Рішення

від 18.07.2018 по справі 183/1899/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1899/17

№ 2/183/261/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на майно, в порядку спадкування,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_5, -

встановив:

26.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить визнати за ним право власності на домоволодіння та земельну ділянку загальною площею 0,339 га, що розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що він та відповідачі по справі являються дітьми подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7. 05 квітня 1999 року секретарем виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району посвідчено заповіт ОСОБА_6, яким він на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, заповів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, тому він, як спадкоємець за заповітом прийняв спадщину, звернувшись з відповідною заявою до Новомосковської районної державної нотаріальної контори. Дружина померлого та матір позивача ОСОБА_7 відмовилася від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, придбаному в період шлюбу, а також відмовилася від обов'язкової частки у спадщині, надавши таку заяву до Новомосковської районної державної нотаріальної контори.

За життя батько позивача - спадкодавець ОСОБА_8, на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок набув право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1. Крім того, на підставі рішення 15 сесії ХХІ скликання Орлівщинської сільської ради № 96 від 17 березня 1987 року, спадкодавцем набута у власність земельна ділянка загальною площею 0,339 га, що розташована за тією ж адресою, про що видано державний акт про право власності на землю.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача ОСОБА_7, яка за життя також залишила заповіт, яким все своє майно заповіла позивачеві та відповідачам по справі.

Після її смерті позивач та відповідач ОСОБА_2 прийняли спадщину, ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2.

При цьому державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори відповідачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки ними пропущено встановлений шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області цей строк відповідачам було поновлено, однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 червня 2016 року були встановлені преюдиційні обставини, згідно з якими наведені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 причини пропуску строку для прийняття спадщини колегія суддів вважала не поважними, оскільки труднощів для вчинення дій щодо подачі заяви до нотаріуса про прийняття спадщини з дня смерті спадкодавця у дані ситуації встановлено не було.

Таким чином, позивач наполягає на тому, що у встановленому законом порядку відповідачі по справі не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6, матір позивача відмовилася від отримання обов'язкової частки у спадщині та від видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а тому вважає себе єдиним спадкоємцем нерухомого майна, що розташоване в АДРЕСА_1.

Не дивлячись на те, що ним виконано всі вимоги діючого цивільного законодавства, державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контори своєю постановою від 01 березня 2017 року відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, через те, що із заяви спадкоємця не вбачається, на яке саме майно повинно бути видано свідоцтво про право на спадщину.

Позивач звертає увагу на те, що відсутність державної реєстрації спадкового майна не може бути підставою для позбавлення відповідних речових прав, спадкодавці за життя на законних підставах набули право власності на нерухоме майно, а тому він просить визнати за ним право власності на зазначене вище нерухоме майно, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 позов підтримали, надали пояснення по суті позовних вимог, викладених у позові. При цьому представник позивача звернула увагу суду на те, що саме відповідачами не визнається право позивача на отримання спадщини, яка складається з цілого будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, після смерті батька, внаслідок чого державний нотаріус через наявність спорів, а також через подачу відповідачем ОСОБА_2 заяви про відкладення нотаріальних дій, відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, виносячи відповідну постанову та відмовляючи усно.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, у відзиві на уточнений позов звертає увагу суду на ту обставину, що ним не чиняться ніякі перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса. Спадкодавець ОСОБА_6 за життя не зареєстрував у встановленому порядку своє право власності на нерухоме майно, однак позивачем подано всі правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку, що, на його думку, свідчить про можливість отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса. В ході розгляду справи відповідач та його представник визнали ту обставину, що після скасування Вищим Спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справи рішення Новомосковського міськрайонного суду та Ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області, яким їм було визначено додатковий строк для прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позовна заява була залишена без розгляду. Однак вони вважали, що спадщина, яку їх батьки визначили в заповітах, повинна спадкуватися трьома спадкоємцями.

Представник відповідача ОСОБА_5 лише під час в судових дебатах звернула увагу суду на те, що відмова ОСОБА_7 від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні не являється відмовою від своєї частини у спільному сумісному майні, тому ця частка не може бути включена до спадкового майна померлого ОСОБА_6. Саме тому ОСОБА_7 склала заповіт та заповіла все своє майно з чого б воно не складалося позивачеві та відповідачам по справі. Також представник відповідача вважає суперечливими вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на нерухоме майно, в порядку спадування за заповітом. Позивач у дані конкретній ситуації, на думку представника відповідача, може спадкувати майно померлого ОСОБА_6 лише за законом, оскільки інші спадкоємці, визначені у заповіті, вважаються такими, що не прийняли спадщину, а частку померлої матері у житловому будинку та земельній ділянці по АДРЕСА_1 Дніпропетровської області, належить спадкувати за заповітом померлої.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, в підготовчому судовому засіданні позов не визнав, повідомив суд про своє небажання приймати участь у розгляді справи, оскільки він відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_2.

Державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контори в судовому засіданні надала пояснення про те, що нею не може бути видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цих дій. До неї дійсно звертався спадкоємець ОСОБА_2 з заявою про відкладення нотаріальних дій у лютому 2017 року, також нотаріусу було відомо про наявність спору в суді з приводу визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідачам, наразі триває спір в суді, через який вона не може видати свідоцтво про право на спадщину.

06 червня 2017 року у справі було відкрито провадження по справі.

Ухвалами суду від 06 червня 2017 року Новомосковську районну державну нотаріальну контору зобов'язано надати копії спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справа розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України №2147-VIII.

За результатами підготовчого судового засідання ухвалою суду від 01 червня 2018 року призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 17 липня 2018 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 в частині пред'явлених вимог про визнання нікчемноті заповіту, визнання права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_7.

Суд, дослідивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 (а.с. 87).

Останній 05 квітня 1999 року склав заповіт, посвідчений того ж дня секретарем Орлівщинської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 24, у відповідності до якого заповів все своє майно, де б воно не було і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 (а.с. 90).

ОСОБА_1 29 грудня 2006 року у встановленому законом порядку прийняв спадщину та подав відповідну заяву до Новомосковської районної державної нотаріальної контори (а.с. 86).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 94-97), однак Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року скасовані, справі направлено на новий судовий розгляд (а.с. 23-24).

Сторонами, у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, визнано та не оспорено, що позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини по справі № 183/6857/14 залишений без розгляду за заявою позивачів.

Інформація щодо наявності такої ухвали встановлена судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

ОСОБА_6, на підставі рішення 15 сесії 21 скликання Орлівщинською сільською радою від 16 серпня 1993 року передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,339 га, що розташована в АДРЕСА_1 Землю передано для обслуговування житлового будинку - 0,25 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,089 га, про що свідчить Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_2 (а.с. 14).

ОСОБА_6 на праві особистої власності належало домоволодіння за АДРЕСА_1 про що свідчить відповідне свідоцтво, видане виконавчим комітетом Новомосковської районної ради депутатів 17.03.1987 року (а.с. 17).

ОСОБА_7 29 грудня 2006 року звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою, у якій відмовилася від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, придбаному за період шлюбу, а так само відмовилася від отримання обов'язкової частки у спадщині.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 91).

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являються спадкоємцями всього майна померлої ОСОБА_7 за заповітом, посвідченого 16.03.2009 року секретарем Орлівщинської сільської ради Новомосковського району, зареєстрованого в реєстрі за № 18 (а.с. 112). ОСОБА_3 відмовився від отримання спадщини після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 (а.с. 105), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 (а.с. 104).

01 березня 2017 року державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_9 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, вважаючи, що до того часу не вирішене питання про визначення спадкоємцям додаткового строку для прийняття спадщини, зважаючи на подану заяву ОСОБА_2 про відкладення вчинення нотаріальної дії, також нотаріус не має можливості визначити, на яке майно має бути видане свідоцтво про право на спадщину (а.с. 13).

До правовідносин, що виникли між сторонами, в зв'язку з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_6, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачені види спадкування, спадкування може бути за заповітом чи за законом.

У відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину, якщо він протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст. 1272 ЦК України).

У відповідності до ч.2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу.

Зважаючи на відсутність рішення про визначення відповідачам додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважаються такими, що не прийняли спадщину.

Посилання державного нотаріуса у постанові про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 01 березня 2017 року на наявність спору з приводу визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд вважає безпідставними, а прийняття заяви від спадкоємця ОСОБА_2, який на момент подачі заяви про відкладення вчинення нотаріальної дії, втратив право на спадкування майна померлого ОСОБА_6, - помилковим.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про перехід виду спадкування, в зв'язку з чим слушним є заперечення представника відповідача в цій частині щодо виду спадкування майна померлого ОСОБА_6. Єдиний спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_1, спадкує майно спадкодавця, в даному випадку, - за законом, у відповідності до ч.1 ст. 1261 ЦК України.

До правовідносин, що виникли між подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7, щодо спільної сумісної власності, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Главою 8 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1 / 2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до п.224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні.

У відповідності до ч.2 ст. 370 ЦК України у разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 відмовилася від отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні.

Така відмова співвласника, розцінюється судом, як визнання дружиною права особистої власності ОСОБА_6 на цілий житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Частка у праві спільної сумісної власності, відповідно до ч.1 ст. 1226 ЦК України, спадкується на загальних підставах.

У відповідності до п.5 ч.1 ст. 57 СК України особистою власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як свідчить поданий позивачем державний акт про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 Дніпропетровської області, ОСОБА_8 набув право власності на означену земельну ділянку, внаслідок безоплатної приватизації, що виключає можливість віднесення земельної ділянки до об'єкту спільної сумісної власності подружжя, а за умови відсутності спору між подружжям щодо поділу майна за життя, виключає можливість визнання за ОСОБА_7 набуття права власності на земельну ділянку після її смерті.

У відповідності до ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Оскільки зі смертю фізичної особи її правоздатність (ч. 4 ст. 25 ЦК) і право власності (п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК) припиняються, за померлим право власності ні визначене, ні зареєстроване бути не може.

Таким чином, відмовившись від отримання свідоцтва про право на спадщину у спільному сумісному майні подружжя, спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7, позбавлені права вирішувати за неї питання про набуття за нею права власності на майно, яке підлягає державній реєстрації.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що спадкове майно померлого ОСОБА_6 складається з житлового будинку з надвірними побудовами за АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,0339 га по АДРЕСА_1.

Вирішуючи питання щодо визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як свідчить копія державного акту, подана позивачем (а.с. 14), останній виданий на ім'я ОСОБА_6, вірно ім'я спадкодавця у свідоцтві про смерть у називному відмінку зазначено, як ОСОБА_8.

Земельна ділянка, на яку видано державний акт, розташована по АДРЕСА_1 та не містить номеру будинку, однак зазначений державний акт ніким не скасований, не визнаний не дійсним, спадкодавець за життя не встановлював факт належності йому цього документу, який в розумінні діючого на той час земельного законодавства, являвся правовстановлюючим.

Між тим, сторонами не оспорювалося, що зазначена земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_8 на законних підставах набув право власності на зазначену земельну ділянку, право власності за його життя ніким не оспорено, не скасоване. Допущена в Державному акті помилка в імені спадкодавця не спростовує його право власності на земельну ділянку, набуте у спосіб, передбачений законом, а тому до спадкоємця ОСОБА_1, у відповідності до вимог ч.1 ст. 1225 ЦК України, переходить право власності на земельну ділянку на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Крім того, відповідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Між тим, у відповідності до ст.100 ЦК України, в редакції 1963 року, що діяв на момент виникнення права власності у ОСОБА_6, в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Вимогами ч.1 ст. 128 ЦК України, в редакції 1963 року визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Суду надано копію свідоцтва на забудову садиби у сільських населених пунктах, у відповідності до якого ОСОБА_6 надана земельна ділянка для будівництва по АДРЕСА_2 з числа присадибних земель колгоспу ім.Куйбишева. На відведеній земельній ділянці йому належить збудувати житловий будинок та надвірні побудови, здійснити благоустрій та озеленення, (а.с.18).

Суду також надано копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 у відповідності до якого всі будівлі та споруди на території домоволодіння збудовані за життя його власником, всі побудови введені в експлуатацію, в порядку, передбаченому законодавством (а.с.15-16).

Новостворене нерухоме майно, не являється самочинним будівництвом.

Постановою державного нотаріуса від 01.03.2017 року позивачеві відмовлено у видачі свідоцтво про право на спадщину, в тому числі з неможливістю визначення спадкового майна.

У відповідності до ст.392 ЦК України, яку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин, як норму права, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності реєстрації таких прав, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

По об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку, що складається БТІ.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу, яка втратила чинність 13 грудня 1995 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене Міністерством юстиції України 07.02.2002 року № 7/5, зареєстроване і Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу, реєстрація будинків проводили органи БТІ виконкомів місцевих рад. Об'єктами реєстрації були будинки і домоволодіння з окремим порядковим номером в межах міст та сіл, що належали , в тому числі громадянам на праві особистої власності. Інструкція втратила чинність 13 грудня 1995 року.

В свою чергу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справа у своєму листі № 24-753/04/4-13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування наголошує на тому, коли перші власники належним чином не оформили належне їм право власності та не зареєстрували його в органах БТІ, спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, його право має бути визнане в судовому порядку.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступному.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення докористування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Наприклад, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об'єктом яких є земля; сімейне законодавство містить норми щодо захисту цивільних прав, пов'язаних з сімейними відносинами, тощо.

З урахуванням наведеного суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Аналізуючи викладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, однак з підстав набуття права власності позивачем на спадкове майно з законом після смерті ОСОБА_6.

З урахуванням вимог ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 89, 200, 263, 265 ЦПК України,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на майно, в порядку спадкування, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, право власності на земельну ділянку загальною площею 0,339 га, що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1280 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят грн..)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.