Постанова

від 18.07.2018 по справі 921/716/17-г/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2018 р. Справа № 921/716/17-г/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання: Черватюк С.О.

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 - адвокат;

відповідача: ОСОБА_3 - представник

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Мале підприємство «Явір» , м. Тернопіль

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.03.2018 (повне рішення 06.04.2018), суддя Н.О. Андрусик

за позовом приватного підприємства «Мале підприємство «Явір» , м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_4 селищної ради Тернопільської області, с. Гусятин Тернопільської області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним рішення селищної ради

ВСТАНОВИВ.

Суть спору.

До Господарського суду Тернопільської області звернулося ПП Мале підприємство Явір , з позовом до ОСОБА_4 селищної ради Тернопільської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,2100га та визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради від 03.11.2017 №885 Про розгляд клопотання ПП Мале підприємство Явір .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача є чинний Державний акт на право постійного користування землею серії ТР №008, виданий 07.10.1994 ОСОБА_4 селищною радою народних депутатів на підставі рішення №91 від 28.06.1991, а оскаржуване рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області у позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки згідно державного акту позивачу надано земельну ділянку у постійне користування, однак строком на 10 років, таке користування є фактично є тимчасовим, а зазначення у державному акті про постійне користування є помилкою, що підтверджується подальшими договірними відносинами між сторонами. В частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення ради, то рішення суду обґрунтоване тим, що підприємство не є користувачем земельної ділянки, площею 0,21га по вул.Героїв Майдану (колишня вул.Пушкіна), відтак у селищної ради відсутні законні підстави для надання підприємству дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що напис на державному акті на право постійного користування строком на (десять) років зроблено в місці, на якому відповідно до затвердженої форми такого акту, взагалі не передбачено будь-яких актів. А отже, скаржник стверджує, що визначення в державному акті на право постійного користування землею строку такого користування є протиправним та таким, що суперечить чинному на той час законодавству.

Окрім цього позивач, покликаючись на рішення Європейського Суду з прав людини Рисовський проти України , зазначає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. А отже, навіть помилкова видача органом місцевого самоврядування державного акту на право постійного користування зумовила виникнення у позивача в силу ст.22 Земельного кодексу України (який діяв на той час) саме права постійного користування. Апелянт також зазначає, що оскільки між сторонами не було дотримано порядку укладення договору оренди земельної ділянки, місцевий господарський суд безпідставно вказав на наявність між сторонами договірних відносин.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що право користування спірною земельною ділянкою строкове, яке припинилося із спливом десятирічного строку, визначеного рішенням ради №91 від 28.06.1991, що й зумовило подальше оформлення права користування землею на договірних засадах. При цьому відповідач зазначає, що сам факт наявності у позивача Державного акту на право постійного користування землею із зазначенням у ньому терміну користування земельною ділянкою не може свідчити про правомірність набуття позивачем права на спірну земельну ділянку в постійне користування.

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

В судовому засіданні представниками позивача та відповідача викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи.

25.04.1991 зборами ініціативної ради утворено виробничо-комерційне підприємство Явір (протокол №1), схвалено статут ВКП Явір .

Відповідно до довідки №04-11/318 від 08.09.2017 Головного управління статистики у Тернопільській області за даними бази Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Тернопільської області ВКП Явір зареєстровано виконавчим комітетом ОСОБА_4 районної ради 04.06.1991, що також підтверджується копією рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради №109 від 04.06.1991.

На підставі розпорядження представника Президента України №123 від 25.03.1993, заяви засновника МП Явір ОСОБА_5 від 04.03.1993, довідки виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради народних депутатів №885 від 18.03.1993, згідно якої рада не передавала будь-яких основних засобів на баланс ВКП Явір та відповідно до декрету Кабінету Міністрів України Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств ОСОБА_4 райдержадміністрацією проведено перереєстрацію МП Явір та зареєстровано 25.03.1993 статут підприємства, котрий затверджено засновником ОСОБА_5

25.08.1991 підприємство взято на облік в податкових органах як платник єдиного внеску.

28.04.1993 Тернопільським обласним управлінням статистики видано МП Явір свідоцтво з присвоєнням підприємству ідентифікаційного коду 14050705 (а.с.39, т.1). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №1003104099 від 06.10.2017, державна реєстрація ПП Мале підприємство Явір була здійснена 14.02.1995, а після набранням чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 20.01.2012 до Реєстру внесено відповідний запис за №16481200000000856 (а.с.14, 15, т.1).

14.02.1995 ОСОБА_4 районною радою народних депутатів видано МП Явір свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності за організаційною формою малого підприємства (а.с.91, т.1).

28.06.1991 рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради народних депутатів №91 Про виділення земельної ділянки під розміщення платної автостоянки виробничо-комерційному підприємству Явір (а.с.87, т.1) вирішено виділити виробничо-комерційному підприємству "Явір" земельну ділянку, площею 0,15га по вул.Пушкіна (на території колишнього пожежного депо) для розміщення автостоянки легкових автомобілів строком користування на 10 років (а.с.87, т.1).

Як підтверджується матеріалами справи, у 1994 році організаційним відділом районної ради виготовлено технічну документацію на землю, а саме технічний звіт по видачі державного акту на право постійного користування землею виробничо-комерційному підприємству Явір (а.с.115-128, т.1) та, відповідно до наявного у ньому акту відведення земельної ділянки в натурі від 16.08.1994, площа відведеної земельної ділянки фактично склала 0,21га.

Як зазначено в пояснювальній записці до технічного звіту, документація розроблена на підставі рішення ОСОБА_4 селищної ради народних депутатів №91 від 28.06.1991.

07.10.1994 ОСОБА_4 селищною Радою народних депутатів ВКП Явір видано державний акт на право постійного користування землею серії ТР №008 (а.с.17-20, т.1).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується самим державним актом, підприємству надано у постійне користування строком на 10 років земельну ділянку, площею 0,21га для розміщення платної автостоянки згідно з планом землекористування.

25.12.1996 рішенням №141 Про надання дозволу на долучення земельної ділянки виконавчий комітет ОСОБА_4 селищної Ради народних депутатів розглянув відношення МП Явір та, з урахуванням акту комісії від 24.12.1996, надав дозвіл МП Явір на долучення в тимчасове користування земельної ділянки, додатковою площею 750м 2 до земельної ділянки, на якій розташована автостоянка підприємства по вул.Пушкіна.

В подальшому, у березні 2003 МП Явір звернулося до ОСОБА_4 селищної ради із заявою про надання в орендне користування строком на 10 років земельної ділянки, площею 0,21га, по вул.Пушкіна, 3А, на якій розташована автостоянка підприємства (а.с.90, т.1).

У зв'язку з цим, рішенням п'ятої сесії четвертого скликання ОСОБА_4 селищної ради №210 від 09.04.2003 Про надання в оренду земельної ділянки по вул.Пушкіна, 3, на якій розміщена автостоянка ВКП Явір позивачу надано в оренду, терміном на 10 років земельну ділянку, площею 0,21га, розташовану по вул.Пушкіна, 3а, для обслуговування розміщеної на ній автостоянки; зобов'язано МП Явір у двохмісячний термін укласти договір оренди (а.с.89, т. 1).

В подальшому, у зв'язку з невиконанням МП Явір обов'язку щодо укладення договору оренди на підставі вказаного рішення селищної ради, за заявою МП Явір (а.с.93, т.1), рішенням четвертої сесії п'ятого скликання ОСОБА_4 селищної ради №246 від 06.12.2006 (а.с.92) відмінено рішення №210 від 09.04.2003 Про надання в оренду земельної ділянки по вул.Пушкіна, 3, на якій розміщена автостоянка ВКП Явір та надано МП Явір в тимчасову оренду терміном на один рік земельну ділянку, площею 2100м 2 по вул.Пушкіна, 3А в селищі Гусятин для розміщення платної автостоянки; зобов'язано МП Явір в місячний термін укласти договір оренди землі, а також попереджено підприємство про можливе вилучення земельної ділянки для суспільних потреб у випадку необхідності, тому рекомендовано провести погодження щодо вибору іншої земельної ділянки, придатної для використання під платну автостоянку.

Місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено, що впродовж 2006-2015 років на підставі письмових клопотань МП Явір (заяви містяться в матеріалах справи) відповідачем у справі приймалися рішення за №580 від 14.12.2007, №1133 від 02.10.2009, №253 від 18.10.2011, №580 від 29.11.2012, №803 від 17.10.2013, №1442 від 23.12.2014, відповідно до яких позивачу було продовжено строк дії договору оренди спірної земельної ділянки з покладенням обов'язку на останнього з його переукладення. Рішенням селищної ради №1125 від 27.02.2014 внесено зміни в п.9 тимчасового договору оренди земельної ділянки, площею 2100м 2 в частині розміру орендної плати. Дані рішення органу місцевого самоврядування є чинними.

Як підтверджується матеріалами справи, у квітні 2007 року голова ОСОБА_4 районної ради, покликаючись на лист начальника Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області листом №80 від 18.04.2007 просив селищного голову виділити земельну ділянку для будівництва будівлі Гусятинського районного суду з метою виконання спільного проекту Підтримка судової реформи .

З огляду на вказаний лист, у кожному із згаданих вище рішень про продовження строку оренди землі ОСОБА_4 селищна рада попереджувала МП Явір про можливість розірвання договору оренди в односторонньому порядку у разі виконання рішення сьомої сесії п'ятого скликання ОСОБА_4 селищної ради №363 від 08.05.2007 Про надання дозволу на виготовлення матеріалів погодження вибору земельної ділянки по вул.Пушкіна селища Гусятин територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Тернопільській області , яким територіальному управлінню ДСА у Тернопільській області надано дозвіл на виготовлення матеріалів погодження вибору земельної ділянки, площею 0,3га по вул.Пушкіна для будівництва адмінприміщення Гусятинського районного суду, в постійне користування.

В подальшому, як підтверджується матеріалами справи, на шостому засіданні ОСОБА_4 селищної ради двадцять четвертої сесії шостого скликання від 05.08.2015 розглянуто заяву МП Явір про відмову сплачувати орендну плату за землю з 01.01.2015 (розірвання договору оренди землі по вул.Пушкіна в селищі Гусятин) та, прийнято рішення №1710 Про розірвання договору оренди земельної ділянки по вул.Пушкіна селища Гусятин МП Явір , згідно якого МП Явір припинено право користування земельною ділянкою, площею 0,2100га по вул.Пушкіна селища Гусятин та розірвано договір оренди землі (а.с.109, т.1).

Згідно інформації, наданої Чортківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області (ОСОБА_4 відділення) щодо сплати ПП МП Явір земельного податку з юридичних осіб та орендної плати за земельну ділянку встановлено, що позивачем у 2012 році сплачено орендну плату в розмірі 5390грн, у 2013 році - 5024грн, у 2014 році - 10270рн, у 2015 році - 7353,12грн, а у 2016 та 2017 роках підприємство ні орендної плати, ані земельного податку не сплачувало; інформацію щодо сплати підприємством орендної плати за землю та податку до 2012 орган фіскальної служби не надав, оскільки відповідні документи зберігалися п'ять років (листи №66/10/19-04-07 від 25.01.2018 та №54 від 18.01.2018 - а.с.153, 206, т.1).

16.12.2016 відбулася зміна складу засновників підприємства у зв'язку із смертю засновника ОСОБА_5 та внесено зміни в реєстраційні документи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №1003104099 від 06.10.2017 (реєстраційна дія №16481070011000856).

11.10.2017 ПП МП Явір звернулося до ОСОБА_4 селищної ради із заявою про надання дозволу на відновлення меж спірної земельної ділянки в натурі. Рішенням першого засідання дев'ятої сесії сьомого скликання ОСОБА_4 селищної ради №885 від 03.11.2017 Про розгляд клопотання ПП Мале підприємство Явір , позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул.Героїв Майдану в смт.Гусятин (територія автостоянки на колишній вул.Пушкіна), у зв'язку з тим, що заявник не є землекористувачем.

Позивач вважає, що вказане рішення суперечить законодавству, а тому просить суд визнати його недійсним. Крім цього, посилаючись на ст.152 ЗК України, ПП МП Явір просить суд захистити право постійного користування земельною ділянкою.

З огляду на зазначене, між сторонами у справі виникли у сфері земельних правовідносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст.ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Необхідно зазначити, що на час відведення спірної земельної ділянки в постійне користування земельні відносини в Україні регулювалися Земельним кодексом України 1990 року.

Порядок надання земельних ділянок в користування на момент прийняття ОСОБА_4 селищною радою рішення №91 від 28.06.1991 регулювався статтею 19 ЗК України (в редакції 1990 року), відповідно до якої сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Статтею 7 ЗК України (в редакції 1990 року) передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Приписами ст.ст. 22, 23, 24 вказаного ЗК України встановлено, що право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею оформляється договором.

Згідно ст.27 ЗК України (в редакції від 1992 року що діяла на момент видачі державного акту) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації селянського (фермерського) господарства; закінчення строку, на який було надано землю за рішенням відповідної ради (ст.29 ЗК України). Аналогічні положення містить п."а" та п."в" статті 141 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2002).

Як підтверджується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради народних депутатів №91 від 28.06.1991 Про виділення земельної ділянки під розміщення платної автостоянки виробничо-комерційному підприємству Явір земельну ділянку, площею 0,15га по вул.Пушкіна (на території колишнього пожежного депо) для розміщення автостоянки легкових автомобілів виділено виробничо-комерційному підприємству Явір в користування строково, а саме на 10 років, тобто у тимчасове користування (а.с.87).

Однак, як правомірно зазначено судом першої інстанції, відповідними землевпорядними органами технічний звіт на земельну ділянку у 1994 році виготовлено по видачі державного акту на право постійного користування землею, згідно якого 07.10.1994 позивачу надано у постійне користування строком на 10 років земельну ділянку, площею 0,21га для розміщення платної автостоянки, що суперечило чинному на той час як земельному законодавству, а саме ст.7 ЗК України, так і чинному рішенню селищної ради №91 від 28.06.1991, на підставі якого даний Державний акт було видано.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що фактично земельна ділянка виділялася позивачу не в постійне користування, а в строкове, хоча оформлене не договором оренди, а державним актом.

Зазначене також підтверджується і рішенням ОСОБА_4 селищної ради №210 від 09.04.2003, прийняте на підставі заяви керівника МП Явір про надання в оренду земельної ділянки, відповідно до ст.ст. 93, 124 ЗК України, яким вирішено надати ОСОБА_4 ВКП Явір в оренду терміном на 10 років земельну ділянку, площею 0,21га, розташовану по вул.Пушкіна, 3а, для обслуговування розміщеної на ній автостоянки; зобов'язано підприємство виготовити матеріали технічної інвентаризації та укласти договір оренди землі; встановлено розмір орендної плати в сумі 87,50 грн в місяць.

Необхідно зазначити, що сторони у справі не заперечують, що земельна ділянка надавалася одній і тій же юридичній особі, незважаючи на зміну організаційно-правової форми підприємства (з виробничо-комерційного підприємства Явір на мале підприємство Явір , пізніше - приватне підприємство Мале підприємство Явір ).

Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Підстави припинення договору оренди землі встановлені у ст.ст.31, 32 Закону, зокрема, шляхом його розірвання за згодою сторін.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, орендні відносини між сторонами тривали аж до 2015 року, про що свідчать надані суду копії рішень №580 від 14.12.2007, №1133 від 02.10.2009, №253 від 18.10.2011, №580 від 29.11.2012, №803 від 17.10.2013, №1125 від 27.02.2014, №1442 від 23.12.2014. Одночасно, даними рішеннями селищної ради на МП Явір було покладено обов'язок з укладення тимчасового договору оренди землі.

Також, поданими відповідачем доказами, зокрема, довідкою ОСОБА_4 відділення Чортківської об'єднаної державної податкової інспекції №66/10/19-04-07 від 25.01.2018 встановлено факт внесення позивачем орендної плати по договору оренди землі в період з 2012 року по 2015 рік.

Одночасно, судом враховується що договір оренди земельної ділянки повинен укладатися в письмовій формі. При цьому, досягнення згоди між орендодавцем і орендарем за всіма істотними та іншими умовами, їх оформлення у письмовому тексті договору та його державна реєстрація включають у себе поняття укладення договору оренди земельної ділянки і договір стає обов'язковим до виконання сторонами.

Необхідно зазначити, що незважаючи на наявність у матеріалах справи заяви ПП МП Явір про надання земельної ділянки в орендне користування, заяви про продовження строку дії тимчасового договору оренди, відповідні рішення селищної ради за результатами розгляду таких заяв, докази сплати платежів, будь-які договори оренди у матеріалах справи відсутні.

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується з покликаннями апелянта, що в такому разі не можна стверджувати про існування договірних відносин щодо земельної ділянки між сторонами.

Колегія суддів також враховує рішення ОСОБА_4 селищної ради №1710 від 05.03.2015 Про розірвання договору оренди земельної ділянки по вул.Пушкіна селища Гусятин МП Явір , яким розірвано укладений між сторонами тимчасовий договір оренди землі та припинено малому підприємству Явір право користування земельною ділянкою, площею 0,2100га по вул.Пушкіна селища Гусятин. Підставою прийняття такого рішення була заява МП Явір про відмову сплачувати оренду плату, мотивуючи її складним фінансовим становищем підприємства.

Враховуючи вищевикладене та відсутність у матеріалах будь-яких договорів оренди, не зрозуміло, який договір було розірвано за заявою позивача.

Так, колегія суддів констатує, що станом на день розгляду справи вищезгадане рішення селищної ради ніким не оспорене та не скасовано у встановленому законом порядку.

Водночас вищезазначене не спростовує того факту, що право користування спірною земельною ділянкою у ПП МП Явір , яке виникло на підставі рішення №91 від 28.06.1991, відповідно до якого був виданий державний акт є строковим. Таке право користування припинилося із спливом десятирічного строку, визначеного рішенням №91 від 28.06.1991.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №3-670гс15).

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено поданими суду доказами факту наявності у нього порушеного права, адже таке право ним припинено на встановлених законом підставах.

При цьому сам факт наявності у позивача державного акту на право постійного користування землею із зазначенням у ньому терміну користування земельною ділянкою, не може свідчити про правомірність набуття позивачем права на спірну земельну ділянку в постійне (безстрокове) користування.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради №885 від 03.11.2017 Про розгляд клопотання приватного підприємства Явір щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно п.п. а), в) ст.12, ст. 123 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно ч.3 ст.24, ст.25, 59 Закону України Про місцеве самоврядування , органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктом 34 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Тобто, обов'язковою умовою передачі у користування земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради.

Згідно з положеннями ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, статтею 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З огляду на зазначене, покликання скаржника на те, що право на постійне користування земельною ділянкою у підприємства виникло та відповідно існує на даний час на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ТР №008 від 07.10.1994, є безпідставними та суперечать встановленим обставинам справи.

При цьому ОСОБА_4 селищна рада відмовляючи спірним рішенням у наданні дозволу ПП МП Явір на розроблення технічної документації на спірну земельну ділянку, правомірно вказувала на те, що підприємство не є користувачем земельної ділянки, площею 0,21га по вул.Героїв Майдану (колишня вул.Пушкіна), відтак у селищної ради відсутні законні підстави для надання підприємству дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що відмова компетентного органу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є порушенням права особи на земельну ділянку, яке ще не виникло.

А отже, у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити.

Щодо доводів апелянта про те, що згідно рішення Європейського Суду з прав людини Рисовський проти України , ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, у п.71 вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини, на яке покликається апелянт йдеться про принцип належного урядування , який не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

При цьому Європейський Суд наголошує, що потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Одночасно у п.74 цього ж рішення йде мова про дотримання загального принципу - справедливого балансу між інтересами заявника та інтересами суспільства.

Дійсно у справі Рисовський проти України мало місце втручання у мирне володіння майном - право користування землею заявника, шляхом скасування радою свого ж рішення, як підстави такого права, що суперечить протоколу 1 Конвенції.

У спірній ситуації, не було такого втручання у права користування позивача. Таке право у нього припинилося, оскільки закінчився строк, на який було надано право користування земельною ділянкою рішенням селищної ради.

Окрім цього, з огляду на законодавство, яке діяло на момент видачі державного акта, яке передбачало строкове та постійне користування, чинність рішення селищної ради, на підставі якого у позивача виникло строкове право користування спірною земельною ділянкою, не можна стверджувати про очікування позивачем легітимності дій селищної ради.

Більше того, неодноразові звернення позивача про укладення договору оренди земельної ділянки та значна кількість рішень щодо надання у строкове користування земельної ділянки, також свідчить про обізнаність позивача про технічну помилку органу місцевого самоврядування при видачі державного акта на право постійного користування з строком такого користування.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одночасно, необхідно зазначити, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас, апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у п.12 постанови пленуму № 7 від 17.05.2011р. Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України (зі змінами та доповненнями).

З врахуванням зазначеного, підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновки про існування договірних правовідносин між учасниками справи, з огляду на наявність у матеріалах справи заяв ПП МП Явір про надання земельної ділянки в орендне користування, про продовження строку дії тимчасового договору оренди, рішення селищної ради за результатами розгляду таких заяв, докази сплати платежів.

Таким чином, оспорюване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (позивачем).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.03.2018 у справі № 921/716/17-г/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Мале підприємство «Явір» , м. Тернопіль без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, касаційна скарга подається до Верховного суду через Львівський апеляційний господарський суд (відповідно до п. 17.5 Господарського процесуального кодексу України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 23.07.2018 р.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді С.М. Бойко

ОСОБА_1