Рішення

від 17.07.2018 по справі 910/5934/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2018Справа № 910/5934/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М ., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Корпорації Артеріум (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 139; код ЄДРПОУ 33406813)

до Товариства з обмеженою відповідальністю GRUZLEK (Республіка Узбекистан, 100074, місто Ташкент, вулиця Фаргона Йули, 39; ОКОНХ 71212, ІПН 204624393, ОКПО 19141602)

про стягнення 119 885,56 дол. США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 07.05.2018 року складає 3 153 652,24 грн.)

Представники учасників справи :

від позивача: Задорожна Л.Г. - довіреність від 09.07.2018 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація Артеріум звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерної Компанії "Дори-Дармон" про стягнення 119 885,56 дол. США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 07.05.2018 року складає 3 153 652,24 грн.)

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару згідно умов Контракту №ЕХР-207/16 від 10.10.2016 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 119 885,56 доларів США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 07.05.2018 року складає 3 153 652,24 грн.) - суму основного боргу, 47 304,78 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 017.07.2018 року.

У відповідності до угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності - учасниць Співдружності Незалежних Держав, господарський суд м. Києва 24.05.2018 року звернувся до Господарського суду міста Ташкента з судовим дорученням про вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

10.07.2018 року через віллі діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли документи по справ та заява про визнання позовних вимог.

В судове засідання 17.07.2018 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 17.07.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, та в зв'язку з визнанням відповідачем позовних вимог просив суд у відповідності до ч. 3 ст. 185 ГПК України винести рішення на стадії підготовчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 85, ч. 3 ст. 185 ГПК України в судовому засіданні 17.07.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2016 року між Корпорацією Артеріум (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю GRUZLEK (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено контракт №EXP-207/16 (далі по тексту - Контракт), за умовою якого (п. 1.1. Контракту) продавець зобов'язується передати у власність покупця на умовах, в об'ємах і в порядку, передбаченому даним контрактом медикаменти, далі товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов контракту.

Відповідно до п. 1.2 Контракту, поставка товару відбувається на підставі специфікацій, які підписуються уповноваженими представниками сторін на кожну партію товару та являються невід'ємною частиною цього контракту (далі - Специфікація). При цьому, покупець не має права відмовитися від товару, погодженого сторонами в специфікації.

Покупець зобов'язується оплатити товар відповідно до разових специфікацій до даного контракту (п. 1.3 Контракту).

Згідно п. 1.4 Контракту, строки, кількість, ціна, асортимент зазначаються в разових специфікаціях на кожне відвантаження окремо.

Специфікацією №11 від 07.12.2017 р. до Контракту, Корпорація Артеріум та ТОВ GRUZLEK домовились про поставку товару на суму 119 885,56 Доларів США.

Валюта платежу - долари США (п.2.2 Контракту).

Відповідно до п. 3.1 Контракту, товар поставляється автотранспортом чи авіатранспортом на умовах: фрахт/перевозки і страхування оплачено до (СІР) - Ташкент, станція призначення: Митний пост - Арк Булок , м. Ташкент, вул. Самарканд йули, 36, код 26003; Митний пост - СТК Ташкент Аеро , м. Ташкент Аеропорт, код 00102.

При тлумаченні контракту мають силу Міжнародні правила тлумачення торгових термінів в редакції, що діє на момент підписання Контракту (ІНКОТЕРМС 2010).

Згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС-2010 для умов СІР (п.А.4.) Продавець зобов'язаний поставити товар Перевізнику.

Згідно з п.4.1 Контракту, продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення товару з м. Києва в м. Ташкент з організацією перевізника.

Доставка товару здійснюється автотранспортом або авіатранспортом протягом 45 днів з дати повідомлення продавцем покупця про передачу товару перевізнику. (п.4.2 контракту).

Позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару, згідно зі Специфікацією №11 від 07.12.2017 р. до Контракту, Інвойсу №ЕХР-207/16-11 від 07.12.2017 р., на загальну суму 119 885,56 Доларів США, що відповідає умовам СІР, а саме передав товар Перевізнику, що підтверджується міжнародною транспортною накладною (CMR.) №0907451.

Згідно міжнародної транспортної накладної (CMR) №0907451 на виконання своїх зобов'язань по Контракту Продавець 21.12.2017 р. здійснив передачу товару Перевізнику згідно зі Специфікацією № 11 до Контракту, Інвойсу № ЕХР-207/16-11 від 07.12.2017 р. на загальну суму 119 885,56 Доларів США.

Дата складання міжнародної транспортної накладної (СМК) №0907451 - 21.12.2017р.

Товар пройшов митну процедуру в Україні, про що свідчить електронна декларація №125200/2017/628436 (копія якої додається до даної позовної заяви), товар також пройшов митну процедуру в Республіці Узбекистан, про що свідчить надана копія вантажної (ввізної) митної декларації - довідковий номер 26003/31.01.2018/0004289.

Датою поставки товару є дата передачі товару перевізнику (п.4.3 Контракту).

Пунктом 5.1 Контракту передбачено, що оплата за товар, що постачається здійснюється в доларах США по реквізитам продавця за рахунок власних сумових коштів шляхом конвертації на внутрішньому валютному ринку Республіки Узбекистан в наступному порядку: банківський переказ на рахунок продавця з відстрочкою платежу 60 (шістдесят) календарних днів від дати складання міжнародної транспортної накладної (CMR) в м. Києві чи авіатранспортної накладної (Air WAYbill) в аеропорту Бориспіль.

Право власності на цей товар переходить до покупця в момент передачі товару перевізнику (п.9.1 Контракту).

Таким чином, оплата за товар, поставлений згідно Специфікації № 11 до Контракту, Інвойсу №ЕХР-207/16-11 від 07.12.2017 р., міжнародної транспортної накладної (CMR) №0907451, на загальну суму 119 885,56 $ США повинна була бути здійснена протягом 60 (шістдесят) календарних днів від дати міжнародної транспортної накладної (CMR) № 0907451, а саме починаючи з 21.12.2017р., тобто до 18.02.2018 р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 119 885,56 доларів США.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно п.1 ч.1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Частиною 2 статті 4 угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності - учасниць Співдружності Незалежних Держав, компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін про передачу спору до суду.

Відповідно до п.15.2 Контракту у разі, якщо Сторони не дійдуть згоди, спори передаються на розгляд до Господарського суду міста Києва, мова судочинства - російська. Спори з Контракту або у зв'язку з ним повинні розглядатися виходячи з умов Контракту, в частині що не врегульованою Контрактом підлягають застосуванню Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС (ред. 2010р.), а також матеріальне і процесуальне право України.

У зв'язку з вищезазначеним, даний спір підлягає розгляду в господарському суді м. Києва.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином відповідно до умов Контракту, умова, яка зазначена п.5.1 Контракту настала, а відповідач в порушення умов Контракту не сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 119 885,56 доларів США.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплено в статті 55 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.

Відповідно до статтей 2, 3 Закону України Про суд і статус суддів завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні регламентуються Конвенцією про захист прав людини, Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Законом України Про виконавче провадження , Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто судді зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Таким чином, при зверненні до суду за захистом свого порушеного права можна посилатися на норми Конвенції, а також рішення Європейського суду з прав людини як правову підставу своїх вимог та заперечень. При судовому розгляді та при прийнятті судових рішень у справі суди зобов'язані враховувати не лише закони та підзаконні акти при прийнятті органами державної влади, а і практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію, оскільки це буде сприяти впровадженню принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) при здійсненні судочинства.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач позовні вимоги визнав повністю, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 119 885,056 доларів США , нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, ч.3 ст.185, 233, 236 - 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю GRUZLEK (Республіка Узбекистан, 100074, місто Ташкент, вулиця Фаргона Йули, 39; ОКОНХ 71212, ІПН 204624393, ОКПО 19141602) на користь Корпорації "Артеріум" (01032, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 139, код ЄДРПОУ 33406813) 119 885 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) доларів США 56 центів (згідно офіційного курсу НБУ станом на 07.05.2018 року складає 3 153 652 (три мільйони сто п'ятдесят три тисячі шістсот п'ятдесят дві) грн. 24 коп.) - суму основного боргу, 47 304 (сорок сім тисяч триста чотири) грн. 78 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 20.07.2018 року.