Рішення
від 03.07.2018 по справі 910/3971/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2018Справа №910/3971/18 За позовом Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан ВДМ"

про стягнення 46 527,30 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Грицай Д.Ю. за дов.;

від відповідача - не з'явився.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан ВДМ" про стягнення 46 527,30 грн. за договором №17/33-юр від 07.04.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов договору №17/33-юр від 07.04.2014 не було здійснено оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи №910/3971/18 ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі №910/3971/18 призначено на 05.06.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2018 відкладено судове засідання у справі №910/3971/18 на 03.07.2018.

В судове засідання 03.07.2018 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвали суду були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Радищева, буд.10.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого строку зберігання).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 03.07.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просив суд задовольнити позов.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.04.2014 між Казенним підприємством "Науково-виробничий комплекс "Іскра" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мерідіан ВДМ" (далі - відповідач, виконавець) було укладено Договір №17/33-юр (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору замовник зобов'язується постачати непридатне до використання обладнання, комплектуючі до обладнання, брухт та відходи виробництва, що містять дорогоцінні, чорні та кольорові метали (далі - сировина) у відповідності до вимог даного договору та Інструкції про порядок одержання використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (Наказ Міністерства фінансів України №84 від 06.04.1998р. зі змінами та доповненнями).

Згідно з п. 1.2. Договору виконавець зобов'язується прийняти, розібрати, підготувати до утилізації та утилізувати сировину, встановити вміст дорогоцінних металів у партії сировини та сплатити замовнику вартість вилучених в результаті переробки дорогоцінних, чорних та кольорових металів у порядку, визначеному в даному Договорі.

Відповідно до п. 2.2. Договору виконавець зобов'язується сплатити замовнику вартість вилучених дорогоцінних, чорних та кольорових металів за цінами, які вказані у Додатку №1, Додатку №2, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Виконавець приймає від замовника сировину згідно опису (Додаток №4) Прийомка оформлюється Актом прийому-передачі на території замовника (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що виконавець визначає кількість дорогоцінних, чорних та кольорових металів, які входять до складу обладнання по фактичному вилученню за результатами переробки (утилізації) і надає замовнику: Акт переробки сировини, Акт утилізації відходів (Додаток №5, Додаток №6 до Договору) та паспорт переробки.

03.10.2014 між позивачем та відповідачем підписаний Акт №2 прийому передачі сировини, згідно якого позивач передав відповідачу 15 найменувань обладнання, за результатами переробки якого 07.04.2015 сторонами підписано Акт №2 переробки сировини, Акт №2 утилізації відходів та Паспорт №2 переробки сировини, у відповідності до яких загальна вартість матеріалів, отриманих в результаті переробки сировини становить 99 731,40 грн., без ПДВ.

Згідно з п. 4.3. Договору кінцевий розрахунок за прийняту сировину здійснюється сторонами за результатами переробки всієї партії сировини на підставі Акту переробки сировини, Акту утилізації відходів (Додаток №5, Додаток №6 до Договору) та паспорту переробки, які виписує виконавець, з урахуванням затрат на переробку та проводить не пізніше 60 календарних днів з моменту отримання сировини за Актом прийому - передачі (Додаток №3).

Відповідно до Акту прийому-передачі сировини кінцевий розрахунок здійснюється після завершення переробки, але не пізніше 170 днів з дати отримання сировини. З огляду на вищеперераховані обставини розрахунок мав бути здійснений відповідачем до 11.05.2015.

З метою своєчасного виконання умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №21014 від 01.04.2015 на суму 24 863,90 грн. (оскільки 74 867,50 грн. були сплачені відповідачем раніше), в якому зазначений період оплати на протязі 10 днів .

Проте, в порушення умов Договору відповідачем не сплачена оплата вищезазначеного рахунку. Претензія позивача №1096/21/292-юр від 21.12.2015 на суму 35 445,80 грн., а також повторна претензії №1197/21/306-юр від 01.11.2016 на суму 37 108,51 грн. та №410/21/88-юр від 26.04.2017 на суму 42 043,90 грн. відповідачем не отримані та повернуті відповідачу із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого строку зберігання) (оригінали поштових повернень містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання зобов'язань, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за отриманий товар. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 24 863,90 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 13 883,09 грн., 3% річних у розмірі 2 211,00 грн., пені у розмірі 3 828,90 грн. та 7% штрафу у розмірі 1740,41 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору №17/33-юр від07.04.2014 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №17/33-юр від 07.04.2014 позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується актом прийому-передачі сировини №2 від 23.10.2014 на суму 145 301,00 грн. та наявний Акт №2 переробки сировини від 07.04.2015 та Паспорт від 07.04.2015 №2 переробки сировини до акту переробки сировини від 23.10.2014, у відповідності до яких загальна вартість матеріалів, отриманих в результаті переробки сировини становить 99 731,40 грн., без ПДВ.

Судом встановлено, що з метою своєчасного виконання умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №21014 від 01.04.2015 на суму 24 863,90 грн. (оскільки 74 867,50 грн. були сплачені відповідачем раніше), в якому зазначений період оплати на протязі 10 днів .

Проте, в порушення умов Договору відповідачем не виконано обов'язок за договором щодо оплати вищезазначеного рахунку.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан ВДМ" перед Казенним підприємством "Науково-виробничий комплекс "Іскра"за Договором №17/33-юр від 07.04.2014 становить 24 863,90 грн.

Отже, Суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату вартості отриманого й прийнятого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 24 863,90 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за період з 11.04.2015 по 21.03.2018 в розмірі 2 211,00 грн. та інфляційні за період з квітня 2015 року по березень 2018 року в розмірі 13 883,09 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання зобов'язань, передбачених цим Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за період прострочки відповідачем сплати за отриманий товар за Договором з 11.04.2015 по 21.03.2018 в розмірі 2 211,00 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем, вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 13 883,09 грн. за поставлений товар, за період з квітня 2015 року по березень 2018 року підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 828,90 грн. та 1 740,41грн. штрафу за порушення строків виконання, відповідно до ст.230-232 Господарського кодексу України, задоволенню не підлягають з наступного.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як пені та штраф, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання, відповідно до п.2 ст.231 ГК України сторони не досягли, а тому, вимога позивача стягнути з відповідача пені в сумі 3 828,90 грн. та 7% штрафу у сумі 1 749,41грн. за порушення строків виконання зобов'язання визнається судом необґрунтованою.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він вимагає стягнути з відповідача зазначену неустойку, суд визнає помилковими з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг),.з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зазначеною нормою врегульований лише розмір неустойки, проте вона не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України, за наявності обставин, якими в цій статті обумовлено їх застосування.

Відповідно до п. 7.1 Договору за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України відшкодовує завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення зобов'язань, позивачем не вказаний, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 828,90 грн. пені та 7% штрафу у сумі 1 749,41грн. задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог в частині стягнення 24 863 грн. 90 коп. основного боргу, 13 883,09грн. інфляційних втрат та 2 211,00грн. 3% річних.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, в сумі 24 863 грн. 90 коп. основного боргу, 13 883,09грн. інфляційних втрат та 2 211,00грн. 3% річних.

В частині стягнення пені та штрафу суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан ВДМ" (03680, м. Київ, вул. Радищева, будинок 10, ідентифікаційний код 38185590) на користь Казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" (69071, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Магістральна, будинок 84, ідентифікаційний код 14313866) 24 863 (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три) грн. 90 коп. основного боргу, 2 211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 00 коп. 3% річних, 13 883 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 09 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1 552 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 42 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.07.2018

Суддя І.І. Борисенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення03.07.2018
Оприлюднено23.07.2018
Номер документу75424842
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/3971/18

Рішення від 03.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Рішення від 03.07.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 05.06.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 04.04.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні