Постанова

від 17.07.2018 по справі 922/6545/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа № 922/6545/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В., суддя Ільїн О.В.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.

за участю представників учасників справи:

від апелянта - ОСОБА_1, на підставі довіреності від 07.02.2018 № 149,

від кредитора ОТОВ "Суперабразив" - Павлуненко К.Л, на підставі договору про надання правової допомоги від 27.11.2017, ордер від 18.05.2018 № 000017,

ліквідатор - Безпалий С.О., на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 21.09.2017, посвідчення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 26.02.2013 № 341,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 (вх. № 646 Х/2),

на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15, постановлену о 13:48 год. в м. Харкові, (суддя Усатий В.О.),

за заявою Одноособового товариства з обмеженою відповідальністю "Суперабразив", м. Крин,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-М", с. Гоптівка,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.01.2016 у справі №922/6545/15 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Водолій-М". Визнано вимоги Одноособового товариства з обмеженою відповідальністю "Суперабразив" в розмірі 10023363,04 грн. основного боргу - безспірні вимоги, а також неустойки в сумі 291335,27 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій-М" та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Данченко Андрія Сергійовича.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.05.2016, зокрема, припинено повноваження директора ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_6, якого зобов'язано передати розпоряднику майна бухгалтерську та іншу документацію боржника, його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Припинено повноваження розпорядника майна ТОВ "Водолій-М" арбітражного керуючого Данченко А.С. Призначено розпорядником майна ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_7 та тимчасово покладено на неї виконання обов'язків керівника боржника до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника.

04.08.2016 до місцевого господарського суду від розпорядника майна-керівника боржника надійшла заява в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (вх. №25752 від 04.08.2016), в якій заявник просив суд:

- спростувати майнові дії боржника, які полягають в переданні нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області до ФОП ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013;

- витребувати нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 880353163220) з володіння ОСОБА_8 та визнати право власності на них за ТОВ "Водолій-М" (код 34466302) (т.9, а.с. 2-5).

В обґрунтування заявленого клопотання розпорядник майна з посиланням на приписи частини 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України зазначає про те, що укладення правочину щодо відчуження майна боржника за відсутності погодження розпорядника майна та передання зазначеного майна за актом приймання-передачі іншій особі, на думку заявника, свідчить про недійсність такого правочину.

При цьому, вказує на те, що оскільки положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство, то правочини (договори) або майнові дії боржника можуть бути визнані недійсними у межах провадження у справі про банкрутство.

Вважає, що в даному випадку має місце спеціальна підстава для визнання правочину або спростування майнових дій боржника недійсними, передбачена статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: боржник передав кредитору майно в день, коли сума вимог кредиторів перевищувала вартість майна, а частиною 2 вказаної статті передбачені наслідки спростування майнових дій боржника, зокрема, повернення майна боржника до ліквідаційної маси.

08.08.2016 до суду від розпорядника майна - керівника боржника надійшли уточнення до заяви, поданої в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (вх. №26136 від 08.08.2016), відповідно до якої заявник просив:

- спростувати майнові дії боржника, які полягають в переданні нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області до ФОП ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013.

- визнати право власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 880353163220) за ТОВ "Водолій-М" (код 34466302),

- витребувати нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 880353163220) з володіння ОСОБА_8 та орендаря ТОВ "Т-ВУД" (код ЄДРПОУ 40285099,договір оренди № 579 від 12.04.2016, зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І.). (т.9, а.с.32).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 частково задоволено заяву розпорядника майна-керівника боржника (ліквідатора) (вх. № 25752 від 04.08.2016). Спростовано майнові дії боржника, які полягають в переданні нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області до ФОП ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013. Визнано право власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об"єкту нерухомого майна 880353163220 за ТОВ "Водолій-М" (код 34466302, адреса: 62313, Харківська область, Дергачівський район, с.Гоптівка, вул.Радянська, б.2). Витребувано нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об"єкту нерухомого майна 880353163220 із володіння ОСОБА_8 Відмовлено у задоволенні в іншій частині заяви(т. 9б, а.с.63-73).

При постановленні оскаржуваної ухвали про часткове задоволення вимог розпорядника майна-керівника боржника місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 20, 22 Закону України Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виходив з того, що після порушення провадження у справі про банкрутство компетенція органів управління боржника є обмеженою та розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який спосіб повинно здійснюватися за попереднім погодженням з розпорядником майна, тоді як в порушення приписів Закону про банкрутство керівник боржника після порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Володій-М" без погодження з розпорядником майна розпорядився нерухомим майном, яке належало ТОВ "Володій-М" на праві власності, шляхом здійсненні дії щодо безоплатної його передачі ОСОБА_4, що призвело до зменшення майнових активів боржника та неможливості задоволення вимог кредиторів.

Посилаючись на те, що на момент укладання договору про спільну діяльність фінансовий стан боржника вже був у критичному стані, боржник мав велику кредиторську заборгованість та укладення цього договору призвело до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника перед кредиторами, дійшов висновку про спростування майнових дій боржника, які полягають в переданні нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області до ФОП ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013.

Крім того, суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 319, 328, 330, 388, 392 та частину 2 статті 20 Закону України Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дійшов висновку про наявність підстав для визнання право власності за ТОВ "Володій-М" на спірні нежитлові приміщення та витребування зазначеного майна в останнього набувача - ОСОБА_8

При цьому, посилаючись на відсутність доказів перебування спірного нерухомого майна в користуванні ТОВ "Т-ВУД", дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви розпорядника майна в цій частині.

ОСОБА_4 не погодився з ухвалою господарського суду першої інстанції та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 2589 від 30.03.2018), в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають істотне значення для справи, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що укладений між ТОВ "Володій-М" та ФОП ОСОБА_4 договір про спільну діяльність від 02.08.2013 за своєю правовою природою є договором простого товариства, підстави припинення якого передбачені статтею 1141 Цивільного кодексу України. Вказує на те, що на момент закінчення дії зазначеного договору у зв'язку з введенням об'єкту в експлуатацію (04.03.2016) боржника ще не було визнано банкрутом, а порушення провадження у справі про банкрутство не є підставою для припинення цього договору, а отже, останній є чинним.

Зазначає про те, що підписання між ТОВ "Володій-М" та ФОП ОСОБА_4 актів приймання-передачі від 11.03.2016 не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та підставою набуття прав та обов'язків для сторін, оскільки зазначені акти є формою виконання договору та підписані з метою його реалізації; вимог щодо визнання вказаного договору недійсним заявлено не було.

Не погоджуючись з тим, що відчуження спірного майна було безоплатним, зазначає, що сторонами здійснювалась діяльність на основі об'єднання вкладів задля реконструкції та/або капітального ремонту спірних нежитлових приміщень, внаслідок якої утворилось нове майно та яке було розподілено між сторонами, а отже, на думку скаржника, право власності на спірне майно не переходило від ТОВ "Володій-М".

Вважає безпідставним посилання, що спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею, оскільки воно є новоствореним, а право власності на спірне майно набув ОСОБА_4 та в подальшому таке майно перейшло у власність ОСОБА_8 за іпотечним договором, у зв'язку з чим, на думку скаржника, відсутні підстави для витребування майна.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15; призначено справу до розгляду на 07.06.2018.

25.03.2018 до Харківського апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ "Володій-М" Безпалого С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 3967), в якому ліквідатор вважає апеляційну скаргу ОСОБА_4 необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим просить ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що під час розгляду справи місцевим господарським судом спростовані твердження скаржника про те, що спірні нежитлові приміщення не належали боржнику на праві власності, а виникли в результаті їх спільної діяльності, зокрема, шляхом дослідження витребуваних матеріалів реєстраційних справ та технічних паспортів щодо зазначеного нерухомого майна .

Вказує на те, що на час укладення договору про спільну діяльність від 02.08.2013 фінансове становище боржника було в критичному стані, наявна була кредиторська заборгованість, а тому вважає, що у зв'язку з безоплатним відчуженням спірного майна боржник став неплатоспроможним.

Посилаючись на вибуття спірного нерухомого майна з володіння боржника поза його волею, без погодження розпорядника майна, вважає правомірним висновок суду про необхідність витребування спірного майна від набувача до ліквідаційної маси боржника.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2018 у зв'язку із перебуванням судді Білоусової Я.О. у відрядженні сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 відкладено розгляд справи на 17.07.2018.

05.07.2018 представником кредитора ОТОВ "Суперабразив" подано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5115 від 05.07.2018), в якому кредитор заперечує проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_4, з таких підстав: відповідно до відомостей з реєстру прав на нерухоме майно підставою реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ФОП ОСОБА_4 є акт приймання-передачі від 11.03.2016 № 2, що на його думку, є правочином щодо відчуження нерухомого майна боржника, укладеним директором товариства в порушення приписів ч.8 ст. 22 Закону України Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за відсутності погодження з розпорядником майна боржника; вказує на відсутність доказів створення та введення в експлуатацію нового нерухомого майна на виконання укладеного між ТОВ "Володій-М" та ФОП ОСОБА_4 договору про спільну діяльність від 02.08.2013.

09.07.2018 до апеляційного господарського суду від особи, залученої до участі у розгляді заяви розпорядника майна про спростування майнових дій - ОСОБА_8, надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5198 від 09.07.2018), в якому він підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_4 в повному обсязі, вважає ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 20.02.2012 (з урахуванням додаткових угод) між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладений Іпотечний договір від 23.03.2016, відповідно до якого спірні нежитлові приміщення було передано в іпотеку, а 25.03.2016 ОСОБА_4 повідомлено про неможливість здійснити розрахунки за договором позики та зазначено про те, що він не заперечує проти задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Вважає, що місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку про витребування майна з володіння ОСОБА_8 на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки право власності на спірне майно ним набуто на підставі правочину, який не визнано недійсним в судовому порядку, та зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже, на його думку, ліквідатором не доведено, що спірне майно вибуло з власності ТОВ "Володій-М" поза його волею та факт недобросовісності набуття ОСОБА_8 спірного майна.

09.07.2018 представником кредитора ОТОВ "Суперабразив" з метою виправлення помилки щодо надання вірних доказів про надсилання відзиву на апеляційну скаргу учасникам справи надані належні поштові квитанції (вх. № 5183 від 09.07.2018)

11.07.2018 скаржником подано до суду апеляційної інстанції клопотання (вх. № 5294 від 11.07.2018), в якому він просив суд під час розгляду апеляційної скарги вирішити питання, щодо зняття арешту з нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 880353163220, який було накладено згідно ухвали господарського суду Харківської області від 04.08.2016 від 922/6545/15.

Судове засідання 17.07.2018 з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 розпочалось за участю представників апелянта, кредитора - ОТОВ "Суперабразив", ліквідатора ТОВ "Водолій-М" арбітражного керуючого Безпалого С. О.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника ОСОБА_4 підтримав заявлене клопотання про зняття арешту зі спірних нежитлових приміщень (вх. № 5294 від 11.07.2018).

Представник кредитора ОТОВ "Суперабразив" та ліквідатор "Водолій-М" арбітражний керуючий Безпалий С.О. заперечили проти заявленого скаржником клопотання з підстав, що питання про скасування арешту майна підлягає вирішенню одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.

Стосовно заявленого клопотання суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи (ч.2 ст. 270 ГПК України).

Статтею 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок розгляду заяв та клопотань.

Головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи (ч.1).

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч.2).

Приписами статті 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що клопотання особи, яка подає скаргу зазначаються в апеляційній скарзі, інші клопотання сторін та інших учасників розглядаються судом апеляційної інстанції в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення у відповідності до приписів частини 1 статті 267 цього кодексу.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст. 119 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15, яка залишена без руху ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2018.

Враховуючи, що скаржником усунені недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15; призначено справу до розгляду на 07.06.2018.

З огляду на те, що 06.06.2018 відбулась зміна складу суду, розгляд справи було розпочато спочатку у відповідності до приписів ч. 14 ст. 32 ГПК України.

В судовому засіданні 07.06.2018 представником ОСОБА_4 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

З метою забезпечення принципів рівності всіх учасників перед законом та судом, а також створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та необхідності забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх матеріалів справи та доказів на їх підтвердження, зважаючи на відсутність в матеріалах справи відомостей про повідомлення ОСОБА_8 про дату, час та місце розгляду справи, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 відкладено розгляд справи на 17.07.2018.

Зі змісту апеляційної скарги свідчить, що при зверненні до суду апеляційної інстанції вказане клопотання не зазначалось скаржником, не заявлено таке клопотання також до відкриття першого судового засідання або в судовому засіданні 07.06.2018 (з урахуванням зміни складу суду).

Зазначене свідчить, що клопотання не було заявлено у передбачені ГПК України строки та подано з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України. При цьому, заявником не порушується питання щодо поновлення строку із зазначенням наявності поважних підстав його пропущення.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частинами 1, 2 статті 266 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

З огляду на те, що місцевим господарським судом вжито заходи забезпечення позову шляхом постановлення окремого судового рішення, клопотання скаржника про скасування таких заходів в суді апеляційної інстанції, подане до суду апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, є за своєю суттю доповненням до апеляційної скарги, в яких скаржник просить додатково вирішити питання щодо зняття арешту зі спірного нерухомого майна, накладеного ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2016 у справі №922/6545/15.

Вказана ухвала не оскаржена та не є предметом даного судового розгляду.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін (п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

При цьому, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, скаржником не надано доказів надсилання іншим учасникам справи копії відповідного клопотання, яке містить доповнення до вимог апеляційної скарги задля забезпечення реалізації іншими учасниками передбачених статтею 42 ГПК України прав щодо надання пояснень суду з приводу заявлених вимог, наведення своїх доводів, міркувань, надання заперечень проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про скасування заходів забезпечення позову, вжитих відповідно ухвали господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі. Наголошував на відсутності порушень вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час передання директором боржника спірних нежитлових приміщень до ФОП ОСОБА_4, оскільки договір про спільну діяльність від 02.08.2013 укладений до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Володій-М", а акт приймання-передачі від 11.03.2016 є формою виконання цього договору; право власності зареєстровано за ФОП ОСОБА_4 на нове майно, яке утворилось внаслідок спільної діяльності щодо реконструкції та/або капітального ремонту нежитлових приміщень; право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ОСОБА_8 за іпотечним договором, який є дійсним

Ліквідатор ТОВ "Водолій-М" арбітражний керуючий Безпалий С.О. та представник кредитора ОТОВ "Суперабразив" зазначили про правомірність ухвали місцевого господарського суду з огляду на те, що попереднім керівником товариства на порушення вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за відсутності погодження з розпорядником майна боржника вчинено правочин щодо відчуження нерухомого майна боржника, у зв'язку з чим просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 15.03.2018 залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені відповідно до вимог статті 268 Господарського процесуального кодексу України, про що свідчить відтиск штампу на останньому аркуші ухвали суду апеляційної інстанції від 07.06.2018, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення; конверти з судовою кореспонденцією, надіслані на адресу ТОВ "Т-ВУД", ТОВ "Водолій-М" та ОСОБА_8, повернулися до суду апеляційної інстанції з відміткою відділення поштового зв'язку "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду даної справи, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 3 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників скаржника, кредитора та ліквідатора боржника, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Водолій-М" на праві приватної власності належало нерухоме майно: комплекс банно-оздоровчий загальною площею 522,20 кв.м, який складався з бані літ."А-1"; погріба "В" та скважини "К", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначене підтверджено свідоцтвом про право власності від 06.09.2012, виданим Малоданилівською селищною радою, та витягом про державну реєстрації прав від 06.09.2012 №35412246 (т.9а, а.с.8).

Згідно рішення Дергачівського районного суду від 19.10.2012 по справі №2010/5640/2012, право власності на нежитлові приміщення № 21,22,23 в літ "А-1" та погріб "В" перейшли до ОСОБА_10, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 03.12.2015 № 49015180 (т.9а, а.с.36-38).

Згідно технічного паспорта від 22.06.2012 на виробничий будинок: банно-оздоровчий комплекс за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого Комунальним підприємством технічної інвентаризації Інвенрос , власниками є ТОВ "Водолій-М", ОСОБА_11 (т.9б, а.с.15).

Відповідно експлікації приміщень до плану поверхів виробничого будинку літ А-1 загальною площею 522.2 кв.м, до банно-оздоровчий комплексу входять такі приміщення: №1 (кімната відпочинку, 66,7 кв.м.), №2 (побутова, 3,0 кв.м.), №3 (побутова, 5.2 кв.м.), №4 (санвузол, 3,0 кв.м.), №5 (майстерня. 5,2 кв.м.), №6 (котельна, 12,7 кв.м.), №7 (тамбур, 4,4 кв.м.), №8 (парова, 6,2 кв.м.), №9 (парова, 12,8 кв.м.), № 10 (миєчна, 52,4 кв.м.), №11 (кабінет,11,6 кв.м.), №12 (санвузол, 3,0 кв.м.), №13 (комора, 1,7 кв.м.), № 14 (роздягальня,4,5 кв.м.), № 15 (коридор, 7,3 кв.м.), №16 (кабінет, 4,6 кв.м.), № 17 (кабінет, 9,7 кв.м.), № 18 (коридор, 12,1 кв.м.), № 19 (тамбур, 4,1 кв.м.), № 20 (роздягальня, 33,2 кв.м.), №21 (кафе,32,9 кв.м), №22 (кухні, 14,3 кв.м.), №23 (посудомийня, 4,1 кв.м), №24 (підсобне, 45,7 кв.м.), № 25 хол, 61,8 кв.м. (т.9б, а.с. 19).

