн. (у т.ч. 20.014,83грн.), №12 від 26.04.2017р. на суму 750.000,0грн. (у т.ч. ПДВ - 125.000,0 грн.). №8 від 10.05.2017р. на суму 21.500,0грн. (у т.ч. ПДВ - 3.583,33грн.); 4) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні: № О-10/08 від 10.08.2016р., №О-11/08 від 11.08.2016р., №О-23/08 від 23.08.2016р., №О-19/11-02 від 19.11.2016р., №О-19/11-01 від 19.11.2016р., №О-08/05-01 від 08.05.2017р., №О-07/05-02 від 07.05.2017р., №О-06/05-01 від 06.05.2017р., №О-07/05-01 від 07.05.2017р., №О-10/05-01 від 10.05.2017р., 5) документи про виконання зобов'язань з оплати вартості послуг, а саме платіжні доручення на перерахування безготівкових коштів: №1042 від 11.08.2016р. на суму 180.198,0грн., №1047 від 12.08.2016р. на суму 157.620,0грн., №1109 від 26.08.2016р. на суму 174.944,0грн., №1140 від 31.08.2016р. на суму 154.780,0 грн., №227 від 01.09.2016р. на суму 154.780,0грн., №1580 від 21.11.2016р. на суму 120.089,0грн., №1584 від 22.11.2016р. на суму 106.353,0грн., №714 від 26.04.2017р. на суму 750.000,0грн., №867 від 24.05.2017р. на суму 21.500,0грн., (а.с.25-92 т.1).

Оскільки контролюючим органом і у ході перевірки, і у ході розгляду справи визнані обставини реєстрації виписаних контрагентом-постачальником податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, то суд не знаходить підстав для додаткового дослідження цих обставин. Доказів того, що така реєстрація відбувалась з порушенням закону владним суб'єктом до суду не подано. Доказів виключення цих податкових накладних з Єдиного реєстру податкових накладних до матеріалів справи не подано.

Суд відмічає, що перелічені вище документи не мають явних очевидних та непереборних дефектів у формі, змісті, чи походженні, котрі б у силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , ст. 44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України спричиняли втрату юридичної сили і доказовості.

Посилання контролюючого органу, що видаткові та товарно-транспортні накладні не відповідають фактичному руху активів та не можуть враховуватися в даних бухгалтерського обліку, оскільки є неналежно оформлені, що, на думку відповідача, є підставою для встановлення факту нереальності здійснення господарської операції, то суд зазначає, що недоліки в оформленні документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Приєднаними до справи документами засвідчено, що видатки у зносинах з контрагентом-постачальником позивачем були понесені.

Обставини цих видатків згідно з текстом акту перевірки не є фактичною підставою для винесення контролюючим органом оскаржених рішень.

Отже, суд не визнає дане посилання контролюючого органу як достатня та обґрунтована підстава для визнання вчинення платником податків податкового правопорушення у спосіб завищення податкового кредиту з ПДВ.

Зауважень до виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів (робіт, послуг) контролюючий орган у тексті акту перевірки не виклав, отже таких мотивів в основу оскаржених рішень не поклав.

Фактів вчинення позивачем та контрагентом-постачальником взаємоузгоджених, зловмисних дій, спрямованих на безпідставне набуття податкової вигоди до тексту акту перевірки контролюючим органом не включено, таких мотивів в основу оскарженого рішення не покладено. Належних та допустимих доказів (як-то: обвинувальних вироків суду по кримінальному провадженню, котрі набрали законної сили за ст.191, 205, 209, 212 Кримінального кодексу України тощо) ведення контрагентом - постачальником незаконної діяльності контролюючим органом не виявлено, в основу оскарженого рішення таких мотивів не покладено. Доказів обізнаності позивача з обставинами та умовами ведення контрагентом - постачальником господарської діяльності матеріали справи не містять.

Стосовно доводу про можливу (ймовірну) протиправність господарської діяльності третіх осіб, то суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками (як податку на прибуток, так і податку на додану вартість). За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить переконання, що за зазначеним вище епізодом контролюючим органом за правилами ч.2 ст.77 КАС України не доведено події скоєння особою податкового правопорушення.

Суд не знаходить підстав для залишення поза увагою того факту, що відносно всіх вищезазначених договорів контролюючим органом не реалізовувалась управлінська функція згідно з п. 20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України, адже позови про визнання договорів недійсними або про застосування наслідків нікчемних правочинів не подавалися, а відтак, зазначені правочини є діючими.

Тому суд вважає, що обрані контролюючим органом мотиви для кваліфікації події зносин як податкового правопорушення та зібрані ним фактичні дані не доводять нікчемності цих правочинів.

Більше того, самостійно визнана контролюючим органом обставина реальності товару та відсутність жодних (навіть щонайменших) ознак пов'язаності сторін правочину та узгодженості свідомих навмисних дій сторін правочинів, спрямованих на реалізацію наміру з безпідставного одержання податкової вигоди, на думку суду, має бути урахована як недоведеність факту вчинення податкового правопорушення за цим епізодом.

Окремо суд вважає за необхідне наголосити на визнаній контролюючим органом обставині реєстрації виписаних контрагентами-постачальниками податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що неможливо без одержання уповноваженими службовими чи посадовими особами платника податків електронного цифрового підпису, укладання договору про визнання електронних документів та невжиття податковою інспекцією будь-яких заходів з припинення дії згаданого договору.

Так, положення п. 198.6 ст.198, абз.1 п.201.1 ст.201, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України у системному поєднанні з ст.ст. 42, 46, 49, 200-1 Податкового кодексу України, свідчать про запровадження Державою такого механізму адміністрування податку на додану вартість, при якому Держава в особі контролюючого органу здатна здійснювати майже тотальний контроль за діяльністю платників податків, котрі виконують податкові зобов'язання платників ПДВ за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку у межах укладених договорів про визнання електронних документів.

Таким чином, суд вважає, що наявність в Єдиному реєстрі податкових накладних складених постачальником та зареєстрованих податкових накладних звільняє покупця - отримувача цих накладних від будь-якої відповідальності як платника ПДВ за виключенням випадку вжиття з цими постачальниками взаємоузгоджених зловмисних (тобто протиправних) свідомих дій з неправомірного одержання податкової вигоди, тобто за своєю правовою суттю співучасті у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.191, 205, 209, 212 Кримінального кодексу України.

Доказів наявності таких обставин у спірних правовідносинах сторонами справи до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.ст. 11 і 69 КАС України не виявлено.

Підсумовуючи викладене вище, суд доходить до переконання, що покладені в основу спірного рішення судження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, а за правилом ст.ст. 76 КАС України зібрані контролюючим органом докази є недостатніми для висновку про вчинення особою податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

У силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України суду при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення.

Положення ст. 9 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання правильним судження контролюючого органу про використання позивачем в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено, адже, по-перше, придбаний у контрагентів товар був оплачений позивачем шляхом проведення безготівкових розрахунків (що не створює для Держави в особі компетентних органів управління, контролю чи нагляду будь-яких перешкод чи ускладнень у відслідковуванні руху безготівкових коштів), по-друге, придбаний товар у подальшому був використаний у власній господарській діяльності позивача, по-третє, доказів взаємопов'язаності платника та контрагентів платника ані матеріали перевірки, ані матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України саме при винесенні оскаржених рішень.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб'єкта про визначення податкових зобов'язань платника податків.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір» .

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 11.05.2018 р. №0000041418.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 18 липня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.