Постанова

від 20.07.2018 по справі 333/2485/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/2485/17 Головуючий у 1-й інстанції: Фунжий О.А.

Провадження № 22-ц/778/2494/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Крилової О.В.

ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу Захисник на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2018 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу Захисник до ОСОБА_3, треті особи: Міське комунальне підприємство Основаніє , Комунальне сільськогосподарське підприємство Запоріжжязеленгосп , Товариство з обмеженою відповідальністю Онікс плюс , про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ЖБК Захисник звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: МКП Основаніє , КСП Запоріжжязеленгосп , ТОВ Онікс плюс , про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_3 в період з 1 лютого 2004 року по 1 лютого 2006 року був обраний головою правління кооперативу. Згідно п.3.4. Статуту ЖБК повноваження правління та його голови складають два роки.

20 листопада 2016 року загальними зборами членів кооперативу заслухано звіт тимчасової ревізійної комісії про результати перевірки фінансово-господарської діяльності ЖБК за 2004-2016 роки. Перевіркою встановлено, що з 2006 року в кооперативі не обиралось правління, голова правління, ревізійна комісія. Згідно штатного розкладу відповідач був оформлений головою правління по сумісництву з восьмигодинним робочим днем.

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Проте, відповідач не надав ревізійній комісії табелі відпрацьованого робочого часу, або інші документи, що підтверджують виконання ним робіт. За період з 01.02.2006 року по 01.02.2016 року відповідач неправомірно отримав заробітну плату в сумі 113 637 грн.

Крім того, відповідач за період своєї роботи в кооперативі завдав кооперативу матеріальну шкоду в розмірі 34 989,60 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ЖБК Захисник матеріальну шкоду в розмірі 148 626,65 грн. та судовий збір.

У вересні 2017 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ЖБК Захисник матеріальну шкоду в розмірі 124 908,09 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ЖБК Захисник на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11500 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ЖБК Захисник подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, прийняти нове про задоволення позову.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 червня 2018 року (а.с.133), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк до 09 липня 2018 року для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ЖБК Захисник .

Однак, в строк до 09 липня 2018 року на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу позивача, не надійшло.

В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову ЖБК Захисник про відшкодування шкоди суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності таких вимог, а саме того, що позивачем не було надано жодного належного доказу на підтвердження своїх вимог.

Колегія погоджується з таких висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу Захисник № 11 від 1 лютого 2004 року обрано правління та ревізійна комісія кооперативу, головою правління обрано ОСОБА_3 (а.с. 23-24 т.1)

Рішенням загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу Захисник № 1 від 20 листопада 2016 року обрано правління та ревізійна комісія кооперативу. (а.с. 38-42 т.1)

Згідно протоколу засідання правління Житлово-будівельного кооперативу Захисник від 21 листопада 2016 року головою правління кооперативу обрано ОСОБА_4 (а.с. 74 т.1)

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту ревізії фінансово-господарської діяльності житлово-будівельного кооперативу Захисник за період з 1 квітня 2004 року по 1 жовтня 2016 року, проведеної ревізійною комісією кооперативу, за вказаний період звітно-виборні збори не проводились; правління ЖБК та ревізійна комісія з 2006 року не обирались; обраний в 2004 року головою правління ОСОБА_3 питання проведення загальних зборів та переобрання правління та ревізійної комісії не піднімав; повноваження голови правління ОСОБА_3 закінчились 01 лютого 2006 року; протягом 10 років легітимних органів управління кооперативу не було.

Акт ревізії фінансово-господарської діяльності кооперативу було розглянуто на загальних зборах ЖБК Захисник від 21 листопада 2016 року, якими прийнято рішення обраному правлінню кооперативу розглянути результати роботи ревізійної комісії та по виявленим недостачам і зловживання прийняти рішення згідно діючому законодавству. (а.с. 38-42 т.1)

Протоколом засідання правління ЖБК Захисник від 18 квітня 2017 року примірник протоколу надано ОСОБА_3 для ознайомлення та вирішення питання щодо добровільного погашення заподіяної матеріальної шкоди на суму 148 626,65 грн. у строк до 01 травня 2017 року. (а.с. 79 т.1)

Загальними зборами членів кооперативу від 06 червня 2017 року роботу ОСОБА_3 на посаді голови правління ЖБК Захисник визнано задовільною, матеріальні претензії до нього відсутні, прийнято рішення про відкликання позовної заяви кооперативу до ОСОБА_3 (а.с. 80-85 т.1)

З наявного в матеріалах справи розрахунку, ОСОБА_3 за час перебування на посаді голови правління ЖБК Захисник за період з 01 січня 2006 року по 01 листопада 2016 року була виплачена заробітна плата в розмірі 100 471,62 грн. (а.с. 105 т.1)

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ЖБК Захисник посилався на ту обставину, що відповідачем за час перебування на посаді голови правління, кооперативу була спричинена матеріальна шкода в результаті його неправомірною діяльністю та безпідставним отриманням заробітної плати, в зв'язку з чим, з урахуванням положень ст.. ст.. 15, 22, 1166 ЦК України він повинен відшкодувати завдану кооперативу шкоду.

