Рішення

від 16.07.2018 по справі 813/1148/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/1148/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області(далі - Ліквідаційна комісія ГУ МВС України, відповідач-1), Головного управління Національної поліції у Львівській області(далі - ГУ НП у Львівській області, відповідач-2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільненні зі служби;

- зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних позивачеві сум (за невикористані дні відпустки) нарахувавши та виплативши позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік при звільненні зі служби;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних позивачеві сум (за невикористані дні відпустки) нарахувавши та виплативши позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2016 році при звільненні позивача зі служби.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що звільнився з ГУ НП у Львівській області 29.09.2017 року за станом здоров'я та звернувся до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із проханням про виплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки у 2013 та у 2014 році, однак отримав відповідь про те, що підстав для виплати грошової компенсації немає, оскільки така виплачується за невикористану відпустку в році звільнення. Окрім цього, Головне управління Національної поліції у Львівській області не здійснило остаточний розрахунок з позивачем, а саме не виплатило йому грошової компенсації за час невикористаної відпустки у 2016 році, що є порушенням ст.24 Закону України Про відпустки . За таких обставин, позивач просить суд зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області та Головне управління Національної поліції у Львівській області виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2013, 2014 та 2016 роки.

Ухвалою суду від 16.04.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

23.05.2018 Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що спірні правовідносини регулюються Законом України Про міліцію , Законом України Про Національну поліцію та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до яких грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується в році звільнення. Окрім цього, відповідач-1 зазначає, що позивачу було виплачену таку компенсацію за 2015 рік під час проходження служби в ГУ МВС України, а в 2013 та у 2014 роках позивач проходив службу в УМВСУ на Львівській залізниці, тому Головне управління МВС України у Львівській області як окрема юридична особа не зобов'язане здійснювати позивачу виплату за невикористану відпустку за цей період. Відповідач-1 також вказав, що у зв'язку з ліквідацією Головного управління МВС України у Львівській області, воно припинило трудові відносини з позивачем ще у 2015 році, однак він до суду не звертався, а відтак не вбачав порушення своїх прав.

Відповідач-2 правом на подання відзиву, відповідно до ст. 162 КАС України не скористався.

Сторони в судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у відсутності сторін.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходив з наступного.

Як встановив суд, ОСОБА_1 з 01.09.1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом ГУ НП у Львівській області № 774/о/с від 29.09.2017 на підставі рапорта ОСОБА_1 від 21.09.2017 та свідоцтва про хворобу від 19.09.2017 року № 366 виданого ВЛК ДУ ТМО МВС України у Львівській області , позивач звільнений зі служби в поліції.

Як стверджує позивач, у день звільнення із служби з органів Національної поліції у Львівській області, де позивач проходив службу, відповідач-2 не здійснив з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки у 2016 році.

Окрім цього, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України із проханням про виплату грошової компенсації за 2013, 2014 роки, однак отримав лист від 23.01.2018 року № Оп-5/13/26-2018 (а. с. 13), в якому відповідач-1 зазначив, що підстав для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2013 і 2014 роки немає,так як компенсація за невикористану відпустку виплачується в році звільнення.

Таким чином, отримавши відмову у вчиненні відповідачами певних дій та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Статтею 4 Закону України Про міліцію (який був чинним на час проходження позивачем служби і звільнення з Головного управління МВС України у Львівській обасті) було передбачено, що правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Також ч.1 ст. 18 цього Закону було встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 було затверджене таке Положення, яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Абзацом 2 п. 56 зазначеного Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як вбачається із змісту наведеної вище норми, нею врегульовано лише питання виплати особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку. Однак даний пункт як і інші норми Положення не передбачають виплати такої компенсації за невикористані відпустки у попередніх роках, але, водночас, зазначеним Положенням не встановлено заборони виплачувати компенсацію за ці роки, тобто ним не врегульовано дане питання.

Відповідно до п.10 ст.93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до Закону.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, враховуючи, що нормами спеціального акту законодавства, який визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, а саме Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ , затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, не врегульовано питання виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану відпустку у роках, що передують року звільнення, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин в цій частині підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими передбачено виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.

Зокрема, суд вважає, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, Закону України "Про відпустки".

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Також відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму .

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, позивач звертався із заявою до відповідача-1 із проханням виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку за 2013,2014 роки, однак Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України відмовила у наданні такої компенсації з посиланням на спеціальне законодавство, а саме на п.52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, відповідно до якого компенсація за невикористану відпустку виплачується в році звільнення. Така компенсація була виплачена позивачу за 2015 рік у зв'язку із звільненням з ГУ МВС у Львівській області. Посилання відповідача -1 у своєму відзиві на те, що позивач проходив службу в УМВС України на Львівській залізниці є необгрунованими, оскільки відповідно до відповіді на заяву позивача 4/9 від 16.01.2018 року Ліквідаційна комісія УМВС на Львівській залізниці зазначила, що позивача було відряджено у розпорядження ГУ МВС України у Львівській області, а, отже, виконання вимог щодо компенсації за невикористану відпустку не належить до компетенції Ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці.

Окрім цього, відповідач-2 у відповіді на листи позивача, посилався на спеціальні норми законодавства, зокрема Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким не врегульовано питання компенсації за невикористану відпустку у попередніх роках, тому суд вважає за необхідне застосовувати норми Кодексу законів про працю та Закону України "про відпустки".

Відповідно до довідки УМВС України на Львівській залізниці №118 від 27.07.2018 року (а.с. 17) невикористана відпустка ОСОБА_1 становить за 2013 рік - 45 діб, за 2014 рік - 45 діб.

Відповідно до довідки ГУ НП у Львівській області № О-34/Зі/05/43/20-2018 від 30.03.2018 року (а.с. 25) невикористана частина відпустки ОСОБА_1 становить 45 календарних днів.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільненні зі служби та визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік при звільненні зі служби, належить задовольнити.

У силу ч.4 ст.242 КАС України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, всупереч обов'язку доказування, закріпленому у ст.77 КАС України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено тих обставин, що стали підставою для оскаржуваної бездіяльності.

Таким чином, за результатами системного аналізу приписів зазначеного законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 241-247, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільненні зі служби.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних ОСОБА_1 сум (за невикористані дні відпустки), нарахувавши та виплативши ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік при звільненні зі служби.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних ОСОБА_1 сум (за невикористані дні відпустки), нарахувавши та виплативши ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2016 році при звільненні позивача зі служби.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2018.

Суддя В.М. Сакалош