Рішення

від 18.07.2018 по справі 809/508/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2018 р. Справа № 809/508/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області до Приватного підприємства Більшівці про стягнення заборгованості в сумі 53 033,13 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2018 року Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Більшівці (надалі- відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 53 033,13 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем станом на день подання адміністративного позову рахується податковий борг в сумі 53 033,13 гривень, який виник у зв`язку із частковою несплатою самостійно задекларованих сум податкового зобов`язання по орендній платі за землю з юридичних осіб за період березня - грудня 2017 рік, а також суми орендної плати за землю з юридичних осіб за період січня 2018 року. Позивач вказує на те, що заборгованість станом на день розгляду справи боржником не сплачена. На підставі наведеного, просить позов задовольнити повністю та стягнути дану заборгованість.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторона позивача обґрунтовує позовні вимоги, встановив наступне.

Приватне підприємство Більшівці є юридичною особою та перебуває на обліку у Калуській об'єднаній державній податковій інспекції (Галицьке відділення) Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області як платник податків і зборів, в тому числі і як платник земельного податку.

18.02.2017 року Приватне підприємство Більшівці подало до Калуської ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківської області податкову декларацію з плати за землю за 2017 рік, в якій самостійно задекларувало грошові зобов'язання із земельного податку (а.с. 11-12).

Так, відповідач самостійно визначив грошове зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб у розмірі 58 377, 94 гривень, із щомісячним поділом зазначеної суми на рівні частини в розмірі 4864,83 грн., а за грудень 2017 року - в розмірі 4864,81 грн.

Однак, у зв'язку із частковою сплатою боргу, станом на 31.12.2017 року за відповідачем обліковується 49168,32 грн. заборгованості з даного виду податкових пладтежів.

Вказане підтверджується обліковою карткою Приватного підприємства Більшівці (а.с. 13-15).

Таким чином, за відповідачем рахується податковий борг в загальному розмірі 49168,32 грн. гривень, який виник в результаті несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань із земельного податку за період березня - грудня 2017 року.

Окрім того, згідно даних облікової картки відповідача, за ним також обліковується борг за січень 2018 року в сумі 4864,81 грн.

13.05.2017 року Калуською ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківської області рекомендованим повідомленням про вручення, Приватному підприємству Більшівці надіслано корінець податкової вимоги форми Ю за № 418-03 про сплату податкового боргу (а.с. 9-10).

Несплата відповідачем вказаного податкового боргу слугувала підставою для звернення податкового органу з даним позовом до суду.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного нормативного правового регулювання правовідносин, що склалися.

Згідно із частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В підпункті 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 46.1. статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (пункт 49.1, пункт 49.2 статті 49 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків відноситься податок на майно, який складається, серед іншого, і з плати за землю (статті 265 ПК України).

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі (пункту 269.1 статті 269 ПК України), а об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (пункт 270.1 статті 270 ПК України).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (пункт 285.1, пункт 285.2 статті 285 ПК України).

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статті 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).

Згідно із пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом визнається сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України).

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (пункт 59.5 статті 59 ПК України).

Як вже зазначалося, 13.05.2017 року Калуська ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківської області виставила податкову вимогу про сплату податкового боргу №418-03 (а.с. 9). Оскільки податковий борг відповідача не був сплачений, нова податкова вимога не надсилалась.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.21 статті 95 ПК України).

З урахуванням викладеного, на переконання суду, податковий борг заявлений позивачем до стягнення, а саме: борг в сумі 48 168,32 гривень, що сформований внаслідок самостійно задекларованих відповідачем сум податкових зобов'язань за 2017 рік є обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають до задоволення.

В частині стягнення податкового боргу в частині податкових зобов'язань за січень 2018 року в сумі 4 864,81 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У відповідності до положень частини 1 та 8 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З урахуванням вищевикладених законодавчих положень, в контексті встановлення обов'язку відповідача сплатити до бюджету суми податкових зобов'язань визначених наведеною вище податковою декларацієюза 2017 рік - такий обов"язок ним не виконаний, однак в частині стягнення суми 4 864,81 гривень - плати за землю за січень 2018 року, слід відмовити, оскільки в наявних матеріалах справи відсутній доказ того, що відповідачем податкова декларація з плати за землю за січень 2018 року подавалась, внасліок чого, зазначена сума не може вважатися узгодженим податковим зобов"язанням, а відповідно, і не підлягає стягненню в судовому порядку.

Водночас, суд зазначає, що декларація з плати за землю за 2018 рік позивачем як доказ суду не надавалася та з його боку не обгунтовувалися причини її неподання.

Згідно із пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до пунктом 95.4. статті 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Наявність податкового боргу Приватного підприємства Більшівці в загальному розмірі 48 168,32 гривень підтверджується дослідженими матеріалами справи, доказів сплати заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Такі витрати позивачем понесені не були, внаслідок чого відсутні підстави для їх стягнення з відповідача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Більшівці (код ЄДРПОУ 34448283) з розрахункових рахунків в банках, які обслуговують платника, та за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, в дохід бюджету податковий борг в розмірі 48 168,32 (сорок вісім тисяч сто шістдесят вісім) гривень 32 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Панікар І.В.

Рішення складене в повному обсязі 23 липня 2018 р.