Заявляючи позов про відшкодування шкоди і посилаючись на положення ст. 1166 ЦК України, позивач вважав, що між ЖБК Захисник та ОСОБА_3 існують деліктні (недоговірні) відносини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, слід дійти висновку, що підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, склад якого включає безпосередньо шкоду; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; причинний зв'язок між діями заподіювача шкоди та наслідком у вигляді заподіяної шкоди; вину особи, яка завдала шкоди. При цьому обов'язок доказування шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок між ними покладається на позивача, відсутність вина - на відповідача.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на сторону, яка посилається на ці обставини.

Обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування шкоди ОСОБА_3, в розмірі 34 989,60 грн., за відсутність та несвоєчасне надання звітних документів останнім, позивачем не було зазначено жодного посилання на законодавчі та \ або нормативно-правові акти, які передбачають відповідальність за це, оскільки підрядні правовідносини, правовідносини з надання послуг, купівлі-продажу мають різну юридичну природу.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 837 ч.1, 2 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Таким чином цивільне законодавство України окремо регулює договори про надання послуг і договори підряду. За загальним правилом визначальною ознакою послуг є те, що вони споживаються замовником у процесі їх надання. Тобто на момент завершення вчинення дії (діяльності) відсутній результат як певний відокремлений матеріалізований об'єкт. Надання послуг, на відміну від підряду, не є договором із переданням певного результату, і саме тому ст. 901 ЦК України не покладає на замовника обов'язку прийняти послугу. Натомість за договором підряду відповідно до ст. 837 ЦК України замовник зобов'язується саме прийняти та оплатити виконану роботу, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати цю роботу. Згідно з договором підряду результат роботи має бути не лише матеріалізованим і чітко визначеним, а й таким, що може відокремлюватися від здійснених підрядником дій.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що всі дії по виконанню оплачених робіт, про які було зазначено в якості обґрунтування позовних вимог, здійснено, роботи виконані, їх результат можна перевірити.

Факт реального виконання цих робіт ніким не був оспорений та підтверджується дослідженими в ході розгляду справи документами, зокрема, актом по благоустрою (а.с. 113 т.1), актом виконаних робіт (а.с. 117 т.1), актом виконаних робіт від 26 вересня 2008 року (а.с. 135-зв. т.1), актом приймання-передачі матеріалів від 10 вересня 2008 року. (а.с. 136 т.1); тощо.

Факт придбання кооперативом дерев, кущів і насіння трави підтверджений рахунками від 06 квітня 2006 року, 06 травня 2006 року. (а.с. 118, 120 т.1)

На підтвердження своїх доводів відносно того, що оплачені кооперативом дерева, кущі, насіння трави не були отримані, позивачем не було надано суду жодного доказу.

Посилання відповідача, в якості обґрунтування своїх вимог на відсутність документів, що підтверджують використання, списання будівельних матеріалів також є неспроможними, оскільки відсутність таких документів не є підставою для висновку про наявність спричинення ОСОБА_3 матеріальної шкоди кооперативу.

При цьому, слід зауважити, що чинним законодавством України передбачена можливість укладення договорів, у т.ч. купівлі-продажу, у спрощений спосіб, що в свою чергу не встановлює правових наслідків недійсності у разі відсутності письмових доказів використання придбаного товару, у тому числі його обліку, оприбутковування, списання.

Крім того, за змістом ст. 23 ЗУ Про кооперацію взагалі відсутні правові підстави для покладення обов'язку щодо обліку, оприбутковування, списання саме на голову правління кооперативу.

Районним судом обґрунтовано не взято до уваги в якості доказу на підтвердження факту спричинення відповідачем шкоди кооперативу, акт ревізії фінансово-господарської діяльності ЖБК Захисник за період з 01 квітня 2004 року по 01 жовтня 2016 року. (а.с. 27-31 т.1)

Так, відповідно до ст. 18 ЗУ Про кооперацію для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам членів кооперативу і обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у порядку, встановленому його статутом.

Згідно п. 4.6. Статуту ЖБК Захисник ревізійна комісія обирається загальними зборами членів кооперативу з їх числа в кількості не менше 3 осіб строком на 2 роки, ревізійна комісія обирає з свого складу голову комісії.

В акті ревізії фінансово-господарської діяльності від 10 листопада 2016 року зазначено, що ревізія проведена ревізійною комісією ЖБК Захисник у складі: голова комісії ОСОБА_4, члени комісії ОСОБА_5, ОСОБА_6

Склад вказаної ревізійної комісії визначено рішенням загальних зборів членів ЖБК Захисник від 22 вересня 2016 року.

Слід зауважити, що вказаними зборами вирішено обрати тимчасову ревізійну комісію для перевірки фінансово-господарської діяльності ЖБК, проте створення тимчасової ревізійної комісії не передбачено ані ЗУ Про кооперацію , ані Статутом ЖБК Захисник .

