Рішення

від 20.07.2018 по справі 910/7855/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2018Справа № 910/7855/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7855/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства

"ХАРТРОН-ІНКОР ЛТД"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група

"Український енергосоюз"

про стягнення 680 124,61 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Хартрон-Інкор ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Український енергосоюз" стягнення 680 124,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором №8016/17 від 08.09.2017р. в частині повної оплати отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 605 116,80 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 58 284,83 грн., інфляційні втрати - 11 550,47 грн. та 3% річних - 5 172,51 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 19.07.2018р.

Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, хоча за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу , та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу .

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України , у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.06.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01010, м. Київ, вул. Лаврська,4В, кім.45.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.06.2018р. був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за зазначеною адресою не проживає .

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за зазначеною адресою не проживає свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду про відкриття провадження у справі та про виклик у судове засідання в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України .

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.06.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 19.07.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України , не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України .

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2017р. між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір №8016/17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві обладнання (далі - товар) у відповідності з додатками до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п.1.2. договору, номенклатура, асортимент, кількість, якість, ціна товару, а також умови і термін його передачі визначаються в договорі та додатках до нього.

Згідно п. 1.3. договору, технічні характеристики товару повинні відповідати визначеним у додатку № 2.

Сторонами 27 жовтня 2017р. була підписана додаткова угода №1 до договору №8016/17 від 08.09.2017р. Зазначеною додатковою угодою були внесені зміни до специфікації комплекту поставки (додаток № 1 до договору № 8016/17 від 08.09.2017р., а також був змінений пункт 4.1. договору.

Так, відповідно до п. 4.1. в редакції додаткової угоди до договору вартість товару складає 1 680 880,00 грн., крім того ПДВ 20% - 336 176,00 грн., всього з ПДВ 2 017 056,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця наступним чином:

Згідно п. 4.2.1. договору, покупець перераховує попередню оплату за товар у розмірі 50% від вартості товару за цим договором, враховуючи ПДВ 20% протягом 5 (п'яти) календарних днів після підписання цього договору.

У п. 4.2.2. договору визначено, що покупець здійснює оплату у розмірі 20% від вартості товару протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання повідомлення про готовність товару до поставки.

Покупець здійснює остаточний розрахунок у розмірі 30% від вартості товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару (п. 4.2.3. договору).

Згідно п. 5.7. договору, у випадку порушення строків оплати, згідно пунктів: 4.2.2, 4.2.3, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 5.8. договору передбачено, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.9. договору, позовна давність про стягнення штрафних санкцій, пені становить 3 роки.

Згідно підписаної представниками сторін накладної №8016 від 22.01.2018р., позивач поставив відповідачу товар за договором на загальну суму 2 017 056,00 грн. Повноваження особи, яка підписала накладну №8016 від 22.01.2018р. з боку відповідача, підтверджується довіреністю №1901.1 від 19.01.2018р.

Відповідачем було проведено оплату на суму 1 411 939,20 грн. за умовами пунктів 4.2.1. та 4.2.2. договору, згідно платіжних доручень № 438 від 22.09.2017р. на суму 950 019,00 грн., № 585 від 02.11.2017р. на суму 58 509,00 грн., № 422 від 18.01.2018р. на суму 403 411,20 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив остаточний розрахунок у сумі 605116,80 грн., що складає 30% від вартості товару згідно п. 4.2.3. договору протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару не провів, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість, за прострочення якої нараховано пеню - 58 284,83 грн., 3% річних - 5 172,51 грн., інфляційні втрати - 11 550,47 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи, а саме підписаною уповноваженими представниками сторін накладною №8016 від 22.01.2018р. підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 2 017 056,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору передбачено, що покупець перераховує попередню оплату за товар у розмірі 50% від вартості товару за цим договором, враховуючи ПДВ 20% протягом 5 календарних днів після підписання цього договору (п. 4.2.1. договору), та у розмірі 20% від вартості товару протягом 5 банківських днів після отримання повідомлення про готовність товару до поставки (п. 4.2.2. договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено оплату на суму 1 411 939,20 грн. за умовами пунктів 4.2.1. та 4.2.2. договору згідно платіжних доручень № 438 від 22.09.2017р. на суму 950 019,00 грн., № 585 від 02.11.2017р. на суму 58 509,00 грн., № 422 від 18.01.2018р. на суму 403 411,20 грн.

Решту 30% від вартості товару покупець оплачує протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару (п. 4.2.3. договору).

З огляду на викладене відповідач мав здійснити оплату 30% вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, тобто до 21.02.2018 року включно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в силу положень ст.692 Цивільного кодексу України строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №8016/17 від 08.09.2017р. в розмірі 605 116,80 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати поставленого товару за договором, позивачем заявлено до стягнення з останнього пеню - 58 284,83 грн., 3% річних - 5 172,51 грн., інфляційні втрати - 11 550,47 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є арифметично вірним, тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення.

Однак, з урахуванням ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України , з відповідача підлягає стягненню сума пені, заявлена позивачем, а саме - 58 284,83 грн. .

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №8016/17 від 08.09.2017р. щодо своєчасної оплати поставленого товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню в розмірі 605 116,80 грн. основного боргу, 58 284,83 грн. пені, 11 550,47 грн. інфляційних втрат та 5 172,51 грн. 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129 , 236-238 , 247-252 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Український енергосоюз" (01010, м. Київ, вулиця Лаврська, будинок 4 В, кімната 45; ідентифікаційний код 31636609) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "ХАРТРОН-ІНКОР ЛТД" (61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, будинок 1; ідентифікаційний код 25187880) заборгованість в сумі 605 116 грн. 80 коп. , пеню в сумі 58 284 грн. 83 коп., 3% річних в сумі 5 172 грн. 51 коп., інфляційні втрати в сумі 11 550 грн. 47 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 10 201 грн. 87 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.07.2018р.

Суддя А.І. Привалов