Постанова

від 18.07.2018 по справі 537/6072/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 537/6072/16-ц

провадження № 61-35327 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - публічне акціонерне товариство Дельта Банк , приватне підприємство Крем Авто Плюс , товариство з обмеженою відповідальністю Український промисловий банк ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ), приватного підприємства Крем Авто Плюс (далі - ПП КремАвто Плюс ), товариства з обмеженою відповідальністю Український промисловий банк (далі - ТОВ Український промисловий банк ) про припинення іпотечного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2008 року між ТОВ Український промисловий банк та ПП КремАвто-Плюс було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 млн. 400 тис. грн зі сплатою 19 % річних терміном до 26 березня 2015 року. У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та банком було укладено договір поруки. Також між ОСОБА_4 та банком було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності нежитлову будівлю (міні-магазини у кількості чотирьох штук), розташовану по АДРЕСА_1. На підставі договору про внесення змін до договору іпотеки від 15 березня 2011 року № 1, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ Дельта Банк , змінено іпотекодержателя з ТОВ Український промисловий банк на ПАТ Дельта Банк , а також розмір кредитного зобов'язання до 1 791 530 грн.

Вважав, що визначення строку дії іпотечного договору до повного виконання зобов'язань за кредитним договором суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки строк дії іпотечного договору не може встановлюватися шляхом вказівки на повне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2016 року, позов ОСОБА_4 до ПАТ Дельта Банк , ТОВ Український промисловий банк , ПП Кремавто-Плюс про визнання договору поруки припиненим задоволено. Визнано договір поруки від 27 березня 2008 року, укладений між ним та ТОВ Український промисловий банк , припиненим.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що боржник за основним зобов'язанням ПП КремАвто-плюс здійснив останній платіж за кредитним договором у грудні 2011 року, а прострочена заборгованість вже існувала станом на жовтень 2009 року. Отже, ПАТ Дельта Банк втратило своє право захисту для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із пропуском строком позовної давності. Також ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2015 року, позов ПАТ Дельта-Банк про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя залишено без розгляду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд: припинити дію іпотечного договору, укладеного 27 березня 2008 року між ним та ТОВ Український промисловий банк , договору про внесення змін № 1 до іпотечного договору, укладеного 15 березня 2010 року між ним та ПАТ Дельта Банк ; припинити обтяження нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (міні-магазини в кількості 4-х штук), розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 176,6 кв. м, шляхом припинення заборони на нерухоме майно та припинення іпотеки.

Заочним рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 17 січня 2017 року з урахування виправленої описки згідно ухвали суду від 30 січня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим іпотечний договір, укладений 27 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ Український промисловий банк . Визнано припиненим договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору, укладений 15 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ Дельта Банк .

Обтяження нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі (міні магазини в кількості 4 штук), розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 176,6 кв. м, припинено шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Додатковим рішенням Крюківського районного суду Полтавської області від 18 січня 2017 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2016 року, встановлено, що після грудня 2011 року позичальник не виконував свої зобов'язання по сплаті щомісячних платежів, а, відтак, у банка виникло право на пред'явлення вимоги до іпотекодавця про виконання ним солідарно з боржником зобов'язання протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу, який слід обчислювати з січня 2012 року. Таким чином, ПАТ Дельта Банк втратило своє право пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Оскільки договір іпотеки є похідним від договору кредиту, якщо припиняється основне зобов'язання, то припиняється і іпотека, та як заставне майно є залежним від чинності основного кредитного зобов'язання. У зв'язку з тим, що іпотекодержатель, ПАТ Дельта Банк , пропустив строк для звернення до суду з вимогами про стягнення боргу за кредитним договором та втратив право задовольнити свої майнові вимоги до іпотекодавця - ОСОБА_4, за рахунок переданого в іпотеку майна, то вимоги про припинення іпотечного договору є обґрунтованими.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з вимогами статті 17 Закону України Про іпотеку , статей 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки згідно зі статтею 17 Закону України Про іпотеку . Отже, такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, закон не передбачає.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, просив скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області 22 серпня 2016 року та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року, договір поруки від 27 березня 2008 року, укладений між ТОВ Український Промисловий банк та ОСОБА_4, визнано припиненим.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що позичальник припинив виконувати свої зобов'язання за кредитним договором у грудні 2011 року, а пред'явлений банком у квітні 2014 року позов про стягнення заборгованості було залишено без розгляду, а тому порука є припиненою. Відповідно до Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За загальним правилом, яке випливає з призначення акцесорних зобов'язань, і порука, і іпотека припиняються із припиненням забезпеченого ними зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Виходячи із однорідної юридичної природи поруки (та застави) як засобів забезпечення виконання зобов'язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 575 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку , іпотека як вид застави припиняється у разі припинення основного зобов'язання (кредитного договору). Тому за відсутності обґрунтованої вимоги кредитора на момент вирішення спору про припинення іпотеки слід вважати іпотеку припиненою.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 Припинення зобов'язання ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає . Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України Про іпотеку ).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку ). Натомість Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку .

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 5 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16. Зазначена правова позиція у судовій практиці є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми права, дійшов правильного висновку про те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором. Отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку .

Посилання касаційної скарги на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-118цс16 від 6 липня 2016 року безпідставні, оскільки у зазначеній справі йдеться про інші фактичні обставини, коли основне зобов'язання припинено виконанням та за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості .

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк