Рішення

від 18.07.2018 по справі 917/244/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2018. Справа № 917/244/18

м. Полтава

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Дніпропроект", вул. Кременчуцька 69, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50072

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтандем", вул. Дмитра Коряка 3, м. Полтава, 36003

про стягнення 208148,97 грн.,

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ Дніпропроект" (далі - позивач/ ТОВ "НВФ Дніпропроект") звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтандем" (далі - відповідач/ ТОВ "Стройтандем") про стягнення 208148,97 грн. заборгованості. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов мирової угоди від 28.12.2017.

Ухвалою від 15.03.2018. суд залишив вказану позовну заяву без руху, надавши заявнику строк до 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків у наступний спосіб:

- надати суду письмове пояснення щодо того, якими саме доказами підтверджується наявність заборгованості з поставки металопродукції, щодо якої між сторонами укладено мирову угоду;

- надати суду оригінали чи засвідчені копії договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017., специфікації № ДП-2218-1 від 18.10.2017., а також докази наявність заборгованості з поставки металопродукції, щодо якої між сторонами укладено мирову угоду, обґрунтований розрахунок стягуваних сум пені, 3% річних та штрафу.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд ухвалою від 11.04.18. прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі та призначив підготовче засідання на 15.05.2018.

15.05.2018. в підготовчому засіданні суд з'ясував обставини справи та звернув увагу позивача на заявлені ним позовні вимоги щодо підстав та предмета позову, звернув увагу на можливість скористатися процесуальними правами передбаченими ст. 46 ГПК України. В зв'язку з неявкою відповідача, підготовче засідання було відкладено на 07.06.2018.

07.06.18., до закінчення підготовчого засідання, позивач надав до господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 5571), в якій просить стягнути з відповідача 208148,97 грн. заборгованості за мировою угодою, 9158,00 грн. інфляційних втрат та 2309,60 грн. 3% річних.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вказану норму, заява про збільшення розміру позовних вимог була прийнята судом до розгляду. В зв'язку з цим розглядається позов про стягнення з відповідача 208148,97 грн. заборгованості за мировою угодою, 9158,00 грн. інфляційних втрат та 2309,60 грн. 3% річних.

07.06.2018. суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 21.06.2018.

21.06.2018. від позивача надійшла заява про затвердження мирової угоди по даній справі, до вказаної заяви додано оригінал мирової угоди від 19.06.2018.

Ухвалою від 21.06.2018. суд відклав розгляд справи по суті на 18.07.2018.

В судове засідання 18.07.2018. представники сторін не з'явилися.

21.06.2018. від позивача надійшла заява, у якій він просить провести судове засідання 18.07.2018. за його відсутності, а також затвердити мирову угоду, укладену між сторонами.

Копія ухвали суду від 21.06.2018., направлена на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, повернулася до суду не врученою з відміткою у довідці відділення Укрпошти "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Адреса відповідача зазначена у позовній заяві відповідає місцезнаходженню ТОВ "Стройтандем", відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність поважних причин неподання відзиву на позов суду не повідомив, в зв'язку з цим відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

Рішення приймається в порядку ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2017. між позивачем та відповідачем було укладено мирову угоду щодо врегулювання питання наявної заборгованості з поставки металопродукції відповідно до специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017. до договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017. (далі - мирова угода, копія мирової угоди - в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1 мирової угоди відповідач зобов'язався у строк до 21.01.2018. сплати заборгованість по специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017. до договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017. у сумі 176820,17 грн., пеню в сумі 12277,63 грн., 3% річних у сумі 1366,33 грн., штраф у сумі 17684,83 грн.

На вимогу суду надати письмове пояснення щодо того, якими саме доказами підтверджується наявність заборгованості з поставки металопродукції, щодо якої між сторонами укладено мирову угоду, позивач повідомив, що наявність заборгованості з поставки металопродукції, щодо якої між сторонами укладено мирову угоду від 28.12.2017. підтверджується наступними документами: договором поставки № 00000000028 від 14.09.2017., видатковою накладною № ДП2237 від 18.10.2017., гарантійним листом № 28/11/17-3, актом звірки взаєморозрахунків, розрахунком суми позову.

Також позивач пояснив, що 18.10.2017. на виконання своїх зобов'язань з поставки металопродукції відповідно до специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017. до договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017., він поставив на адресу відповідача металопродукцію на суму 176848,30 грн. (видаткова накладна № ДП2237 від 18.10.2017). Відповідно до вказаної специфікації позивач з відповідачем узгодили, що відповідач має оплатити металопродукцію у строк до 20.10.2017. Відповідач на підтвердження своїх зобов'язань надав гарантійний лист № 18/10/17-1, але у обумовлений строк відповідач свої зобов'язання не виконав. Визнаючи наявність у нього простроченої заборгованості, 28.11.2017. відповідач надав гарантійний лист № 28/11/17-3 і зобов'язався оплатити існуючу заборгованість до 05.12.2017. Проте, 05.12.2017. заборгованість відповідач не погасив.

Крім цього, позивач зазначає, що між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків.

Також позивач стверджує, що у рамках розрахунку за інші поставки металопродукції, поставленої позивачем на адресу відповідача, у рахунок погашення заборгованості по специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017 p., відповідач сплатив 28,13 грн. В зв'язку з цим за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 176 820,17 грн.

Згідно наданої позивачем копії договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017. (далі - договір), позивач, як постачальник, зобов'язується передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію, далі - товар, а відповідач, як покупець, зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент, розгорнута номенклатура товару, умови та строки поставки визначаються у специфікаціях, видаткових накладних, актах прийому-передачі тощо, що у разі їх підписання є невід'ємними частинами цього договору. У разі підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної на відповідну партію товару, ціна зазначена у такій видатковій накладній є узгодженою сторонами та такою, що підлягає оплаті покупцем.

Пунктом 2.4. договору сторони погодили порядок оплати товару. Так, покупець оплачує 100% вартості поставленого товару на умовах попередньої оплати (передплата). Якщо вартість фактично поставленого товару перевищує суму, вказану в рахунку-специфікації постачальника та оплачену покупцем, то покупець зобов'язується оплатити різницю в сумі між оплаченим та фактично поставленим товаром протягом 3 банківських днів з моменту поставки.

Після закінчення терміну дії договору сторони здійснюють звірку розрахунків і оформлюють акт звірки не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем закінчення терміну дії даного договору. У випадку наявності заборгованості однієї сторони перед іншою, боржник (сторона у якої існує заборгованість перед іншою стороною) зобов'язується оплатити таку заборгованість у строк 3 днів з моменту підписання акту звірки.

Згідно п. 5.2 договору, за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові 0,5 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати більш ніж на 10 календарних днів покупець додатково до пені сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого своєчасно товару.

Враховуючи п. 5.2. договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 12277,63 грн. та штраф у розмірі 17 684,83 грн., а па підставі ст. 625 Цивільного кодексу України - 3 % річних у сумі 784,92 грн.

Позивач стверджує, що сторони у мировій угоді від 28.12.2017. погодили, що відповідач сплатить вищевказану суму боргу в розмірі 176 820,17 грн., а також нараховані пеню, штраф та 3% річних до 21.01.2018.

У зв'язку з невиконанням відповідачем мирової угоди позивач просить суд стягнути з відповідача 208148,97 грн. заборгованості за мировою угодою, 9158,00 грн. інфляційних втрат та 2309,60 грн. 3% річних (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог вх. № 5571).

21.06.2018. позивачем було надано на затвердження суду мирову угоду від 19.06.2018., п. 1 якої відповідач зобов'язується протягом 15 днів з моменту затвердження цієї мирової угоди господарським судом Полтавської області оплатити заборгованість по мировій угоді від 28.12.2017. у сумі 208148,97 грн., суму інфляції 9158,00 грн. та судовий збір у сумі 3303,00 грн.

Згідно вказаної мирової угоди, ТОВ "НВФ ДНІПРОПРОЕКТ", в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі статуту, з одного боку, та ТОВ "СТРОЙТАНДЕМ" в особі директора ОСОБА_2, що дії на підставі статуту, з другого боку, домовились про укладення у рамках судового розгляду у Господарському суді м. Києва (справа № 917/244/18) вирішення спору мирової угоди щодо заборгованості за мировою угодою від 28.12.2017.

Вказану мирову угоду з боку позивача підписано в.о. директора ТОВ "НВФ ДНІПРОПРОЕКТ" ОСОБА_3, а не директором ОСОБА_1, як це вказано в самому тексі мирової угоди.

З огляду на це, а також враховуючи відсутність правової позиції відповідача по справі (відзив не надавався, всі документи суду поверталися за закінченням терміну зберігання), неможливості виконання вимог ч. 3 ст. 192 ГПК України, суд не прийняв до розгляду мирову угоду від 19.06.2018.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до положень ЦК України:

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина перша та друга статті 509);

- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11).

Частиною 9 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Судом встановлено, що позивач підставою подання позову, що розглядається у даній справі, вказав невиконання відповідачем умов мирової угоди.

Проаналізувавши умови мирової угоди, суд дійшов висновку, що її зміст не відповідає вимогам до господарських договорів. Укладена між сторонами мирова угода не свідчить про досягнення між сторонами істотних умов господарського договору.

Зі змісту мирової угоди вбачається, що вона носить похідний характер і являє собою домовленість сторін про врегулювання спору за договором поставки № 00000000028 від 14.09.2017. та специфікацією № ДП-2218-1 від 18.10.2017. Фактично ця угода встановлює порядок розрахунків по окремій специфікації.

При цьому, в судовому засіданні представник позивача наполягав на стягненні заборгованості на підставі саме мирової угоди, а не за договором поставки № 00000000028 від 14.09.2017., оскільки він вважає, що уклавши мирову угоду сторони узгодили нові зобов'язання між собою.

Суд вважає, що уклавши мирову угоду, сторони врегулювали між собою порядок погашення зобов'язань за договором поставки № 00000000028 від 14.09.2017., за специфікацією № ДП-2218-1 від 18.10.2017., уточнивши порядок розрахунків.

Зазначена мирова угода не може вважатися цивільно - правовою угодою у розумінні норм цивільного та господарського права. За своєю суттю вона не породжує нових господарських зобов'язань , а укладена на виконання існуючих.

До того ж, суд звертає увагу, що мирова угода є одним із способів вирішення господарського спору, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді та затверджується ухвалою суду (ст. 192 ГПК України).

Позивач у позовній заяві не посилається на затвердження мирової угоди судом, докази затвердження мирової угоди в матеріалах справи відсутні. Отже, позивач погоджується с тим, що ця угода також не є мировою угодою у розумінні процесуальних норм.

Враховуючи вищевикладене, стягнення заборгованості на підставі цієї мирової угоди є неможливим. При цьому, суд звертає увагу на те, що стягнувши заборгованість за цією мировою угодою, як самостійною угодою між сторонами, позивач мав би змогу повторно стягнути заборгованість з відповідача, вказавши при цьому підставою позову вже договір поставки, що є неприпустимим.

Таким чином, позивачем не вірно обрано підставу позову. В підготовчому провадженні позивачу була надана можливість змінити підставу позову, проте він цією можливістю не скористався, вимоги щодо стягнення заборгованості за договором поставки не заявив.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що, як вказано вище, предметом мирової угоди від 28.12.2017. було врегулювання питання наявної заборгованості з поставки металопродукції відповідно до специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017. до договору поставки № 00000000028 від 14.09.2017. Проте, позивач у заяві вх. № 3275 зазначив, що наявність заборгованості з поставки металопродукції, щодо якої між сторонами укладено мирову угоду, підтверджується договором поставки № 00000000028 від 14.09.2017., видатковою накладною № ДП2237 від 18.10.2017., гарантійним листом № 28/11/17-3, актом звірки взаєморозрахунків, розрахунком суми позову. Саме ці докази було надано позивачем. При цьому, копії чи оригіналу специфікації № ДП2218-1 від 18.10.2017. позивач так і не надав, посилання на видаткову накладну № ДП2237 від 18.10.2017. у мировій угоді від 28.12.2017. відсутнє.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд не може застосувати ч. 2 ст. 5 ГПК України щодо визначення способу захисту.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення заборгованості за мировою угодою є безпідставною, а отже задоволенню не підлягає. Вимога щодо стягнення 9158,00 грн. інфляційних втрат та 2309,60 грн. 3% річних за невиконання мирової угоди є похідною від вимоги про стягнення заборгованості по мировій угоді, а тому також задоволенню не підлягає.

Правові підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.07.2018.

Суддя О.С. Семчук