Таким чином, позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження факту порушення відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів кооперативу, які підлягали б захисту в обраний спосіб та не було доведено обставини, що підтверджують наявність складу правопорушення, на які він посилається як на обґрунтування своїх вимог, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість вимог в цій частині.

Щодо доводів ЖБК Захисник відносно завданої ОСОБА_3 шкоди внаслідок безпідставного отриманням останнім заробітної плати, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.4 Статуту кооперативу в редакції від 25 квітня 2002 року виконавчим органом є правління ЖБК, яке обирається загальними зборам з числа членів кооперативу в кількості не менше 3-х осіб строком на два роки; правління обирає з свого складу голову та його заступника. (а.с. 15 т.1)

Рішенням загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу Захисник №11 від 01 лютого 2004 року обрано правління та ревізійна комісія кооперативу, головою правління обрано ОСОБА_3 (а.с. 23-24 т.1)

В ході розгляду справи було встановлено, що до 20 листопада 2016 року голова правління не переобирався, тобто ОСОБА_3 продовжував виконувати обов'язки голови правління.

Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з яких вбачається, що саме ОСОБА_3 підписував відповідні документи, укладав від імені кооперативу договори, тощо.

В обґрунтування своїх вимог, ЖБК Захисник вказував, що за період з 01 лютого 2006 року по 01 лютого 2016 року відповідачем було безпідставно отримано заробітну плату у розмірі 113 637,00 грн., оскільки вважає, що легітимні повноваження ОСОБА_3 як голови правління закінчилися 01 лютого 2016 року. Окрім того, відповідно до штатного розкладу ОСОБА_3 був оформлений на роботу в кооперативі на посаду голови правління за сумісництвом, проте довідку з основного місця роботи, табель відробітки робочого часу або інші документи, підтверджуючі виконання ОСОБА_3 робіт за вказаний період ревізійній комісії, останнім надано не надано

Між тим, згідно зі ст. 102-1 КЗпП України, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України. Інших приписів ця стаття не містить.

А тому, доводи позивача, що відпрацьований час відображається у табелі обліку робочого часу, не відповідають вимогам ст. 102-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право укласти одночасно декілька трудових договорів на декількох підприємствах, в установах, організаціях.

Визначення сумісництва міститься у п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій та п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43, де зазначено, що сумісництво - це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у того ж або іншого роботодавця.

У постанові Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 та Положенні № 43 передбачені обмеження щодо сумісництва для працівників державних підприємств, установ і організацій. Для працівників підприємств недержавної форми власності жодних застережень щодо тривалості роботи сумісників не встановлено.

Однак, як було встановлено судом першої інстанції на момент обрання головою правління кооперативу ОСОБА_3 працював у ТОВ БРайт и Ко , яке не є державним.

Також, слід зауважити, що діючим законодавством України не передбачено обов'язок працівника подавати довідку з основного місця роботи на вимогу з місця роботи за сумісництвом.

Судом обґрунтовано не взято до уваги доводи позивача відносно наявності вини ОСОБА_3 у тому, що з 2006 року у ЖБК Захисник не були обрані правління, ревізійна комісія, голова правління.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 КЗпП України особливості праці членів кооперативів визначаються законодавством та їх статутами.

Однак, ані ЗУ Про кооперацію та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, ані Статут ЖБК Захисник не передбачають правових наслідків щодо дій голови правління у разі закінчення його повноважень.

Згідно з п. 1.1 Статуту ЖБК Захисник всі питання діяльності кооперативу, які виходять за межі дійсного статуту, повинні вирішуватись на основі Примірного статуту і чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно зі ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п. 4.3 Статуту ЖБК Захисник голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і правління.

Таким чином, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що в період 01 лютого 2006 року по 01 лютого 2016 року ОСОБА_3 не виконував покладених на нього обов'язків голови правління кооперативу, а саме: не здійснював повсякденного керівництва діяльністю кооперативу, не забезпечував виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і правління, а від того й безпідставно отримував заробітну плату.

Згідно зі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Відповідно до приписів ст. 138 цього Кодексу для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Враховуючи ту обставину, що неправомірність дій чи бездіяльності ОСОБА_3 не доведена, на загальних зборах членів кооперативу не ухвалювалось рішення про припинення повноважень ОСОБА_3 внаслідок неналежного виконання обов'язків голови правління, а припинення повноважень у зв'язку з обранням нового голови правління не є тотожним припиненню повноважень внаслідок винної протиправної поведінки, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ЖБК Захисник завданої матеріальної шкоди внаслідок безпідставного отриманої відповідачем заробітної плати в розмірі 113 637,00 грн.

Таким чином, ЖБК Захисник не довів належними та допустимими доказами обставин, що підтверджують наявність складу правопорушення, в результаті якого ОСОБА_3 кооперативу була завдана матеріальна шкода.

З урахуванням наведеного вбачається, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог ЖБК Захисник до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Захисник - залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2018 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20.07.2018 року

Головуючий:

Судді: