Рішення

від 20.07.2018 по справі 821/1096/18

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1096/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши за правилами загального провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області про визнання протиправним та скасування рішення № 113 від 27.04.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

08 червня 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 113 від 27.04.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.04.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (комунальної форми власності), яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області за межами населеного пункту.

Рішенням №113 сьомої сесії сьомого скликання Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області від 27.04.2018 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Костянтинівської сільської ради, у зв'язку з тим, що земельна ділянка за своїм цільовим призначенням згідно статей 18-20 ЗКУ відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказане рішення вважає протиправним, оскільки ст. 118 Земельного Кодексу України містить вичерпний перелік підстави для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вказана підстава до такого не відноситься.

На підставі вказаного просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №113 сьомої сесії сьомого скликання Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області від 27.04.2018 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1";

- зобов'язати Костянтинівську сільську раду Горностаївського району Херсонської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2018 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області за межами населеного пункту комунальної форми власності відповідно до наданих графічних матеріалів та прийняти рішення відповідно до законодавства.

Ухвалою суду від 11 червня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального провадження.

05 липня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтовано тим, що позивач звернувся із клопотанням до Костянтинівської сільської ради з заявою про надання йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та відповідно надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки. До заяви додавались графічний матеріал на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки та копія документу, що посвідчує особу.

При цьому, в графічному матеріалі зазначено земельну ділянку площею 5,6238 га надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа якої значно перевищує визначені ст. 121 Земельного Кодексу України граничні розміри отримання земель громадянами України в приватну власність ( до 2 га).

Також відповідач вказав, що відчуження земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва діє мораторій.

На підставі вказаного вважає, що в графічних матеріалах бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законів, що є однією з підстав відмови у наданні дозволу.

Ухвалою суду від 05 липня 2018 року закрито підготовче провадження у справі.

27 червня 2018 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання призначене на 17 липня 2018 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Ухвалою суду від 17 липня 2018 року суд вирішив справу розглядати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне: 02.04.2018 ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області із заявою про відведення у власність та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки на території Костянтинівської сільської ради (Дубівської сільської ради до об'єднання в ОТГ) Горностаївського району Херсонської області комунальної форми власності.

До заяви додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням сьомої сесії сьомого скликання Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1." № 113 від 27.04.2018 відмовлено у наданні земельної ділянки для ведення ОСГ із земель комунальної власності (контур 92, ділянка 12), оскільки земельна ділянка за своїм цільовим призначенням згідно статей 18-20 ЗКУ відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне: 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що з землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи вказане, суд приходить до висновку, що ст. 118 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, згідно правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 17 квітня 2018 року, у справі №819/1430/17, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем прийнято рішення, яке не відповідає фактичним обставинам, оскільки судом не встановлено невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення №113 сьомої сесії сьомого скликання Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області від 27.04.2018 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1" підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Костянтинівську сільську раду Горностаївського району Херсонської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2018 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області за межами населеного пункту комунальної форми власності відповідно до наданих графічних матеріалів та прийняти рішення відповідно до законодавства суд зазначає, що вона також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від попередньої.

Суд зазначає, що посилання відповідача на п. 15 Перехідних Положень Земельного Кодексу України не приймає як належне обґрунтування для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки вказаним пунктом передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Зважаючи на вказане, судом встановлено, що відповідачем передчасно прийнято рішення щодо не можливості відчуження земельної ділянки і зміни цільового призначення (використання) земельної ділянки, оскільки вказаному передує розроблення проекту землеустрою.

Щодо посилання відповідача, що у графічних матеріалах, наданих позивачем до заяви від 02.04.2018 р. вказано площу земельної ділянки 5,6238 га, суд зазначає, що у самій заяві позивач просив надати йому земельну ділянку розміром 2 га, що не перевищує встановлену ст. 121 Земельного Кодексу України площу земельної ділянки, яка може бути надана у власність.

Щодо посилання відповідача, що зобов'язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на отримання проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження суд зазначає, що не вважає вказане належною підставою для відмови у задоволенні у вказаній частині позовних вимог, оскільки відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Суд зазначає, що обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Вказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-BuschInc. проти Португалії" (Anheuser-BuschInc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі "Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства" (GillanandQuinton v. TheUnitedKingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями)(див.п.67 рішення у справі "Котій проти України" (Заява № 28718/09) від5 березня 2015).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не надав достатньо належних та допустимих доказів щодо підтвердження правомірності своїх дій.

У зв'язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (74602, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області (74640, Херсонська область, Горностаївський район, с. Костянтинівка, вул. Шевченка, 66 а, код ЄДРПОУ 04400848) про визнання протиправним та скасування рішення № 112 від 27.04.2018 року та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення №113 сьомої сесії сьомого скликання Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області від 27.04.2018 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1".

Зобов'язати Костянтинівську сільську раду Горностаївського району Херсонської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2018 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області за межами населеного пункту комунальної форми власності відповідно до наданих графічних матеріалів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (74602, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Олешківської міської ради Херсонської області Костянтинівської сільської ради Горностаївського району Херсонської області (74640, Херсонська область, Горностаївський район, с. Костянтинівка, вул. Шевченка, 66 а, код ЄДРПОУ 04400848) шляхом безспірного списання з рахунків органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Василяка Д.К.

кат. 6.2.1