Матеріали справи свідчать, що 02.08.2013 між ТОВ "Водолій-М" та ФОП ОСОБА_4 укладено Договір про спільну діяльність (далі - договір), відповідно умов якого, сторони зобов'язались шляхом об'єднання своїх зусиль і майна, що належить сторонам на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення загальної мети - реконструкції та/або капітального ремонту банно-оздоровчого комплексу: нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1-20, мансарди № 24,25 в літ."А-1" у двоповерховий банно-оздоровчий комплекс та введення його в експлуатацію, який розташований за адресою: Харківська область, Дергачівський район, АДРЕСА_1 (т.9, а.с.87-90).

Відповідно до пункту 3.1 договору ТОВ "Водолій-М" зобов'язалось для проведення будівельних робіт ФОП ОСОБА_4 надати земельну ділянку площею 0,63 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться у користуванні ТОВ "Водолій-М" відповідно договору оренди від 08.04.2010, укладеного між ТОВ "Водолій-М" та Дергачівською РДА.

Розділом 4 договору передбачені обов'язки ФОП ОСОБА_4, а саме: провести повне або часткове фінансування реконструкції та/або капітального ремонту, та введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна; проводити необхідні дії, пов'язані із реконструкцією та/або капремонту об'єкта нерухомого майна; проводити фінансування реконструкції об'єкта нерухомого майна, зокрема, оплачувати державні мита, платежі за отримання дозвільних документів, оплачувати роботи, пов'язані із реконструкцією та/або капремонту, придбавати будівельні матеріали, а також здійснювати інше фінансування, пов'язані з реалізацією цього договору; підготувати й письмово погодити зі стороною 1 відповідну проекту, кошторисну документацію, необхідну для реконструкцією та/або капремонту об'єкта нерухомого майна; укласти усі необхідні договори на проведення будівельних робіт, пов'язаних з реконструкцією та/або капремонту об'єкта нерухомого майна; після підписання договору приступати до здійснення реконструкції та/або капремонту об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до пункту 6.1 договору ТОВ "Водолій-М" для здійснення спільної мети надає земельну ділянку площею 0,63 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться у користуванні ТОВ "Водолій-М" відповідно договору оренди від 08.04.2010, розташована за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область та нежитлову будівлю літ "А-1" (банно-оздоровчий комплекс) загальною площею 470,9 кв.м., що належить ТОВ "Водолій-М" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, видане 06.09.2012 Малоданилівською селищною радою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область.

Пунктом 6.2, 6.3 договору передбачено, що ФОП ОСОБА_4 для здійснення спільної мети надає грошові кошти в розмірі визначеному кошторисом будівельних робіт. У разі, якщо вартість робіт буде більшою за вартість визначену кошторисом будівельних робіт, ФОП ОСОБА_4 зобов'язується покрити ці витрати особисто.

Грошові та майнові внески сторін не набувають статусу спільної власності і залишаються особистою приватною власністю кожної із сторін. Створене або придбане сторонами в результаті спільної діяльності не набуває статусу спільної часткової власності. Після прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, результати спільної діяльності перерозподіляються в порядку визначеному розділом 7 договору (п.п.6.4, 6.6, 6.7 договору).

У пункті 7.1 цього договору передбачено, що після введення новоствореного об'єкта в експлуатацію, право власності на об'єкти, яка складають новостворений об'єкт нерухомого майна розподіляються в такій спосіб:

- ТОВ "Водолій-М" переходять у особисту приватну власність наступні об'єкти: нежитлові приміщення №№ 24 (підсобне, 45,7 кв.м.), 25 (хол, 161,8 кв.м.);

- ФОП ОСОБА_4 переходять у особисту приватну власність наступні об'єкти: нежитлові приміщення №№ 1 (кімната відпочинку, 66,7 кв.м.), 2 (побутова, 3,0 кв.м.), 3 (побутова, 5,2 кв.м.), 4 (санвузол, 3,0 кв.м.), 5 (майстерня, 5,2 кв.м.), 6 (котельня, 5,2 кв.м.), 7 (тамбур, 4,4 кв.м.), 8 (парова, 6,2 кв.м.), 9 (парова, 12,8 кв.м.), 10 (миєчна, 52,4 кв.м.), 11 (кабінет, 11,6 кв.м.), 12 (санвузол, 3,0 кв.м.), 13 (комора, площею 1,7 кв.м.), 14 (роздягальня, 4,5 кв.м.), 15 (коридор, 7,3 кв.м.), 16 (кабінет, площею 4,6 кв.м.), 17 (кабінет, 9,7 кв.м.), 18 (коридор, 12,1 кв.м.), 19 (тамбур, 4,1 кв.м.), 20 (роздягальня, 33,2 кв.м.).

Відповідно пункту 7.2 договору після прийняття об'єкта в експлуатацію нерухомого майна, вказане в пункті 7.1, передається сторонам на підставі акта приймання-передачі. У акті приймання-передачі приміщень зазначається фактична нумерація та площа приміщень згідно з технічним паспортом, виготовленим на новостворений об'єкт нерухомого майна із зазначенням колишньої (будівельної) нумерації та площі.

Право власності на передане в порядку визначеному договором майно реєструється кожною стороною самостійно відповідно до вимог чинного законодавства (п.7.3 договору).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що усі витрати, пов'язані із реконструкцією і введенням в експлуатацію об'єкта покриваються ФОП ОСОБА_4

Даний договір починає діяти з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п.10.1 договору).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2015 вбачається, що ТОВ "Водолій-М" на праві власності належали нежитлові приміщення в банно-оздоровчому комплексі 1-го поверху №№1-20; мансарди №24, 25 в літ."А-1" загальною площею загальною площею 470,9 кв.м. та скважини "К", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 794405363220 (т.9а, а.с.40).

Згідно технічного паспорта від 18.09.2015 на виробничий будинок: нежитлова будівля літ. А-1 (банно-оздоровчий комплекс), виготовленого ФОП ОСОБА_12, власником приміщення є ТОВ "Водолій-М", розмір частки власності 470,9 кв.м. (т.9а, а.с.10).

Відповідно експлікації внутрішньої площі до плану будівлі літ. А-1 до приміщення 1-ого поверху № 1-20, загальною площею 263,4 кв.м., входять такі приміщення: №1 (кімната відпочинку, 66,7 кв.м.), №2 (побутова, 3,0 кв.м.), №3 (побутова, 5.2 кв.м.), №4 (санвузол, 3,0 кв.м.), №5 (майстерня, 5,2 кв.м.), №6 (котельна, 12,7 кв.м.), №7 (тамбур, 4,4 кв.м.), №8 (парова, 6,2 кв.м.), №9 (парова, 12,8 кв.м.), № 10 (миєчна, 52,4 кв.м.), №11 (кабінет, 11,6 кв.м.), №12 (санвузол, 3,0 кв.м.), №13 (комора, 1,7 кв.м.), № 14 (роздягальня, 4,5 кв.м.), № 15 (коридор, 7,3 кв.м.), №16 (кабінет, 4,6 кв.м.), № 17 (кабінет 9,7 кв.м.), № 18 (коридор,12,1 кв.м.), № 19 (тамбур,4,1 кв.м.), № 20 (роздягальня, 33,2 кв.м.), а також приміщення мансарди загальною площею 207,5 кв.м., яке включає такі приміщення: №24 (підсобне, 45,7 кв.м.), № 25 (хол, 161,8 кв.м.) (т. 9а, а.с.15).

04.03.2016 за № ХК 142160640070 Департаментом ДАБІ у Харківській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності: капітальний ремонт нежитлової будівлі літ."А-1" (банно-оздоровчий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область, 62341 (т.9а, а.с.66-68).

Згідно відомостей вказаної Декларації від 04.03.2016 замовником є ТОВ "Водолій-М" (розділ 3), генеральним підрядником (підрядник - у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників - ТОВ "Водолій-М" (розділ 5), особою, відповідальною за виконання робіт є директор ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_6 (розділ7), проектною документацією є наказ ТОВ "Водолій-М", підписаний директором ОСОБА_6 (розділ 10).

Відповідно до розділу 13 цієї Декларації інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою не зазначається у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту будівель без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією 545,6 тис грн; вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію 545,6 тис. грн (розділи 20, 21 декларації).

Відповідно до акту приймання передачі № 1 від 11.03.2016 до Договору про спільну діяльність від 02.03.2013 ТОВ "Водолій-М" перейшли у приватну власність приміщення загальною площею 207,5 кв.м., а саме: № 24 підсобне площею 45,7 кв.м, 25 хол площею 161,8 кв.м (т.9а, а.с.52).

11.03.2016 за актом приймання передачі №2 до Договору про спільну діяльність від 02.03.2013 ФОП ОСОБА_4 перейшли у приватну власність нежитлові приміщення № 1-20 загальною площею 263,4 кв.м., а саме: №1 (кімната відпочинку, 66,7 кв.м.), №2 (побутова, 3,0 кв.м.), №3 (побутова, 5.2 кв.м.), №4 (санвузол, 3,0 кв.м.), №5 (майстерня, 5,2 кв.м.), №6 (котельна, 12,7 кв.м.), №7 (тамбур, 4,4 кв.м.), №8 (парова, 6,2 кв.м.), №9 (парова, 12,8 кв.м.), № 10 (миєчна, 52,4 кв.м.), №11 (кабінет, 11,6 кв.м.), №12 (санвузол, 3,0 кв.м.), №13 (комора, 1,7 кв.м.), № 14 (роздягальня, 4,5 кв.м.), № 15 (коридор, 7,3 кв.м), №16 (кабінет, 4,6 кв.м.), № 17 (кабінет, 9,7 кв.м.), № 18 (коридор, 12,1 кв.м.), № 19 (тамбур, 4,1 кв.м.), № 20 (роздягальня, 33,2 кв.м.) (т.9, а.с. 21, 91).

Матеріали справи містять технічний паспорт від 11.03.2016 на виробничий будинок: нежитлова будівля літ. А-1 (банно-оздоровчий комплекс), виготовлений ФОП ОСОБА_12, щодо приміщення мансардного поверху, загальною площею 207,5 кв.м., а також технічний паспорт від 11.03.2016 на виробничий будинок: нежитлова будівля літ. А-1 (банно-оздоровчий комплекс), виготовлений ФОП ОСОБА_12, щодо приміщення першого поверху загальною площею 263,4 кв.м. (т.9а, а.с. 69, 97).

Відповідно експлікації внутрішньої площі до плану будівлі літ. А-1 до приміщення мансардного поверху , загальною площею 207,5 кв.м., входять такі приміщення: №24 (підсобне, 45,7 кв.м.), № 25 (хол, 161,8 кв.м.) (т. 9а, а.с.70).

Згідно експлікації внутрішньої площі до плану будівлі літ. А-1 до приміщення першого поверху №№ 1-20, загальною площею 263,4 кв.м., входять такі приміщення: №1 (кімната відпочинку, 66,7 кв.м.), №2 (побутова, 3,0 кв.м.), №3 (побутова, 5.2 кв.м.), №4 (санвузол, 3,0 кв.м.), №5 (майстерня, 5,2 кв.м.), №6 (котельна, 12,7 кв.м.), №7 (тамбур, 4,4 кв.м.), №8 (парова, 6,2 кв.м.), №9 (парова, 12,8 кв.м.), № 10 (миєчна, 52,4 кв.м.), №11 (кабінет, 11,6 кв.м.), №12 (санвузол, 3,0 кв.м.), №13 (комора, 1,7 кв.м.), № 14 (роздягальня, 4,5 кв.м.), № 15 (коридор, 7,3 кв.м.), №16 (кабінет, 4,6 кв.м.), № 17 (кабінет, 9,7 кв.м.), № 18 (коридор, 12,1 кв.м.), № 19 (тамбур,4,1 кв.м.), № 20 (роздягальня, 33,2 кв.м.) (т.9а, а.с.98).

15.03.2016 до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесені зміни, відповідно до яких у власності ТОВ "Водолій-М" за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 794405363220 зазначено об'єкт нерухомого майна банно-оздоровчий комплекс: нежитлові приміщення мансарди №24, 25 в літ А-1 , скважина К , загальною площею 207,5 кв.м. (т.9а, а.с.77).

Також, 15.03.2016 до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесені відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 880353163220, а саме: нежитлові приміщення літ."А-1" 1-ого поверху № 1-20 загальною площею 263,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область. Підстава виникнення права власності: декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 04.03.2016, акту приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2016 №2, договору про спільну діяльність від 02.08.2013 та технічного паспорту від 11.03.2016. Зазначене підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 21.03.2016 (т.9а, а.с.109).

25.03.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. на підставі іпотечного договору № 429, виданого 23.03.2016, зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № № 1-20 в літ "А-1" загальною площею 263,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область за ОСОБА_8 (т.9а, а.с.60).

Вказані обставини стали підставою подання до місцевого господарського суду розпорядником майна-керівником боржника заяви в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (вх. №25752 від 04.08.2016).

Постановою Господарського суду Харківської області від 09.08.2016 припинено процедуру розпорядження майном боржника; визнано ТОВ "Водолій-М" банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором ТОВ "Водолій-М" арбітражного керуючого ОСОБА_7, яку зобов'язано виконати ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.09.2017 усунено арбітражного керуючого ОСОБА_7 від виконання обов'язків ліквідатора ТОВ "Водолій-М" та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого С. О.

Матеріали справи свідчать, що ліквідатором ТОВ "Водолій-М" арбітражним керуючим Безпалим С.О. підтримано заяву розпорядника майна-керівника боржника в порядку в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

15.03.2018 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу з підстав, зазначених вище (т.9б, а.с. 63-73).

Надаючи оцінку аргументам оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б пункту 2 частини 1статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 цього кодексу, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 9 ст. 30 ГПК України (виключна підсудність).

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, зокрема, за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону про банкрутство); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22Закону про банкрутство).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №922/928/17, від 06.04.2018 у справі № 925/1874/13 та Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 (№3-304гс16).

За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено порядок введення процедури розпорядження майном боржника, що відповідно до частини 1 цієї статті є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Відповідно до частини 8 статті 22 Закону про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо: відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Законом (ч. 9 ст. 22 Закону про банкрутство).

Матеріали справи свідчать, що розпорядником майна - керівником боржника подано заяву про спростування майнових дій боржника (з урахуванням уточнень до цієї заяви) із застосуванням механізму, закладеного у статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин про перебування боржника з моменту порушення стосовно нього справи про банкрутство в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, колегія суддів зазначає, що це стосується також механізму правозастосування, встановленого статтею 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Так, статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підстави за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними або спростування майнових дій боржника у межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Під майновими діями боржника, в контексті положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо.

Відповідно, під спростуванням майнових дій, слід розуміти оспорення фактичних даних чи обставин, які визначають правомірність майнових дій боржника щодо розпорядження майном боржника на підставі рішень боржника, які не відповідають законодавству та/або компетенції службових осіб боржника або його органів або вчинені без достатніх підстав.

Спростовано може бути не будь-які майнові дії боржника, а лише ті, які відповідають ознакам, встановленим частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13.

Отже, визнання недійсними угод та спростування майнових дій боржника у процедурах неплатоспроможності на підставі статті 20 Закону про банкрутство є одним з найефективніших способів захисту інтересів кредиторів щодо оспорювання дій боржників, які безпідставно чи сумнівно зменшують розмір активів боржника та можуть бути розцінені як такі, що направлені на обмеження інтересів кредиторів, призводять до зменшення обсягу майна боржника та неспроможності боржника виконати зобов'язання перед кредиторами.

Виходячи з частини 4 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", із відповідними заявами про визнання недійсними правочинів до суду можуть звертатись арбітражний керуючий або конкурсний кредитор.

Тобто, арбітражному керуючому надається право на оспорювання таких угод, відповідно до яких здійснюється передача боржником (банкрутом) своїх прав на основні та оборотні активи іншим особам шляхом спростування цих угод або дій з метою наповнення конкурсної (ліквідаційної) маси банкрута, відновлення платоспроможності боржника та найбільш повного задоволення грошових вимог кредиторів.

Предметом розгляду є вимога розпорядника майна ТОВ "Водолій-М" про спростування майнових дій боржника, які полягають в переданні нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області до ФОП ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013.

Оскільки статтею 20 Закону про банкрутство встановлено спеціальні підстави за наявності яких можливе спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство, то звернення арбітражного керуючого із заявою в порядку статті 20 Закону про банкрутство зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені даною статтею.

Як вже було зазначено у цій постанові, на час порушення провадження у справі про банкрутство у власності ТОВ "Водолій-М" перебувало таке нерухоме майно: нежитлові приміщення в банно-оздоровчому комплексі 1-го поверху №№1-20; мансарди №24, 25 в літ."А-1", загальною площею 470,9 кв.м., та скважини "К", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 794405363220. Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2015 (т.9а, а.с.40).

Під час дослідження матеріалів справи встановлено, що станом на 2012 - 2016 роки нежитлова будівля літ."А-1" (банно-оздоровчий комплекс) складалась з нежитлових приміщень 1-го поверху №№1-20 площею 263,4 кв.м. та приміщення мансарди загальною площею 207,5 кв.м.

Колегія суддів зазначає, що технічний паспорт на виробничий будинок: банно-оздоровчий комплекс станом на 22.06.2012, технічний паспорт на виробничий будинок: нежитлова будівля літ. А-1 (банно-оздоровчий комплекс) станом на 18.09.2015, а також технічні паспорти на виробничий будинок: нежитлова будівля літ. А-1 (банно-оздоровчий комплекс) станом на 11.03.2016 щодо приміщення мансардного поверху, загальною площею 207, 5 кв.м., та приміщення першого поверху, загальною площею 263,4 кв.м., свідчать про те, що експлікація та характеристика господарських будинків та споруд не відрізняється.

Вказане також підтверджується наявним в матеріалах справи копією договору оренди приміщення від 01.06.2013, укладеного між ТОВ "Водолій-М" в особі директора ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_4, згідно якого ТОВ "Водолій-М" перердавБєловуЄ,М. в оренду приміщення першого поверху літ."А-1" № № 1-20 загальною площею 263,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область, які, як зазначено в договорі оренди, належать боржнику на праві власності відповідно свідоцтва на право власності від 06.09.2012.

Отже, загальна площа та літерація переданих у приватну власність керівником боржника ФОП ОСОБА_4 об'єктів нерухомого майна співвідноситься із загальною площею та літерацією об'єктів нерухомого майна, що перебувало у власності ТОВ "Водолій-М", а отже твердження скаржника про утворення нового нерухомого майна за результатами їх спільної діяльності на підставі договору про спільну діяльність 02.08.2013 є такими, що не відповідають дійсності.

Крім того, виходячи з приписів пунктів 4, 6 договору про спільну діяльність 02.08.2013 ФОП ОСОБА_4 зобов'язався провести повне або часткове фінансування реконструкції та/або капітального ремонту, та введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна; проводити необхідні дії, пов'язані із реконструкцією та/або капремонту об'єкта нерухомого майна; укласти усі необхідні договори на проведення будівельних робіт, пов'язаних з реконструкцією та/або капремонтуоб'єкта нерухомого майна; надати для здійснення спільної мети грошові кошти в розмірі визначеному кошторисом будівельних робіт.

Проте, з Декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 04.03.2016 № ХК142160640070, вбачається, що замовником є Водолій-М" (розділ 3), генеральним підрядником (підрядник - у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників - ТОВ "Водолій-М" (розділ 5), особою, відповідальною за виконання робіт є директор ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_6 (розділ7), проектною документацією є наказ ТОВ "Водолій-М", підписаний директором ОСОБА_6 (розділ 10).

Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією 545,6 тис грн; вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію 545,6 тис. грн (розділи 20, 21 декларації).

Отже, матеріали справи не місять доказів виконання ФОП ОСОБА_4 зобов'язань за договором про спільну діяльність 02.08.2013, у тому числі щодо надання грошових коштів для здійснення спільної мети в розмірі визначеному кошторисом будівельних робіт.

Разом з тим, відповідно до акту приймання передачі від 11.03.2016 № 2 до договору про спільну діяльність, складеного ТОВ "Водолій-М" в особі директора ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_4, нежитлові приміщення в банно-оздоровчому комплексі 1-го поверху №№1-20, загальною площею 263,40 кв.м, передано у власність ФОП ОСОБА_4

При цьому, 15.03.2016 до Державного реєстру прав на нерухоме майно за заявою керівника боржника внесені зміни, відповідно до яких у власності ТОВ "Водолій-М" за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 794405363220 зазначено об'єкт нерухомого майна банно-оздоровчий комплекс: нежитлові приміщення мансарди № 24, 25 в літ А-1 , скважина К , загальною площею 207,5 кв.м., тоді як згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2015 за реєстраційним номером 794405363220 були у власності боржника нежитлові приміщення в банно-оздоровчому комплексі 1-го поверху №№1-20; мансарди №24, 25 в літ."А-1", загальною площею 470,9 кв.м., та скважини "К".

Водночас, 15.03.2016 ОСОБА_4 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 04.03.2016, акту приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2016 №2, договору про спільну діяльність від 02.08.2013 та технічного паспорту від 11.03.2016 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 880353163220, а саме: нежитлові приміщення літ."А-1" 1-ого поверху № 1-20 загальною площею 263,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 21.03.2016 (т.9а, а.с.109).

Зазначене свідчить, що директором ТОВ "Водолій-М" ОСОБА_6 після порушення провадження у справі про банкрутство без погодження з розпорядником майна вчинено дії щодо поділу та безоплатного відчуження частини нерухомого майна, що належали на праві власності боржнику, а саме: нежитлових приміщень в банно-оздоровчому комплексі 1-го поверху №№1-20; в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 794405363220.

Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту постанови про визнання боржника банкрутом від 09.08.2016 вбачається, що відповідно звіту аудиторської фірми "Прайс-Аудит" по аналізу фінансово господарської діяльності та платоспроможності ТОВ "Водолій-М" , ТОВ "Водолій-М" за період проведення аналізу починаючи з січня 2013 по грудень 2015 мало ознаки неплатоспроможності по кожному періоду на початок та на кінець звітного періоду, на протязі дії товариство так і не розпочало свою господарську діяльність згідно Статуту. У формі звітності за 2013, 2014, 2015 по рядку "дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" - дані відсутні, по рядку "інші доходи" - дані відсутні, товариство кожний звітний період мало збитки та від'ємний власний капітал та станом на 31.12.2016 має ознаки банкрутства.

Враховуючи встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про те, що оспорювані майнові дії боржника щодо безоплатного передання спірних нежитлових приміщень на підставі акту приймання-передачі від 11.03.2016 №2 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013 призвели до зменшення обсягу майна боржника та його неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами, а отже, наведені обставини є підставою для спростування майнових дій в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення заяви розпорядника майна в частині зобов'язання витребування спірного майна та визнання права власності, виходячи з такого.

Частина 2 статті 20 Закону про банкрутство передбачає правові наслідки визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника з підстав, передбачених частиною 1 цієї статті.

Як убачається зі змісту частини 2 статті 20 Закону про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

З огляду на сферу регулювання Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" загалом і за змістом зазначеної статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі 910/11436/16.

Оскільки відповідно до приписів статті 20 Закону про банкрутство передбачено, що за цим Законом можуть визнаватися недійсними не лише правочини, але й спростовуватися майнові дії боржника, то слід застосовувати механізм, встановлений частиною 2 статті 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , який є відмінним від загальних наслідків визнання недійсними правочинів, які унормовані Цивільним кодексом України.

Так, результатом і наслідком спростування майнових дій боржника на підставі статті 20 Закону про банкрутство є повернення кредитором до ліквідаційної маси майна, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодування його вартості.

Водночас, матеріали справи свідчать, що предметом судового розгляду є вимога розпорядника майна про витребування майна в третьої особи та визнання права власності.

Глава 29 ЦК України встановлює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України). Такими способами захисту права власності можуть бути, зокрема:

- право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387);

- право власника на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391);

- визнання права власності (ст. 392);

- визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст. 393);

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому, ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суду України, зокрема, у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 та у постанові від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, який дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Такий висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № Б-24/51-09.

Крім того, ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми, потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними документами (за умови відсутності іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права), підлягає сумніву, оспорюється іншими особами або не визнається ними (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права).

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015р. у справі № 6-318цс15).

Враховуючи приписи статті 328 Цивільного кодексу України щодо правомірності набуття права власності, то воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, за приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вже було зазначено, розпорядником майна в межах розгляду даної справи заявлено вимогу про спростування майнових дій боржника щодо передання нежитлових приміщень на підставі акту приймання-передачі №2 від 11.03.2016 до договору про спільну діяльність від 02.08.2013.

Як вже було зазначено, статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка є спеціальною по відношенню до загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, передбачено специфічні підстави для визнання правочинів недійсними або спростування майнових дій боржника, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

За приписами зазначеної статті результатом і наслідком спростування майнових дій боржник є повернення кредитором до ліквідаційної маси майна, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодування його вартості.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору про спільну діяльність від 02.08.2013, укладеного між ТОВ "Водолій-М" та ФОП ОСОБА_4, як в порядку статті 20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , так і на загальних підставах передбачених статтею 203, 215 Цивільного кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви розпорядника майна (ліквідатора) в частині вимог про витребування спірних нежитлових приміщень із володіння третьої особи та визнання права власності на такі приміщення.

Крім того, слід зазначити, що право власності на нерухоме майно, до якого були включені спірні нежитлові приміщення, до 15.03.2016 було зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ТОВ "Водолій-М" як об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 794405363220.

Натомість, з 15.03.2016 право власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлові приміщення літ."А-1" 1-ого поверху № 1-20 загальною площею 263,4 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за суб'єктом ФОП ОСОБА_4 за іншим реєстраційним номером 880353163220.

В подальшому, 23.03.2016 між ОСОБА_4 (іпотекодавець) та ОСОБА_8 (іпотекодержатель) укладений іпотечний договір з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникло у іпотекодавця за договором позики від 20.02.2012, відповідно до пункту 1.3 якого іпотекодавець передав іпотекодержателю нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1-20 літ."А-1", загальною площею 263,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область (предмет іпотеки) (т.9б).

За змістом цього договору предмет іпотеки належить іпотекодавця згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього, номер запису про право власності 13784387, реєстраційний номер 880353163220.

25.03.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. на підставі іпотечного договору № 429, виданого 23.03.2016 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № № 1-20 в літ "А-1" загальною площею 263,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівський район, Харківська область за ОСОБА_8

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ТОВ "Водолій-М" було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 880353163220,

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з погляду адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства).

Такий висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/8132/17.

За таких обставин, враховуючи положення норми статті 20 Закону про банкрутство та необхідність виконання заходів направлених на захист інтересів кредиторів, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву розпорядника майна з урахуванням уточнень до неї про спростування майнових дій боржника.

Проте, місцевим господарським судом залишено поза увагою, що спосіб поновлення порушеного права кредиторів після спростування майнових дій боржника на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачений положеннями частини 2 цієї статті.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а ухвала господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 підлягає скасуванню в частині задоволення заяви розпорядника майна-керівника боржника, з урахуванням уточнень (вх. № 25752 від 04.08.2016, №26136 від 08.08.2016) про витребування спірних нежитлових приміщень та визнання права власності на ці приміщення, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права. В решті оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 скасувати в частині задоволення заяви розпорядника майна-керівника боржника (вх. № 25752 від 04.08.2016) щодо визнання права власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 880353163220 за ТОВ "Водолій-М" (код 34466302, адреса: 62313, Харківська область, Дергачівський район, с.Гоптівка, вул.Радянська, б.2) та витребування нежитлових приміщень 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 880353163220 із володіння ОСОБА_8

Відмовити в задоволенні заяви про витребування майна та визнання права власності на нежитлові приміщення 1-ого поверху № 1 - 20 в літ."А-1" загальною площею 263,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, Дергачівського району Харківської області, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 880353163220.

В решті ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2018 у справі №922/6545/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.07.2018.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Ільїн О.В.