Постанова

від 04.07.2018 по справі 461/2328/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 461/2328/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/6012/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і Савуляк Р.В.

при секретарі Куцик І.Б.

з участю представника позивача ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 15 серпня 2017 року по справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_5 ОСОБА_6, трнтя особа - ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2016 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_5 ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунутвання позовних вимог позивач покликається на те, що земельна ділянка площею 0,0691 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста Львова. Розпорядження вказаною земельною ділянкою може здійснюватись виключно територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради шляхом прийняття рішень (ухвал) на засіданнях сесії Львівської міської ради. Будь-який інший спосіб розпорядження вказаною земельною ділянкою суперечить вимогам діючого законодавства, порушує публічний порядок та моральні засади суспільства. Окрім того, позивач покликається на ч. 1 ст. 143 Конституції України, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, які визначають виключну компетенцію органу місцевого самоврядування здійснювати розпорядження землями комунальної власності, в тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам. З огляду на вищевказані норми, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-2335/2009 року, яке стало підставою вибуття земельної ділянки площею 0,0691 га по АДРЕСА_1 з володіння територіальної громади міста Львова та подальшого відчуження земельної ділянки на користь відповідачів, є неправомірним. Даний факт підтверджується тим, що вищевказане судове рішення було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року. Вказана обставина свідчить про вибуття земельної ділянки площею 0,0691 га по АДРЕСА_1 з володіння територіальної громади міста Львова поза її волею, а також наявність претензій щодо права власності на даний об'єкт у відповідачів. Враховуючи вищенаведене, позивач просить позов задоволити, витребувати з чужого незаконного володіння частину земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 15 серпня 2017 року позов Львівської міської ради задоволено.

Витребувано земельну ділянку, площею 0,0691 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_7, ОСОБА_5 ОСОБА_6.

Стягнуто з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Львівської міської ради 10830,29 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_5 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Львівської міської ради 10830,29 грн. судового збору.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржили відповідачі ОСОБА_5 ОСОБА_6 і ОСОБА_7. Вважають рішення суду незаконним, оскільки таке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Стверджують, що судом не взято до уваги обставини, встановлені судовим рішенням яке набрало законної сили. Звертає увагу на відсутність судових рішень, якими визнавався недійсний договір купівлі-продажу, за яким відповідачі придбали спірну земельну ділянку. Зазначають, що на спірній земельній ділянці розміщений житловий будинок, який належить відповідача на праві власності. Право власності позивачем на згаданий будинок не оспорюється. В апеляційній скарзі скаржники просять рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 слід залишити без задоволення із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради № 2865 вiд 09.07.2009 року "Про передачу у власність, спільну сумісну власнiсть та оренду земельних дiлянок у м. Львовi" у приватну власність ОСОБА_8 була передана земельна дiлянка площею 0,021 га, на якiй був розташований належний ОСОБА_8 на правi власностi одноквартирний житловий будинок АДРЕСА_1

30.10.2009 року Галицьким районним судом м. Львова винесено рішення у справі № 2-2335/2009 року, яким задоволено позов ОСОБА_8 до Львівської міської ради, третя особа: Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру. Вищевказаним рішенням суду визнана недійсною ухвала Львівської міської ради від 09.07.2009 року "Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові", в частині п. 29 додатку до ухвали, визнане право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,0691 га по АДРЕСА_1, зобов'язано Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру провести реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2009 року внесено виправлення до рішення суду від 30.10.2009 року.

На підставі вищевказаних документів ОСОБА_8 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0691 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Також встановлено, що 04.10.2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. (зареєстровано в реєстрі за № 2444). Відповідно до п. 1 вказаного договору, продавець продав, а покупці купили в рівних частках кожен одноквартирний будинок та земельну ділянку площею 0,0691 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку.

Згідно п.3 вищевказаного договору купівлі - продажу, право власності ОСОБА_8 на спірну земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на землю серія НОМЕР_2, виданим Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 року. Як вбачається зі змісту вказаного акту, підставою його видачі громадянину ОСОБА_8 стало рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року у справі № 2-2335/2009 р. (з виправленнями, внесеними ухвалою того ж суду від 21.12.2009 р.) та ухвала Львівської міської ради № 2865 від 09.07.2009 року.

Діючи на підставі вищевказаного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_8 продав земельну ділянку площею 0,0691 га разом з одноквартирним житловим будинком відповідачам відповідно до договору купівлі - продажу від 04.10.2010 року № 2444.

З матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада звернулася до Галицького районного суду м. Львова із заявою № 1104/вих-2815 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року у справі № 2-2335/2009.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року заява Львівської міської ради задоволена, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року та ухвалу суду від 21.12.2009 року скасовано. За результатами розгляду справи № 2-1112/2011 (№2-2335/2009) по суті в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 щодо визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га по АДРЕСА_1 відмовлено, в решті позовних вимог провадження у справі закрито.

Спірна земельна ділянка площею 0,0691 га по АДРЕСА_1, відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Львова. Розпорядження вказаною земельною ділянкою може здійснюватись виключно територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради шляхом прийняття рішень (ухвал) на засіданнях сесії Львівської міської ради. Будь-який інший спосіб розпорядження вказаною земельною ділянкою суперечить вимогам діючого законодавства, порушує публічний порядок та моральні засади суспільства.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що суд не має повноважень на надання у власність земельних ділянок громадянам та юридичним особам, спірна земельна ділянка не надавалась гр. ОСОБА_8 органом місцевого самоврядування, в зв"язку з чим, будь-які дії по відчуженню спірної земельної ділянки ОСОБА_8 третім особам є протиправними. З огляду на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, вибула з володіння Львівської міської ради на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року, суд прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Львова поза волею останньої. А тому права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Згідно з ч.1 ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пп.34 п.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Таким чином, вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок діюче законодавство відносить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад (сільської, селищної, міської). Суд не має повноважень на надання у власність земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки в такому випадку фактично підміняє орган місцевого самоврядування та переймає його повноваження.

Відповідно до п. 14 листа Верховного Суду України № 19-3767/0/8-08 від 29.10.2008 року при розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року заява Львівської міської ради задоволена, рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року та ухвалу суду від 21.12.2009 року скасовано.

Факт набуття ОСОБА_8 права власності на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення у справі № 2-2335, в якій Львівська міська рада виступала відповідачем, свідчить лише про наявність цивільно-правового спору та вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Львова без її згоди. Суд вважає необґрунтованими посилання відповідачів на те, що у розгляді справи брав участь представник Львівської міської ради та останньою не було подано апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року у справі № 2-2335. Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 292 ЦПК України оскарження рішення суду є правом а не обов'язком сторони у справі. Тому, вказані обставини не можуть свідчити про вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади м. Львова за її волею (добровільно), оскільки виразником такої волі, згідно Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , може бути виключно Львівська міська рада. При цьому, підтвердженням добровільності вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Львова, може бути лише рішення (ухвала) сесії Львівської міської ради про відчуження земельної ділянки на користь третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що вищевказана спірна земельна ділянка не надавалась гр. ОСОБА_8 органом місцевого самоврядування, то будь-які дії по відчуженню вказаної ділянки ОСОБА_8 третім особам є протиправними, порушують вимоги ст. 41, 143 Конституції України, ст. 319, 321, 327, 328 Цивільного кодексу України, ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до вимог ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Дана правова позиція викладена у Постановах Верховного суду України від 2.09.2015 року по справі № 6-1168цс15, від 17.12.2014 року № 6-140цс14, від 10.10.2012 року, від 24.06.2015 року № 6-251цс15, від 28.01.2015 року № 6-52цс14.

Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч.1-6, 9 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Оскільки, земельній ділянці площею 0,0691 га присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1, вона є об'єктом цивільних прав в силу ст. 79-1 ЗК України та ст. 177, 179 ЦК України.

Враховуючи наведене, земельна ділянка, яка є предметом даного спору є майном в розумінні норм цивільного та земельного права та може бути витребувана відповідно до ст. 338 ЦК України.

З огляду на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, вибула з володіння Львівської міської ради на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року, яке в подальшому було скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Львова поза волею останньої. А тому права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (постанова ВСУ від 02.11.2016 року № 522/10652/15-ц). Так, Верховний Суд України у даній Постанові прийняв рішення яким задовольнив заяву Генеральної прокуратури України, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 лютого 2016 року скасував та залишив в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року.

Враховуючи наведене, обраний позивачем - Львівською міською радою спосіб захисту порушеного права є належним.

Слід зазначити, до судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що Львівська міська рада розпорядилась земельною ділянкою за власною волею, шляхом видачі державного акту, оскільки з матеріалів справи вбачається що державний акт серії НОМЕР_2, виданий Управлінням Держкомзему у місті Львові 26.01.2010 року, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 року у справі № 2-2335/2009 р. (з виправленнями, внесеними ухвалою того ж суду від 21.12.2009 р.) скасоване ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року. Відтак на момент видачі вказаного державного акту, позивач не знав та не міг знати про порушення свого права.

Щодо покликання скаржника на встановлені обставин справи в судовому рішення за адміністративним позовом ОСОБА_7, де суд прийшов до висновку, що станом на 30 травня 2013 року Львівська міська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки вона не перебувала у комунальній власності, слід зазначити, що така земельна ділянка була незаконно вибула з земель комунальної власності і лише після її фактичного витребування, Львівська міська рада зможе в повній мірі розпорядитися нею.

Колегія суддів аналізуючи встановлені обставини справи, беручи до уваги, що між сторонами у справі довгий час тривають судові спори, а саме, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачами тривали судові спори з 26.11.2010 року по 07.12.2012 року (спір про визнання недійсним договору купівлі продажу), з 13.01.2013 року по 27.11.2015 року (спір про витребування частини земельної ділянки, яка є предметом спору), з даним позовом Львівська міська рада звернулася до суду 06.04.2016 року, в зв"язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність поважних причин пропуску позовної давності, та необхідність захисту порушених прав на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Слід зазначити, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Львова поза волею останньої, в зв"язку з чим права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради можуть бути захищені шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 15 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 липня 2018 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Р.В. Савуляк