Постанова

від 18.07.2018 по справі 748/2092/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 748/2092/15-ц

провадження № 61-17573св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_11, ОСОБА_21,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Дельта Преміум Ресурс , Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, прокуратура Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Євстафіїва О. К., Острянського В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі -ПАТ Дельта Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на земельні ділянки.

Позов мотивовано тим, що 12 липня 2011 року між ПАТ Дельта Банк та товариством з обмеженою відповідальністю ДельтаПреміум Ресурс (далі - ТОВ Дельта Преміум Ресурс ) було укладено договір кредитної лінії зі змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у тимчасове користування у розмірі 255 802 523,69 грн для поповнення обігових коштів, зі сплатою процентів 18% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 10 липня 2015 року.

06 серпня 2012 року в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір зі змінами та доповненнями, на підставі якого ОСОБА_4 передано в іпотеку банку в порядку та на умовах, визначених іпотечним договором, належні їй на праві приватної власності земельні ділянки.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 23 червня 2015 року утворилась заборгованість, яка становить 290 728 024,07 грн, з яких 255 802 523,59 грн - заборгованість за кредитом, 2 901 431,36 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам, 15 137 902,76 грн - заборгованість по простроченим нарахованим відсоткам, 1 463 430,02 грн - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків, 74 584,82 грн - сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів та 15 348 151,42 грн - штраф, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на вказані земельні ділянки.

Під час розгляду справи судом першої інстанції до участі у розгляді справи у якості відповідачів було залучено ОСОБА_5 та інших, а також третіх осіб.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ Дельта Банк про визнання недійсним іпотечного договору від 06 серпня 2012 року, який мотивувала тим, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року були визнані незаконними державні акти на право приватної власності на вказані земельні ділянки, а договори міни земельних ділянок визнані недійсними з моменту укладення. Предмет іпотеки, а саме, зазначені вище земельні ділянки, фактично не належали їй на праві приватної власності на момент укладення іпотечного договору, що свідчить про недійсність іпотечного договору на підставі частини першої статті 215 ЦК України через недотримання в момент його укладення вимог частин першої третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2016 року у складі судді Хоменко Л. В. у задоволенні позовних вимог ПАТ Дельта Банк відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 06 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвиновим А. В. за реєстровим номером 1973, укладений між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 на час розгляду справи в суді фактично не є власником спірних земельних ділянок, тому на них не може бути звернуто стягнення як на такі, що їй не належать у зв'язку з встановленим судовим рішенням фактом незаконності набуття на них права власності.

Оспорюваний договір іпотеки є недійсним на підставі статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки право приватної власності на земельні ділянки за цим договором набуте ОСОБА_4 без достатніх на це правових підстав, що встановлено преюдиційними судовими рішеннями.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2016 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк , скасовано рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вимог ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4

Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю правових підстав, а також відповідних умов іпотечного договору, для визнання недійсним вказаного договору, у зв'язку з тим, що станом на дату вчинення спірного правочину ОСОБА_4 була власником земельних ділянок та мала відповідні права на передачу їх в іпотеку банку. Після ухвалення судових рішень про визнання недійсними з моменту укладення договорів міни земельних ділянок та незаконними державних актів на право приватної власності на ці ділянки, заінтересовані особи не внесли до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про скасування державної реєстрації.

Суд також виходив з відсутності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ Дельта Банк права власності на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк просить скасувати судове рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ Дельта Банк та ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ Дельта Банк , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом передбачений такий спосіб реалізації предмету іпотеки як передача права власності на нього іпотекодержателю.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судове рішення апеляційного суду не оскаржується в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4, тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України не переглядається касаційним судом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду відповідає.

Суди установили, що 12 липня 2011 року між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Дельта Преміум Ресурс було укладено договір кредитної лінії зі змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у тимчасове користування у розмірі 255 802 523,69 грн для поповнення обігових коштів, зі сплатою процентів 18% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 10 липня 2015 року.

06 серпня 2012 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір зі змінами та доповненнями, на підставі якого ОСОБА_4 передано в іпотеку банку в порядку та на умовах, визначених іпотечним договором, належні їй на праві приватної власності земельні ділянки.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 23 червня 2015 року утворилась заборгованість, яка становить 290 728 024,07 грн.

Частиною другою статті 16 ЦК України, у редакції чинній на час укладення іпотечного договору, передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла правого висновку про те, що з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України Про іпотеку суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Умовами пунктів 4.1.5, 4.1.6, 4.1.11, 6.2, 6.3, 7.1-7.3 іпотечного договору від 06 серпня 2012 року, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4, передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, цим договором, а також у інших випадках, передбачених кредитним договором та чинним законодавством. При цьому зазначено, що звернення стягнення та реалізація предмета іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса.

Положень про судовий чи позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя вказаний договір не містить.

Установивши, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо судового та позасудового способу звернення стягнення не предмет іпотеки і не передбачили можливості визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ Дельта Банк , оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Разом із тим, такий спосіб захисту банком своїх прав не передбачений укладеним між сторонами договором іпотеки.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта