Постанова

від 20.07.2018 по справі 6-9/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 6-9/11Головуючий у 1-й інстанції Іванчук В.М. Провадження № 22-ц/789/714/18 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - 57

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Коваль О.І.

без участі сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 6-9/11 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області про тимчасову заборону у виїзді за кордон від 01 квітня 2011 року, постановлену суддею Іванчуком В.М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Монастириського районного управління юстиції Мороз В.С. за погодженням із начальником відділу державної виконавчої служби звернувся в суд із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду.

Подання мотивував тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Монастириського районного управління юстиції (далі - Відділ) знаходиться виконавчий лист по справі №24, виданий 19.12.1997 року Монастириським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі ? частини з усіх видів заробітку, щомісячно. На підставі викладеного, державний виконавець просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, до виконання ним своїх зобов'язань згідно з виконавчим листом №24, виданого 19.12.1997 року Монастириським районним судом Тернопільської області. Сума заборгованості по аліментах за період з січня 2005 року по 31.03.2011 року становить 12831, 60 грн.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2011 року подання головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Монастириського районного управління юстиції Тернопільської області про тимчасову заборону боржнику ОСОБА_1 у виїзді за кордон України задоволено. Тимчасово заборонено боржнику ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1 у виїзді за кордон України до виконання зобов'язань. Виконання ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Монастириського районного управління юстиції Тернопільської області Мороз В.С., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення фактичних обставин справи. Вказує, що державним виконавцем не було подано жодного доказу, який би підтвердив, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань. Також, судом не врахована і та обставина, що державним виконавцем не обгрунтовано необхідність застосування додаткового заходу впливу з метою забезпечення належного виконання боржником рішення суду у вигляді тимчасового обмеження виїзду боржника за межі України. Наголошує, що саме по собі невиконання боржником зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не було з'ясовано чи державним виконавцем було вжито всі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення виконання судового рішення. Зазначає, що застосування обмеження у праві виїзду громадянина за межі України, може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення.

Відзиву на апеляційну скаргу у визначений законом строк не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, причини своєї неявки суду апеляційної інстанції не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Враховуючи наведене та вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнає неявку учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Судом встановлено, що 18 грудня 1997 року Монастириським районним судом Тернопільської області було видано виконавчий лист по справі №24 про стягнення щомісячно із ОСОБА_1 аліментів в розмірі ? частини з усіх видів заробітку на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4, починаючи з 09 грудня 1997 року і до його повноліття.

17 січня 2005 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, про що повідомлено боржника у визначеному законодавством порядку.

Державним виконавцем неодноразово надсилалися офіційні попередження щодо несплати заборгованості по аліментах, які боржником залишені без реагування.

Із акта нарахування заборгованості по сплаті аліментів, виданого відділом ДВС Монастириського РУЮ від 31.03.2011 року, за період з січня 2005 року по 31.03.2011 року вбачається, що у боржника ОСОБА_1 наявний борг по сплаті аліментів у сумі 12831,60 грн. А саме за 2005 рік - 592,50 грн; за 2006 рік - 1050 грн; за 2007 рік - 1974,60 грн; за 2008 рік - 2449,80 грн; за 2009 рік - 2568,60 грн; за 2010 рік - 3316,80 грн; з 01.01. по 31.03.2011 рік - 879 грн. Тобто, за період із 01.01.2005 року по 31.03.2011 року боржник не зробив жодного платежу на сплату аліментів на утримання сина.

На час розгляду подання боргу по сплаті аліментів боржник не погасив.

Відповідно до п.2 ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України підставою для тимчасового обмеження у виїзді громадян України за кордон може бути те, що діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України Про виконавче провадження (у редакції на час розгляду подання), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно із ч.1 ст.377-1 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання) - питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до положення ч.2 ст.10 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання) наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Врахувавши встановлені обставини тривалої несплати ОСОБА_1 протягом семи років з 2005 по 2011 роки аліментів на утримання сина, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 12831,60 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі дії боржника свідчать про умисне ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. А тому суд ухвалив обґрунтоване рішення, яким подання державного виконавця задоволено та тимчасово заборонено боржнику ОСОБА_1 у виїзді за кордон України до виконання зобов'язань.

В апеляційній скарзі не спростовано висновків суду про ухилення боржника від виконання зобов'язань по сплаті аліментів, покладених на нього рішенням суду, що проявилось у тривалому невиконанні судового рішення та непроведенні із 01.01.2005 року по 31.03.2011 року жодного платежу на сплату аліментів на утримання сина, а тому твердження ОСОБА_1, що суд безпідставно заборонив йому у виїзді за кордон України до виконання зобов'язань, не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що суд порушив передбачене ст.33 Конституції України право ОСОБА_1 на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, оскільки суд заборонив йому у виїзді за кордон України до виконання зобов'язань у визначений законом спосіб, що передбачено нормою ст. 377-1 ЦПК України (у редакції на час вирішення подання) та не суперечать ст. 33 Конституції України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги, у відповідності до ст.141 ЦПК України, покласти на ОСОБА_1 особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2011 року залишити без змін.

Відновити дію ухвали Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2011 року.

Судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складене 24 липня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області С.І. Дикун