Постанова

від 17.07.2018 по справі 914/54/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа № 914/54/18

Місто Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання - Борщ І.О.,

представники сторін:

від позивача - не з'явився.

від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг»

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2018 (суддя Козак І.Б., повний текст складено 02.02.2018)

у справі № 914/54/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Антап Україна» , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» , м. Городок Львівської області

про стягнення 56 694, 45 грн .

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції: до господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Антап Україна» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» про стягнення заборгованості на загальну суму 56' 694,45 грн., з якої 55 920,0 грн. - основний борг, 271 17 грн. - проценти річних, 503 28 грн. - інфляційні втрати.

Підставою позову позивач зазначив те, що позивач поставив, а відповідач отримав товар - лічильник тепла, проте поставлений товар відповідач не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2018 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Антап Україна» 55' 920,00 грн. основного боргу, 271 17 грн. 3% річних, 503 28 грн. інфляційних втрат, 5' 680,28 грн. витрат на професійну правову допомогу та 1' 600,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується поставлення позивачем відповідачу обумовленого товару (лічильників тепла), проте повна вартість поставленого товару відповідачем не оплачена. Таким чином, правомірною є вимога позивача про стягнення з відповідача 55' 920,00 грн. основного боргу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги: в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2018 відповідач просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що:

- 11 листопада 2016 року заступником директора було здійснено замовлення поставки лічильника тепла разом з документацією щодо товару. Скаржник зазначає, що така вимога є стандартною вимогою у відповідності до звичаїв ділового обороту та тих договірних відносин, які склалися між сторонами;

- дане замовлення було основною умовою, в іншому випадку скаржник не може отримати кошти за поставлений товар його замовнику і оплатити кошти позивачу у відповідності до домовленостей та ст. 662 ЦК України;

- скаржник зазначає, що неодноразово звертався до позивача в телефонному режимі з вимогою надіслати документацію до товару для можливостей повного закриття зобов'язань по поставці, що не дає йому можливості встановити, чи відповідає поставлений товар якісним характеристикам, оскільки є ризик, що поставлений товар є неякісним;

- скаржник вважає, що оскільки поставка незавершена, то у нього відсутній обов'язок по оплаті товару;

- зазначає, що судом першої інстанції також було допущено і процесуальні порушення зокрема, всупереч ст. 80 ГПК України судом прийнято документи про судові витрати без доказів надсилання їх відповідачу, а також вважає, що при відкритті провадження у даній справі судом першої інстанції було неправомірно вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та зазначає, що :

- договором між сторонами не було встановлено жодних вимог щодо передання з товаром певних при належностей та документів;

- відповідач не заявляв про повернення товару, доказів повернення отриманого товару також не надав;

- відповідачем як не оплачено, так і не повернуто отриманий товар;

- товар отримувала за довіреністю не стороння особа, а заступник директора відповідача;

- відповідач сам зазначає в апеляційній скарзі, що документи, на відсутність яких він посилається, у нього були ще з попередніх поставок;

- понесені позивачем витрати на правову допомогу були подані з доказами їх направлення відповідачу;

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судове засідання сторони не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи строки розгляду справи, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

17.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Антап Україна» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» рахунок на оплату №3307 на загальну суму 55' 920,00 грн. за товар «лічильник тепла SHARKY VMT/intE/FS 473 ДУ 50 Qp 15 2-х канальний» , кількість « 2шт.» , сума з ПДВ « 55' 920,00грн.» (а.с. 19).

18.11.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Антап Україна» поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» товар - лічильники тепла SHARKY VMT/intE/FS 473 ДУ 50 Qp 15 2-х канальний у кількості 2 шт. на загальну суму з ПДВ 55' 920,00 грн. Поставка товару позивачем відповідачу відбулася на основі видаткової накладної №2257 від 18.11.2016, в якій зазначено як підставу поставки - основний договір .

Обумовлений товар отримав заступник директора ОСОБА_2 за довіреністю №24 від 18.11.2016р., що підтверджується відповідним підписом у графі «отримав - ОСОБА_2Л.» .

Оскільки товар не було оплачено, листом - вимогою №169.1 від 24.10.2017р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за отриманий товар або повернути товар.

У судах першої та апеляційної інстанцій доказів погашення заборгованості в розмірі 56' 694,45 грн. або повернення товару позивачу відповідачем не надано.

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 56' 694,45 грн., з якої 55 920,0 грн. - основний борг, 271 17 грн. - проценти річних, 503 28 грн. - інфляційні втрати.

Правова підстава позову , зазначена позивачем, - ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 641, 642, 692 ЦК України.

Отже, між сторонами виникли взаємні права та обов'язки (правовідносини) на підставі поставки товару без укладення письмового договору шляхом передачі товару на підставі видаткової накладної.

Згідно ст.265 ГК України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

При вирішенні спору суд враховує п. 1.6 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , де зазначено, що у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства. Слід також враховувати, що договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Скаржник/відповідач в апеляційній скарзі не заперечує факту отримання товару, однак зазначає, що такий отримано всупереч звичаїв ділового обороту та домовленостей між сторонами, а саме - без відповідної документації на товар згідно ст. 662 ЦК України.

Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Проте, статтею 666 ЦК України одночасно передбачено наслідки непередання документів на товар.

Так, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від товару та поверненя товару.

Також, відповідач зазначає, що не має можливості встановити, чи відповідає отриманий ним товар якісним характеристикам та чи можна його поставляти надалі замовнику, оскільки є ризик того, що товар є неякісний.

Згідно ст. 268 ГК України:

1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.

3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.

Апеляційний суд зазначає, що предмет та підстава позову у даній справі не стосується якості товару, а натомість розрахунків за поставлений позивачем та отриманий відповідачем товар. Аргументи відповідача стосовно можливих ризиків щодо якості товару є лише припущенням відповідача. Як вбачається з вищенаведених норм матеріального права, чинне законодавство передбачає встановлені способи захисту порушеного права сторони у звязку з невідповідністю товару вимогам якості.

Крім того, згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З обставини справи вбачаєтьсяч, що позивач і відповідач є контрагентами, врегульовують і мають право на підставі ст.ст. 6, 7 ЦК України врегулювати свої господарські відносини на власний розсуд, у будь-якій формі (усній чи письмовій), з встановленням власних оператвино-господарських санкцій у договорі, вимогах щодо якості товару тощо, проте в судовому провадженні суд розглядає справу та встановлює обставини на підставі вимог процесульного закону згідно поданих доказів, зокрема, письмових у даному випадку.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77, 79 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, у матеріалах справи наявні належні та достатні докази про отримання відповідачем товару та про відсутність доказів як оплати, так і повернення товару.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 530 ГПК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено, позивачем надіслано вимогу про оплату поставленого товару від 24.10.2017 року, в якій вимагав негайної оплати заборгованості чи повернення товару (а.с. 24), покликаючись на ст. 692 ЦК України.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

У силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи факт поставки товару позивачем, прийняття товару відповідачем, невиконання зобов'язання відповідачем щодо оплати прийятого товару, вимогу позивача щодо оплати поставленого товару, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача 55 920,00 грн. основного боргу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Апеляційний суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах періоду, визначеного позивачем з 01.11.2017 по 29.12.2017, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач правомірно нарахував відповідачу 271,17 грн. 3% річних та 503,28 грн. інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 680,28,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем подано належну копію платіжного доручення №6983 від 25.01.2018р. на суму 5' 00,00 грн. про сплату ТОВ «Антап Україна» адвокату ОСОБА_3 правової допомоги, копію договору №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №12/01 від 12.01.2018р., копії посадочних документів на поїзд Київ-Львів (на суму 680,28 грн.).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 ст.126 ГПК України).

Апеляційний суд, враховуючи наведене, а також відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такі заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню в повному обсязі на загальну суму 5 680,28 грн.

Щодо аргументів скаржника про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, то апеляційний суд зазначає наступне.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було порушено п.9 ст. 80 ГПК України щодо прийняття до уваги доказів у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи.

Проте, апеляційний суд звертає увагу, що докази на підтвердження надсилання копій документів стосовно надання правової допомоги відповідачу - наявні у матеріалах справи (а.с. 53, 54).

Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно застосовано розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

З ухвали Господарського суду Львівської області від 05.01.28 про відкриття провадження у справі вбачається надання судом першої інстанції відповідачу строку для надання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.5).

Докази подання відповідачем до суду першої інстанції зазначених заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження у матеріалах справи відсутні.

Судом першої інстанції у встановленому порядку надсилались процесуальні документи за місцезнаходженням (юридична адреса) відповідача, проте така кореспонденція поверталася на адресу суду. В той же час, в апеляційній скарзі відповідач вказав свою фактичну адресу, відмінну від юридичної.

Отже, аргументи скаржника стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального закону є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2018 у справі № 914/54/18 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Обґрунтування розподілу судових витрат .

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач ТОВ Антап Україна в апеляційному провадженні просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу у клопотанні від 23.05.2018 року. Зокрема, на підтвердження зазначеного, позивачем надано копію Договору про надання правничої допомоги від 12 січня 2018 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_3 та ТОВ Антап Україна , копію Додаткового договору № 3 від 26 квітня 2018 року щодо здійснення представництва інтересів Клієнта в господарському апеляційному суді, з якого також вбачається, що сторони домовились, що гонорар адвоката складає 5,000, 0 грн. (п.2), копію платіжного доручення від 8 травня 2018 року на суму 5 000,0 грн., та докази на підтвердження надсилання зазначених документів на адресу відповідача (а.с. 176-187).

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт ; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 ст.126 ГПК України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.126 ГПК України).

Згідно п. 3.4 Договору про надання правничої допомоги від 12 січня 2018 року факт надання правової допомоги підтверджується Актом про надання правової допомоги.

Апеляцінйий суд ззначає, що позивачем/адвокатом в апеляційне провадження не подано жодних доказів на підтвердження детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, затраченого часу тощо, також не подано Акту про надання правової допомоги. Представник позивача зазначає, що детальний опис наданих послуг зазначений у Додатковому Договорі № 3, проте у п.1 вказано узагальнено про представництво інтересів клієнта, незалежно від кількості судових засідань.

Крім того, слід зазначити, що адвокат у поданому клопотанні покликається на норми Цивільного процесуального кодексу України, в той час як у даному випадку до застосування підлягають процесуальні норми, що регулюють провадження у господарській справі, передбачені відповідно - у Господарському процесуальному кодексі України.

Враховуючи вищенаведене, та критерії складності даної справи, ціну позову, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правничу правову допомогу з відповідача в суді апеляційної інстанції.

Судовий збір за подання апеляційної скарги згідно ст. 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 236, 269, 275, 276, 281, 282, 286-289 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Р-Інжиніринг» - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2018 у справі № 914/54/18 - залишити без змін.

3. Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

ОСОБА_1

Повний текст постанови складений 20.07.2018.