Рішення

від 24.07.2018 по справі 802/1400/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 липня 2018 р. Справа № 802/1400/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУСК" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач) з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУСК" (далі - ТОВ "ТУСК", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 37193,70 грн. та пені у сумі 691,92 грн.

Ухвалою від 30.05.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 24.07.2018 року відмовлено у задоволені клопотання відповідача про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що ТОВ "ТУСК" вживались усі залежні від нього заходи для забезпечення виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Протягом 2017 року відповідач щомісячно подавав до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості інформацію про вільні робочі місця за формою №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю, Крім того, протягом 2017 року у ТОВ "ТУСК" декілька раз відбувались зміни в штатному розписі, внаслідок чого змінювався норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Попри це, окрім вакантних посад, створених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про які ТОВ "ТУСК" повідомляло територіальний центр зайнятості шляхом подання звітності за формою №3-ПН, Товариство протягом 2017 року створювало і додаткові робочі місця з метою працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертались з проханням про працевлаштування, при цьому відмов у прийнятті на роботу таких осіб з ініціативи Товариства не було. Також наголосив на тому, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. В зв'язку з чим, відповідач вважає, що вимоги даного адміністративного позову є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 23.02.2018 року ТОВ "ТУСК" подало до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 46 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб. Крім того, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 2 особи (а. с. 9).

У даному звіті ТОВ "ТУСК" самостійно визначило суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 37193,70 грн.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені в загальній сумі 37885,62 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить із наступного.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Причому, згідно пункту 5 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, згідно діючих положень Наказу № 316 звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Судом встановлено, що ТОВ "ТУСК" перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. При цьому у відповідача в 2017 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 46 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа. При цьому, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 2 особи. Отже, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи.

Разом з тим із відповіді Лівобережного міжрайонного центру зайнятості Вінницького обласного центру зайнятості вих. №04-30/1149 від 11.05.2018 року, наданої на запит Фонду, слідує, що ТОВ "ТУСК" протягом 2017 року подавало до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою 3-ПН для працевлаштування людей з інвалідністю за посадами продавця-консультанта та менеджера з реклами. В період з 16.01.2017 року по 28.12.2017 року безробітні особи з інвалідністю, які б відповідали вимогам вакансій на обліку в центрі зайнятості не перебували. Керівництво підприємства ТОВ "ТУСК" протягом 2017 року приймало участь у міні-ярмарках вакансій для працевлаштування людей з інвалідністю та в семінарах на тему: "Працевлаштування людей з інвалідністю".

Із додатків до даного листа також слідує, що 10.02.2017 року та 03.08.2017 року центром зайнятості було направлено до ТОВ "ТУСК" з метою працевлаштування на робочі місця, призначені для осіб з інвалідністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, однак вказані особи відмовились від працевлаштування.

Крім того, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, протягом 2017 року ТОВ "ТУСК" з власної ініціативи створило посади та працевлаштувало наступних осіб з інвалідністю, які самостійно звернулись до товариства, а саме: ОСОБА_3 (пропрацювала 3 місяці), ОСОБА_4 (пропрацювала 2 місяці), ОСОБА_5 (пропрацювала 1 місяць), які звільнились за власним бажанням, та ОСОБА_6, який станом на дату формування та подання звіту працював у ТОВ "ТУСК". Вказані обставини підтверджуються матеріалами, доданими відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем виконані вимоги Постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання у встановленому порядку інформації про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю до центру зайнятості.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що передбачене статтею 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" право осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (оскільки в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини 3 статті 18 даного Закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі, спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" саме до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, тому що саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Аналогічні за змістом висновки відображені в Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №802/707/17-а.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги чинного законодавства. Зокрема, на протязі 2017 року, починаючи з січня місяця, відповідач відкрив вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що повідомив Лівобережний міжрайонний центр зайнятості шляхом подання звіту форми № 3-ПН, та підтверджував ці вакансії, із урахуванням змін у штатному розписі, до кінця року.

При цьому позивач, дійшовши висновку про необхідність стягнення з відповідача санкцій, помилково не врахував, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, в контексті даної спірної ситуації не вбачається вини відповідача у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення, адже ТОВ "ТУСК" здійснено всіх залежних від нього заходів по недопущенню господарського правопорушення.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відносно відповідача відсутні. Як наслідок відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, 135А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13308892);

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТУСК" (вул. Академіка Янгеля, 4, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39781410).

Повний текст рішення складено 24.07.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна