Рішення
від 11.07.2018 по справі 902/140/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2018 р. Cправа № 902/140/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Граніт", с.Забране, Малинський район, Житомирська область.

до: Фізичної особи - підприємця Крижанівського Вадима Абдіжаліловича, с.Вовчок, Немирівський район, Вінницька область

про стягнення 460 790,00 грн

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

За участю представників:

позивача: Горлов Єгор Сергійович, довіреність № б/н від 26.01.2018 р. дійсна до 26.01.2023 р.

відповідача: не з'явився.

присутній: ОСОБА_3, посвідчення водія НОМЕР_2 дата видачі 02.08.2014 р .

В С Т А Н О В И В :

Приватним підприємством "Граніт" заявлено позов до Фізичної особи-підприємця Крижанівського Вадима Абдіжаліловича про стягнення 460 790 грн 00 коп., що складаються з 90 860 грн 00 коп. попередньої оплати та 369 930 грн 00 коп. штрафу за договором № 0710 від 24.10.2017р.

Ухвалою суду від 23.03.2018 р. (суддя Матвійчук В.В.) за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/140/18 в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 19.04.2018 р.

Ухвалою суду від 19.04.2018 р. відкладено підготовче засідання до 21.05.2018 р.

Відповідно до ухвали суду від 21.05.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.06.2018 р.

19.06.2018 р. розгляд справи не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 19.06.2018 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/140/18, за результатами якого справу передано на розгляд судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 25.06.2018 р. справу новим складом суду прийнято до свого провадження та призначено у ній судове засідання для розгляду по суті на 11.07.2018 р.

В судове засідання 11.07.2018 р. представник відповідача не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією.

Факт належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 2285500005876.

Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне.

Відповідно до відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 7-8 ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористалися своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому суд констатує, що з моменту відкриття провадження у справі (ухвала суду 23.03.2018 р.) відповідачем не подано до суду жодного клопотання (заяви), щодо неможливості забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, пояснення стосовно наявного в суді спору, тощо.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/140/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду від 23.03.2018 р., 19.04.2018 р., 21.05.2018 р. та 25.06.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72925325, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73599032,http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74158545, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74895751).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ел рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним , є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті , крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу , суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні представником позивача до суду подано клопотання б/н від 11.07.2018 р. про долучення до матеріалів справи витягу з ЄДРСР.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з Фізичною особою-підприємцем Крижанівським Вадимом Абіджаліловичем Договору № 0710 від 24.10.2017 р. та підписання заявки № 1 від 24.10.2017 р., відповідно до умов яких відповідач, як перевізник, зобов'язався надати замовнику (ПП "Граніт") послуги з перевезення вантажу у міжнародному транспортному сполученні.

За твердженням позивача, ним згідно заявки № 1 від 24.10.2017 р. перераховано ФОП Крижанівському В.А. в якості авансу оплату послуг в сумі 87 350 грн , які останній не надав, та вказану суму оплати позивачеві не повернув.

З огляду на вказане, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 460 790 грн 00 коп. заборгованості з яких 90 860 грн 00 коп. попередньої оплати з урахуванням курсової різниці та 369 930 грн 00 коп. штрафу за договором № 0710 від 24.10.2017р

Матеріали справи не містять ні відзиву, ні письмового пояснення з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказав власну процесуальну позицію щодо поданого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів, слідує, що 24.10.2017 р. між Приватним підприємством "Граніт" (Замовник, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Крижанівським Вадимом Абдіжаліловичем (Перевізник, Відповідач) укладено договір № 0710 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом даного Договору є доручення надане замовником перевізнику на надання послуг з перевезення вантажу вказаного в заявці відповідності до вимог законодавства України та Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, а замовник прийняти та оплатити належним чином послуги надані перевізником при перевезенні вантажу (а.с. 12-15, т. 1).

Відповідно до п. 1.2. Договору конкретні умови по перевезенню оформляються заявками Замовника на перевезення вантажу, в яких вказуються конкретні умови для належного виконання умов Договору.

Заявка на перевезення вантажу повинна бути в письмовій формі і скріплена печатками і підписами замовника і перевізника. Сторони визнають юридичну силу заявки на перевезення переданої факсимільним зв'язком (п. 1.3. Договору).

Згідно зі п. 2.3. Договору строк доставки вантажу обумовлюється в заявці на перевезення, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.п. 3.2.1., 3.2.6. Договору перевізник зобов'язується: надати автотранспортні засоби в строки обумовлені раніше; здійснити своєчасну подачу автомобіля під загрузку, своєчасну доставку вантажу в пункт призначення і здачу його вантажоодержувачу, а у випадку порушення оплатити штраф в розмірі 100,00 Євро за кожну добу прострочення.

Розділом 7 Договору сторонами погоджено, що до спільних правовідносин застосовуються норми законодавства України.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 р. (п. 8.1. Договору).

24.10.2017 р. сторонами підписано заявку № 1 до Договору, в якій останніми, наряду з іншим, погоджено маршрут перевезення: Айдовщина (Словенія) - с. Буки Малинський район Житомирської області (Україна), найменування вантажу - Гусеничний екскаватор LIEBHERR R952, його вагу (об'єм), тип автомобіля, дату завантаження - 14 робочих днів з дня отримання авансового платежу , адресу завантаження та найменування вантажовідправника - "Балавто", Айдовщина О.О.О Товарницка цеста 5 б, 5270 Айдовщина, вантажоодержувача, вартість послуг, нормативний простій (а.с.16, т. 1).

При цьому у заявці сторонами в її розділі 15 "Вартість перевезення, умови оплати" погоджено вартість перевезення в розмірі 8000 Євро за авто, з яких 2 800 Євро передоплата по курсу НБУ на р/с Перевізника з моменту підписання Договору на перевезення.

Вказана заявка до Договору скріплена печатками обох сторін Договору.

Цього ж дня, відповідачем виставлено позивачу рахунок № 035 на передоплату за послуги міжнародного перевезення вантажу за маршрутом Словенія-Україна на суму 87 350 грн 00 коп. (а.с. 17, т. 1).

25.10.2017 р. позивачем згідно платіжного доручення № 250 від 25.10.2017 р. перераховано відповідачу в якості передоплати за транспортні послуги кошти в сумі 87 350 грн 00 коп. (а.с. 18, т. 1).

Однак, як слідує з матеріалів справи, автомобіль зазначений в заявці на перевезення вантажу протягом 14 робочих днів з дня отримання авансового платежу відповідачем не подано .

Докази подачі останнім автомобіля у інший період та докази протилежного у справі відсутні.

Між тим, в справі наявна претензія позивача б/н від 06.02.2018 р. адресована відповідачу з вимогою протягом п'яти банківських днів з дня отримання претензії здійснити перерахування на розрахунковий ПП "Граніт" 314 041 грн 00 коп., з яких 2 800 євро борг та 9100 євро штраф (а.с. 20, т. 1).

Неповернення відповідачем коштів перерахованих йому позивачем в якості авансу стало підставою звернення ПП "Граніт" з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір перевезення вантажу.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтями 908, 909 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з приписами ст.ст.920, 921 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як вказувалось вище, умовами розділу 4 заявки № 1 від 24.10.2017 р., яка є невід'ємною частиною Договору сторонами погоджено дату завантаження вантажу протягом 14 робочих днів з дня отримання авансового платежу.

Однак, як свідчать матеріали справи, з моменту перерахування коштів (25.10.2017 р.) автомобіль зазначений в заявці на перевезення вантажу протягом 14 робочих днів з дня отримання авансового платежу відповідачем не подано.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся , позаяк матеріалами справи підтверджено факт перерахування грошових коштів відповідачу в якості попередньої оплати та наявність факту порушення зобов'язання зі сторони відповідача щодо здійснення автомобільного перевезення, яке ним не було виконано .

Разом з тим позовні вимоги ПП "Граніт" в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню судом частково в сумі перерахованого позивачем авансу на виконання перевезення визначеного Заявкою, що складає 87 350 грн 00 коп.

В задоволенні решти заявленого позивачем до стягнення боргу в сумі 3 510 грн 00 коп. , який за своєю суттю є курсовою різницею, суд відмовляє з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно аналізу положень чинного в Україні законодавства, курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Як слідує з матеріалів справи, умовами Заяви сторонами погоджено вартість перевезення та суму авансу в іноземній валюті Євро.

В той же час суму авансу позивачем перераховано в грошовій одиниці - гривні. Доказів того, що на момент перерахування авансу позивачем було здійснено конвертацію іноземної валюти в сумі 2 800 Євро в національну грошову одиницю матеріали справи не містять та позивачем не надано, в зв'язку з чим нарахування курсової різниці та заявлення її позивачем до стягнення з відповідача є безпідставним, з огляду на що позов в частині стягнення 3 510 грн 00 коп. боргу (курсової різниці) задоволенню судом не підлягає.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 369 930 грн 00 коп. штрафу , за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

У відповідності до п.п.3, 4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом , пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 3.2.6. Договору сторони погодили, що у випадку порушення умов вказаного пункту Договору стосовно здійснення своєчасної подачі автомобіля під завантаження своєчасної доставки вантажу в пункт призначення і передачу його вантажоодержувачу, перевізник зобов'язаний сплати штраф в розмірі 100 Євро за кожну добу прострочення.

Таким чином заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафу в сумі 369 930 грн 00 коп. нарахованого за період з 07.11.2017 р. (момент виникнення прострочення) по 02.03.2018 р. (день подачі позовної заяви) є правомірними та обґрунтованими, такими що відповідають умовам Договору та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності розрахунку штрафу не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафу , з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права .

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність .

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі , а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу , пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги наступні обставини:

- розмір заявленого до стягнення штрафу ( 369 930 грн 00 коп .) значно перевищує (в 4,16 раз) розмір основного боргу ( 87 350 грн 00 коп. ), тобто є явно неспівмірним із вказаною сумою боргу та складає 423,50 % боргу;

- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу (неповернутого авансу).

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 40 000 грн 00 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як визначає ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) чи відсутності вини в допущеному ним порушенні зобов'язання.

Враховуючи викладене заявлений Приватного підприємства "Граніт" позов підлягає задоволенню судом частково із врахуванням відмови в задоволенні позову в частині стягнення 3 510 грн 00 коп. та зменшення штрафу до 40 000 грн 00 коп.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням судових витрат в частині зменшеної суми штрафу на відповідача .

11.07.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Крижанівського Вадима Абдіжаліловича, с.Вовчок (Вовчоцька сільська рада), Немирівський район, Вінницька область, 22855 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Граніт", с.Забране, Малинський район, Житомирська область, 11653 (ідентифікаційний код - 32883145) - 87 350 грн 00 коп. - боргу, 40 000 грн 00 коп. - штрафу, 6 419 грн 91 коп . - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 3 510 грн 00 коп. боргу, 329 930 грн 00 коп. штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 23 липня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - с. Забране, Малинський район, Житомирська область, 11653.

3 - відповідачу - с. Вовчок, Немирівський район, Вінницька область, 22855.

СудГосподарський суд Вінницької області
Дата ухвалення рішення11.07.2018
Оприлюднено23.07.2018
Номер документу75425448
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —902/140/18

Судовий наказ від 14.08.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Банасько О.О.

Рішення від 11.07.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Банасько О.О.

Ухвала від 25.06.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Банасько О.О.

Ухвала від 21.05.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Ухвала від 10.05.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Ухвала від 19.04.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Ухвала від 19.04.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

Ухвала від 23.03.2018

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Матвійчук В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні