Постанова

від 16.07.2018 по справі 297/607/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/607/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Кондора Р.Ю., Куштана Б.П.

з участю секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Берегівського районного суду, ухваленого 06 червня 2017 року суддею Ільтьо І.І., в справі за позовом прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Берегівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Косонська сільська рада про визнання недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

встановив:

У березні 2017 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася до суду із зазначеним позовом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 19.10.2012 року № 424 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Дане розпорядження Берегівською РДА прийнято всупереч вимог п.ґ ч.4 ст.84 ЗК України, оскільки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського госпдарства, передано землі лісогосподарського призначення. Передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у контурі 818, належить до земель лісового фонду та перебувала в постійному користуванні Головногодержавного спеціалізованого ліслгосподарськкого агропромислового підприємства Закарпатагроліс (ГДСЛАП Закарпатагроліс ), яке переіменовано на державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств (ДП Закарпатське ОУЛАГ.

Всупереч ст. 20 ЗК України рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, згідно з ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Крім того, порушено норми п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, де зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно листа Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств філії Берегівське лісове агропромислове господарство від 02.12.2013 року № 97 державні акти на землю відсутні.

Також зазначено, що земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без погодження Кабінету Міністрів України,чим порушено вимоги ст. 149 ЗК України.

Оскільки Кабінет Міністрів України не приймав розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, то йому не було відомо про порушення інтресів держави у спірних правовідносинах. Прокурор не був стороною у спірних правовідносинах і про наявність вищенаведених порушень та необхідність захисту держави в судовому порядку стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, розпочатого 15.09.2016 року, тому трьохрічний строк позовної давності про визнання недійсним вказаного рішення пропущено з поважних причин.

З врахуванням наведенного прокурор просив: визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації від 19.12.2012 року № 424 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1. та витребувати земельну ділянку площею 0,06 га, вартістю 62250 грн. за кадастровим номером НОМЕР_1. із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету міністрів України.

Рішенням Берегівського районного суду від 06 червня 2017 року заявлений позов задоволено. Визнано поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду та поновлено його. Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 424 від 19.10.2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1. . Витребувано земельну ділянку площею 0,06 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 65 250 грн., яка розташована за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Стягнуто солідарно з Берегівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь прокуратури Закарпатської області судовий збір в розмірі 3200 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на те, що подані прокуратурою докази жодним чином не підтверджують, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а також, що на момент її передачі у приватну власність вона була у постійному користуванні філії Берегівське ЛАГ ДП Закарпатське ОУЛАГ ; судом не враховано, що річним звітом по формі 6 -ЗЕМ спірна земельна ділянка відноситьться до земель сільськогосподарського призначення; безпідставними та необґрунтованими є доводи прокурора щодо поважності причин пропущення ним строку позовної давності; ст. 140 ЗК України не передбачає такої правової підстави для припинення права власності на землю як скасування рішення органу виконавчої влади; неправильним є застосування судом ст. 388 ЦК України, так як не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала у власності держави в особі Кабінету Міністрів України; ненормативний акт органу виконавчої влади є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом їхнього виконання, у зв'язку з чим не може бути скасованим; судом неправильно вирішено питання про судові витрати.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокуратура Закарпатськоїобласті просить апеляційну скргу відхилити,а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, відноситься до категорії лісів і незаконно вибула з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України та з користування ДП Берегівське лісове господарство та наявні підстави для її витребування на користь держави особі Кабінету Міністрів України.

З даним висновком суду погоджується і апеляційний суд виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 19.10.2012 року № 424 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського госпдарства та передано ОСОБА_1 у власність вказану земельну ділянку (а.с.19-22 т.1)

Відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення .

Згідно з ч.ч.1,2,4 ст.20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Згідно зі ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст.56,57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі ст.3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у п.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то субєктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п.13 ст.46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч.2 ст 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст. 51 ЛК України).

Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст. 27 ЛК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ч.ч.2, 9 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст.150 цього Кодексу.

За ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами ст.ст 181-184, 202-204 ЗК України, законів України Про державний земельний кадастр та Про землеустрій , дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з п.5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Дані висновки відповідають правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду України №6-212 цс 14 від 24.12.2014 року, №6-2510цс 15 від 16.12.2015року.

Судом першої інстанції правильно враховано вищенаведені вимоги закону та обґрунтовано зроблено висновок, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного розпорядження, належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні філії Берегівське лісове агропромислове господарство Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств .

Зокрема, дані обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818, Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками (а.с.25-30 т.1), Таксаційним описом філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування (а.с. 33-35т.1), планом обходу № 3 філіалу Береговодержспецлісгосп від 2004 року, яким підтверджується, що квартал 7 входить у 818 контур (а.с.51т.1).

За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами (а.с.27-30 т.1).

Згідно з наявним Таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій (а.с. 33-35 т.1).

З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що прокуром не доведно належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її у користуванні філії Берегівське лісове агропромислове господарство Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств .

Вищенаведені докази є належними та допустими, оскільки узгоджуються і відповідають пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України. Зокрема, Акт інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області з додатками складений та підписаний комісією у складі представників: районної ради, районного відділу земельних ресурсів, державної екологічної інспекції, Берегівського державного лісогосподарського (лісомисливського)підприємства, сільської ради, Закарпатського філіалу інституту землеустрою УААН, та затверджений головою Берегівської районної ради. Таксаційний опис філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розроблений та затверджений у 2005 році Львіською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого обєднання Укрдержліспроект .

Річний звіт за формою 6 -ЗЕМ, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі для пітвердження факту, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а відноситься до земель сільськогосподарського призначення, не може бути взятий до уваги, оскільки він є статистичним звітом і не може спростовувати дані встановлені первинними документами лісовпорядкування. Крім того, як в суді першої інстанції так і в ході апеляційного розгляду справи не подано первинних облікових документів, на підстві яких спірну земельну ділянку обліковано як землі сільськогосподарського призначення. В цій частині доводи апеляційної скарги є також необґрунтованими.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що земельна ділянка з постійного користування Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств не вилучалась, жодні погодження на її вилучення не надавались.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України № 584 від 03.07.2013 та на підставі акту прийому-передачі від 04.01.2016 року земельні ділянки філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ передано у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство .

Однак, як вірно заначено судом, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП Берегівське лісове господарство , оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської райдержадміністрацією, яке нею прийнято з перевищенням повноважень.

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що при передачі у власність спірної земельної ділянки, яка є земельною ділянкою лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, в порушення ст. 21 ЗК України, рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання недійсним та скасування оскаржуваного розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації від 19.10.2012 року № 424 та наявність підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на неможливість скасування ненормативного акту органу виконавчої влади, оскільки таке не ґрунтується на приписах чинного законодавства. Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп встановлена не можливість скасування своїх попередніх рішень самими органами влади, які їх прийняли. Разом з тим, жодних обмежень щодо скасування таких незаконних рішень в судовому порядку немає.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неможливість припинення права власності на землю внаслідок скасування рішення органу виконавчої влади з посиланням на те, що ст. 140 ЗК України не передбачає такої підстави, оскільки ст.140 ЗК України регулює підстави для припинення права власності на земельну ділянку якщо таке право власності набуто правомірно. У разі неправомірного набуття права власності, що має міце у даному випадку, ст. 140 ЗК України не застосовується, а право власності припиняється як таке, що набуто без відповідних правових підстав.

Безпідставними є доводи апеляції на неправильне застосування судом ст. 388 ЦК України, оскільки право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України (ст. 8 ЛК) і саме Кабінет Міністрів України уповноважений розпоряджатися такими земельними ділянками (ст. 13 ЗК України), а відтак витребування земельної ділянки у власність держави в особі Кабінету Міністрів України є правомірним.

Не заслуговують на увагу доводи апеляції, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом даної норми позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або повинна могла довідатися про порушення її прав або про осбу, яка його порушила.

Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор подав позов в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України.

Оскаржуване розпорядження приймала Берегівська районна державна адміністрація.

Кабінет Міністрів України не приймав розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, і йому не було відомо про порушення інтересів держави у спірних відносинах.

Прокурору про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15.09.2016 року (а.с.37 т.1).

З врахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано захистив порушене право і інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України. Доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Дані висновки відповідають правовій позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Разом з тим судом першої інстанції, в порушення вимог ст.88 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення рішення), п.35 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах неправильно вирішено питання про солідарне стягнення з відповідачів судового збору, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. В цій частині рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Рішення Берегівського районного суду від 06 червня 2017 року в частині солідарного стягнення сплаченого судового збору змінити, стягнувши судовий збір у розмірі 3200 грн. з Берегівської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 на користь прокуратури Закарпатської області по 1600 грн. з кожного.

В решті рішення Берегівського районного суду від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 24 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді