Рішення

від 17.07.2018 по справі 922/1295/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1295/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга С", м. Харків про стягнення 133 441,36 грн. за участю представників:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга С" (відповідача) про стягнення 133 441,36 грн. заборгованості за Договором № 2017-80Х поставки нафтопродуктів автомобільними партіями від 25.09.2017, з яких: основний борг в розмірі 111 664,22 грн., 3% річних в розмірі 1 551,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 010,49 грн. та пеня в розмірі 16 215,45 грн. Позивач також просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 001,62 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.06.2018 відкрито провадження у справі № 922/1295/18; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26 червня 2018 року.

В судовому засіданні 26.06.2018 суд оголосив перерву до 17 липня 2018 року. Вказану ухвалу занесено до протоколу судового засідання.

10 липня 2018 року до суду надійшли письмові пояснення позивача щодо нормативних документів. використаних під час розрахунку штрафних санкцій (вх. № 19929), які були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 17.07.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав. Копію ухвали Господарського суду Харківської області від 05.06.2018, яку було надіслано на юридичну адресу відповідача: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 65, оф. 210 (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) не було вручено адресатові "за закінченням встановленого терміну зберігання", про що свідчить довідка відділення поштового зв'язку (том 1, арк.с. 58).

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу за юридичною адресою (довідка поштового відділення про причини повернення арк. с. 58), а відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи, що неявка учасників справи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи, визначені ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОЛІГА С" (покупець) укладено Договір № 2017-80Х поставки нафтопродуктів автомобільними партіями, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати нафтопродукти у власність покупця, для використання ним у власних потребах, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, надалі - "Товар" відно до умов Договору та Додаткових угод до нього.

Поставка ОСОБА_1 здійснюється окремими партіями. Обсяги, асортимент, терміни поставки та умови транспортування визначаються Додатковою угодою до цього Договору, погодженою сторонами і після її підписання є невід'ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1., 1.2. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що кількість ОСОБА_1, що поставляється за Договором, визначається в Додаткових угодах до Договору.

Згідно п.п. 5.1., 5.2. Договору відвантаження ОСОБА_1 здійснюється на підставі заявки Покупця і підписаної Сторонами Додаткової угоди. ОСОБА_1 поставляється Покупцю партіями, у кількості та за ціною, визначеними Додатковими угодами.

При відвантаженні автомобільним транспортом Постачальника - дата поставки ОСОБА_1 зазначена в товаро - транспортній накладній (п. 5.8. Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено проведення 100 % предоплати за ОСОБА_1.

Також 08.11.2017 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 2017-80Х поставки нафтопродуктів від 25.09.2017 на поставку дизельного пального в кількості 4,221 тн. Умови оплати встановлені сторонами в п. 4 - на протязі 10 банківських днів до 23.11.2017.

На виконання умов Договору № 2017-80Х поставки нафтопродуктів від 25.09.2017 та Додаткової угоди № 2 до нього, Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" було поставлено, відповідачу ОСОБА_1 на загальну суму 116 664,22 грн., що підтверджується накладною на реалізацію № ТА000002264 від 08.11.2017 (повноваження представника покупця на отримання ОСОБА_1 підтверджуються Довіреністю № 9 від 07.114.2017) та товаро-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № ТА000002264 від 08.11.2017.

Проте відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами Договору, розрахунок з позивачем не провів, чим порушив взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного проведення оплати вартості отриманого від позивача дизельного пального.

У зв`язку з порушенням ТОВ "Агроліга С" умов Договору № 2017-80Х від 25.09.2017, Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на адресу відповідача була направлена Претензія - вимога № 21/04-1419/1 від 02.01.2018 щодо сплати суми заборгованості в розмірі 116 664,22 грн.

Вимоги позивача були задоволені лише частково: відповідач провів оплату в сумі 5 000,00 грн. (згідно платіжного доручення № 166 від 16.03.2018). Таким чином, основна заборгованість в розмірі 111 664,22 грн. залишилась за ТОВ "Агроліга С", що стало підставою для звернення ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" до суду із відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Окремим видом зобов'язання є договір поставки. Як передбачено ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач має заборгованість за отримане в листопаді 2017 року від позивача дизельне пальне в розмірі 111 664,22 грн. Докази погашення вказаного боргу та виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за Договором в повному обсязі в матеріалах справи відсутні. За даних обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 111 664,22 грн. грн. основної заборгованості є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв"язку з недотриманням відповідачем умов Договору щодо оплати ОСОБА_1, позивач просить стягнути з ТОВ "Агроліга С" також 3% річних в розмірі 1 551,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 010,49 грн. та пеню в розмірі 16 215,45 грн. (за період з 24.11.2017 - 07.05.2018).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку, що відповідне нарахування 4 010,49 грн. інфляційних втрат та 1 551,20 грн. - 3% річних є арифметично правильним та відповідає нормам чинного законодавства, а тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Розглянувши заявлені ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені) в сумі 16 215,45 грн., господарський суд визнав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов'язань з боку відповідача.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 Цивільного кодексу України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 551 Цивільного кодексу України також визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, суд зазначає, що п. 6 ч. 231 Господарського кодексу України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлють лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін.

Оскільки умовами укладеного між сторонами Договору № 2017-80Х поставки нафтопродуктів автомобільними партіями від 25.09.2017 не передбачено відповідальності відповідача у випадку несвоєчасного розрахунку за отриманий ОСОБА_1 у вигляді сплати пені, а відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача неустойки за таке прострочення суд визнає не правомірними та відмовляє в задоволенні позову щодо стягнення 16 215,45 грн.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо стягнення з ТОВ "Агроліга С" основної заборгованості за Договором № 2017-80Х поставки нафтопродуктів від 25.09.2017 в розмірі 111 664,22 грн., 3% річних в розмірі 1 551,20 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 010,49 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до суми задоволених позовних вимог та підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 1 758,38 грн.

Керуючись ст. ст. 173-175, 193, 231, 265, 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 548, 551, 610-612, 625, 627, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 13, 73, 74, 86, 129, 202, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга С" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 65, оф. 210, код ЄДРПОУ 41446955) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448) суму основного боргу в розмірі 111 664,22 грн., 3% річних у розмірі 1 551,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 010,49 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 758,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 16 215,45 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 20.07.2018 р.

Суддя ОСОБА_2

Справа № 922/1295/18