Рішення

від 19.07.2018 по справі 921/144/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/144/18 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛІД ІНЖИНІРИНГ", вул. Кузнечна, 9, м. Куп"янськ, Харківська область

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ 777", вул. С. Бандери, 96/6, м. Заліщики, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в сумі 1 464 245,99 грн.

За участю учасників справи:

від позивача: не з"явився,

від відповідача: не з"явився.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛІД ІНЖИНІРИНГ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ 777" про стягнення заборгованості в сумі 1 464 245,99 грн, з яких: 1 170 874,40 грн - основний борг, 112 692,65 грн пеня, 10 297,28 грн - 3% річних, 46 834,98 грн втрати від інфляції, 123 546,68 грн штраф.

Ухвалою суду від 02.05.2018 відкрито провадження у справі №921/144/18 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.05.2018.

Протокольною ухвалою від 24.05.218 відкладено підготовче засідання на 25.06.2018, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 25.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/144/18 до судового розгляду по суті на 09.07.2018.

У судовому засіданні - 09.07.2018 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 09.07.2018 відкладено судовий розгляд по суті на 19.07.2018, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Представник позивача у судове засідання - 19.07.2018 не з"явився. Проте, у попередніх судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити повністю.

Відповідач явку свого представника в судове засідання - 19.07.2018 не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Крім того, в судовому засіданні - 24.05.2018 представник відповідача ОСОБА_2 (довіреність №1 від 23.05.2018) був присутній, однак письмового відзиву на позов суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без його участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 ОСОБА_3 України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 ОСОБА_3 України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 ОСОБА_3 України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, відповідач не позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛІД ІНЖИНІРИНГ" (як, Постачальник/позивач) та ОСОБА_1 підприємством "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ 777" (як, Покупець/відповідач) укладено договір № 29/04, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується постачати, а Покупець приймати та оплачувати на умовах, визначених цим Договором, товар, партіями в асортименті, кількості і за ціною, згідно рахунків або специфікаціям, що додаються до договору та є його невід"ємними частинами (п.1.1.Договору).

Пунктом 3.1. Договору, визначено, що Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50% вартості партії товару по відповідному рахунку або специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом трьох календарних днів з моменту отримання рахунку, виставленого Постачальником. Решту 50% вартості партії товару по відповідній специфікації сплачуються Покупцем протягом трьох днів після повідомлення про готовність товару на заводі виробника.

Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (відповідно до Інкотермс - 2000) у строки, вказані у відповідній специфікації з моменту отримання Постачальником від Покупця попередньої оплати. Датою поставки товару є дата відмітки Покупця в видатковій накладній про приймання товару. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок Покупця (п.4.1 Договору).

Згідно п. 11.7. Договору встановлено, що строк дії договору - з моменту його підписання сторонами до 31.12.2016. Даний договір автоматично продовжує строк своєї дії на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін попередньо за 1 місяць, не запропонує свою пропозицію про закінчення дії договору.

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Також, 20.04.2017 сторонами підписано Додаток №1 до Договору № 29/04 від 29.04.2016 - Угоду про порядок і строки погашення заборгованості, яким встановлено, що загальна сума заборгованості при виконанні Договору № 29/04 від 29.04.2016 становить - 1 235 466,80 грн. Боржник зобов"язується перерахувати всю суму заборгованості до 31.05.2017 (п.п. 3, 4 Угоди).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 8 088 726,61 грн, про що свідчать видаткові накладні, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Також, факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу підтверджується експрес - накладними "Нової пошти", товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару.

Як стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково на суму 6 917 852, 21 грн, про що свідчать платіжні доручення.

Отже, відповідач порушив умови договору щодо оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 1 170 874,40 грн,

Позивачем відповідно до п.9.1 Договору нараховано відповідачу пеню за період з 01.01.2018 по 17.04.2018 у розмірі 112 692, 65 грн.

Крім того, згідно п.4 Угоди про порядок і строки погашення заборгованості від 20.04.2017 (Додаток №1 до Договору № 29/04 від 29.04.2016) позивачем нараховано 10 % штрафу у розмірі 123 546,68 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано три відсотки річних в розмірі 10 297,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 46 834,98 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору № 29/04 від 29.04.2016 (відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується постачати, а Покупець приймати та оплачувати на умовах, визначених цим Договором, товар, партіями в асортименті, кількості і за ціною, згідно рахунків або специфікаціям, що додаються до договору та є його невід"ємними частинами (п.1.1.Договору)), позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 8 088 726,61 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (відповідно до Інкотермс - 2000) у строки, вказані у відповідній специфікації з моменту отримання Постачальником від Покупця попередньої оплати. Датою поставки товару є дата відмітки Покупця в видатковій накладній про приймання товару. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок Покупця (п.4.1 Договору).

Факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу підтверджується також експрес - накладними "Нової пошти", товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару (знаходяться в матеріалах справи).

У відповідності до вимог статті 1 ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні ОСОБА_3 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого ОСОБА_3 і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідають видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 3.1. Договору, визначено, що Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50% вартості партії товару по відповідному рахунку або специфікації, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом трьох календарних днів з моменту отримання рахунку, виставленого Постачальником. Решту 50% вартості партії товару по відповідній специфікації сплачуються Покупцем протягом трьох днів після повідомлення про готовність товару на заводі виробника.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до п. 3.1. Договору.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково у розмірі 6 917 852, 21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (містяться в матеріалах справи).

Отже, борг відповідача перед позивачем становить 1 170 874, 40 грн.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 1 170 874, 40 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 10 297,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 46 834, 98 грн, то суд зазначає наступне:

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, матеріалами справи підтверджено простроченння відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, а тому позивачем нараховано відповідачу за період з 01.01.2018 по 17.04.2018 - 3% річних у розмірі 10 297,28 грн та інфляційні втрати (за січень 2018 року по квітень 2018 року) в розмірі 46 834,98 грн.

Судом, здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_3 3% річних за період з 01.01.2018 по 17.04.2018 (розрахунок додається) та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 10 297,28 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Судом, також, здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_3 інфляційних втрат, який становить 41 449, 52 грн (розрахунок додається).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є інфляційні втрати у розмірі 41 449, 52 грн та такими, що підлягають до задоволення в цій частині. В іншій частині щодо стягнення 5 385,46 грн - інфляційних втрат, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, щодо стягнення не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення 10% штрафу у розмірі 123 546,68 грн, то суд зазначає наступне:

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а частини 4 статті 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вже зазначалося, 20.04.2017 сторонами підписано Додаток №1 до Договору № 29/04 від 29.04.2016 - Угоду про порядок і строки погашення заборгованості, яким встановлено, що загальна сума заборгованості при виконанні Договору № 29/04 від 29.04.2016 становить - 1 235 466,80 грн. Боржник зобов"язується перерахувати всю суму заборгованості до 31.05.2017 (п.п. 3, 4 Угоди).

Пунктом 5 Угоди сторони домовились, що у випадку порушення строків оплати, встановлених у пункті 4 даної Угоди, Боржник, крім іншого, зобов"язався оплатити Кредитору неустойку у вигляді штрафу у розмірі 10% від загальної суми заборгованості, вказаної у пункті 3 даної Угоди.

Отже, умовами Угоди сторони погодили відповідальність відповідача у вигляді штрафу у розмірі 10% від загальної суми заборгованості у розмірі 1 235 466,80 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем порушено строки оплати поставки товару, що надає позивачу право вимагати сплати штрафу у розмірі 10 % від загальної суми заборгованості, а саме: 1 235 466,80 грн., що встановлено Угодою про порядок і строки погашення заборгованості від 20.04.2017, у зв"язку з чим позивачем нараховано 10% штрафу у розмірі 123 546,68 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу здійснений позивачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 123 546,68 грн правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 112 692, 65 грн, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Як встановлено пунктом 9.1 Договору, якщо Покупець у строки, зазначені в п.3.1 даного Договору не здійснить оплату товару Постачальнику у відповідній частині на умовах цього договору, то Покупець на вимогу Постачальника сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяли у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 112 692,65 грн за період з 01.01.2018 по 17.04.2018.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

ОСОБА_3 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього ОСОБА_3 платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Отже, щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 01.01.2018 по 17.04.2018, суд зазначає, що позивачем не вірно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, оскільки нараховані штрафні санкції з 01.01.2018 в той час, як потрібно нараховувати штрафні санкції від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто - з 01.06.2017 (дата виникнення заборгованості, відповідно до п.4 Угоди про порядок і строки погашення заборгованості від 20.04.2017 (Боржник зобов"язується перерахувати всю суму заборгованості до 31.05.2017).

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За таких обставин, в задоволенні пені у розмірі 112 692,65 грн, слід відмовити.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 1 170 874,40 грн основного боргу, 10 297,28 грн - 3% річних, 41 449,52 грн втрат від інфляції, 123 546,68 грн - 10% штрафу. В решті позову, відмовити.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами статті 17 ОСОБА_3 України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, судом встановлено, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано ОСОБА_3 України "Про судовий збір".

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 4 ОСОБА_3 України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 ОСОБА_3 України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом судового розгляду у справі №921/144/18 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 1 464 245,99 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та становить 21 963,69 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 21 963,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2008 від 17.04.2018. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,01 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 ОСОБА_3 України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Керуючись статями 73-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Судовий збір покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ 777" (вул. С.Бандери, 96, м. Заліщики, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 35955222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛІД ІНЖИНІРИНГ" (вул. Кузнечна, 9, м. Куп"янськ, Харківська область, код ЄДРПОУ 39393061) 1 170 874,40 грн основного боргу, 10 297,28 грн - 3% річних, 41 449,52 грн втрат від інфляції, 123 546,68 грн - 10% штрафу та 20 192,52 грн судового збору.

4. В решті частин позовних вимог, відмовити.

5. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина 1 стаття 241 ГПК України).

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені статтями 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "24" липня 2018 року.

Суддя Я.Я. Боровець